Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Вишневий сад як символ духовної пам'яті (за п'єсою А. П. Чехова "Вишневий сад")


У 1903 році Антон Павлович Чехов написав останню свою п'єсу, якій дав напрочуд точну ласкаву назву "Вишневий сад". Почуєш це словосполучення — і відразу захочеться зануритися в тепло і затишок дворянського гнізда, що століття тому прикрашало нашу землю.

Воно створювалося працею і потом кріпаків для життя і радощів поколінь роду Гаєвих, чимось дуже схожих на Обломова. Вони добрі, розумні, але бездіяльні, як Ілля Ілліч, що усе життя пролежав на дивані.

У них теж був свій Захар, тільки звали його Фірсом. Тепер йому 87. Постарів і Гаєв, залишившись великою безтурботною дитиною з нескінченними льодяниками в роті. Устигла поміняти прізвище його сестра — зараз мати вже сімнадцятирічної дівчини. Але дотепер кімната Раневської називається дитячою — сила пам'яті і традиції.

"О моя юносте! О моя свіжосте!" — вигукує Гоголь у "Мертвих душах". Майже те саме ми чуємо в репліці Раневської, тому що не тільки руки, ноги, але і душа людська шукає опори. Найнадійніша опора — рідний дім. Ось чому, провівши п'ять років за кордоном, Раневська повертається в маєток у найважчий момент — він уже виставлений на торги.

Вишневий сад... Він і жива пам'ять про тих, що пішли, і ліки для душі. Раневська любить свою садибу не за картоплю і помідори, а за пам'ять і красу. Вона не врятує свого маєтку — немає за що. Але намагається хоча б ще раз побачити рідне гніздо.

Може бути, заради цієї зустрічі з Раневською-людиною, а не панією — тягнув своє життя старенький Фірс — символ будинку, який настільки злився з ним, що і зараз, через чотири десятиліття, сприймає волю як нещастя. Недаремно ж "і сова кричала, і самовар гудів безперестанку", коли скасували кріпосне право.

Тепер чуються інші звуки — струни, що лопнула, і оркестру (флейта, контрабас і чотири скрипки). Може, це реквієм? Не по приватній власності в цілому, а по тому особисто тобі належному шматочку пам'яті і краси, без якої людина не може сформуватися духовно.

Лопахін пропонує реальний варіант порятунку вишневого саду — дачі. Але вони зруйнують усе, тому що це буде означати прихід чужих людей у твій будинок. "Дачі і дачники — це так банально", — говорить Раневська, і Гаєв підтримує її, хоча нічого натомість запропонувати не може: не звик відповідальність брати на себе.

Її бере Лопахін — син і онук селян, що тут працювали. Напевно, досить мирно співіснували ці два клани — Лопахіних і Гаєвих, — що жили в паралельних соціальних світах на одній і тій самій "панській" землі. От і пропонує він гроші в борг, але віддавати чимось треба, та нічим, і порядні люди в такій ситуації не позичають.

Інші порядні до останньої хвилини не залишають цей потопаючий корабель, що пливе з минулого в безнадійне сьогодення. У ньому живуть на гороховому супі слуги і Шарлотта, яка не знає своєї рідні й батьківщини. Тут же — названа дочка Раневської Варя. Стукає кісточками рахівниці і шарудить паперами рахунків конторник Симеонов-Пищик — "двадцять два нещастя", як і вся садиба. А вона — як потопаючий корабель. Його намагається врятувати Лопахін — нова людина нової епохи, яка міцно стоїть на землі. Але все даремно, і наприкінці драми ми чуємо звук сокири — це вирубують під корінь вишневі дерева. Разом із садом під звуки сокири іде в небуття вірний Фірс — символ минулого "панського" життя. У суєті всі забули про нього. Нема кому взяти на себе особисту відповідальність за долю старого.

Раневська повернулася в Росію, а потрапила ніби в інший вимір — епоху первісного нагромадження капіталу, що давно пройшла на Заході. Але не тільки потяг — спізнилися усі вони. Потяг життя пішов у напрямку капіталізації, тобто вижимання "готівки" і "безготівкового" з усього, з чого їх тільки можна вижати. Утому числі і з беззахисної краси. Але відмовитися від неї і від минулого — все одно що відмовитися від рідної матері. Що і робить Яша, який мріє про закордон, — найогидніший персонаж п'єси. Не стільки за посадою, скільки за психологією. Він раб. А рабам непотрібна духовна пам'ять.

Людині, державі, історії без неї просто не обійтися.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 34 | Добавил: андрюха

Брасюк Гордій (Життєпис)
Близнець Віктор (Біографія)
Андрійчук Кесар (Біографія)
Коцюбинський Михайло (Життєпис)
Куліш Пантелеймон (Біографія)
Годованець Микита (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 23
    Гостей: 23
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта