Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Відображення в зовнішності поміщиків їхнього внутрішнього світу (за поемою М. Гоголя "Мертві душі")


Як цікаво читати людські обличчя! Вони немов вікна будинків, заглянувши в які, можна побачити чиєсь сховане від сторонніх очей внутрішнє життя. Життя людини обов'язково залишає свій слід насамперед на обличчі. Тому таке важливе й у живописі, й у літературі мистецтво портрета. Ним чудово володів М. Гоголь - автор "Мертвих душ". Переходячи від сторінки до сторінки цієї поеми в прозі, ми ніби рухаємося від портрета до портрета в художній галереї майстра. П'ять поміщиків - п'ять таких не схожих один на одного психологічних портретів.
Відкриває галерею поміщиків Манилов - "людина знана", риси обличчя якого "не були позбавлені приємності". Ну просто душечка, а не чоловік: біляве волосся, блакитні очі, приваблива (а може, така, що заманює, як павук муху у своє павутиння) посмішка. Усім гарний, але настільки солодкий до нудоти, що якось хочеться розбавити цей сироп, інакше він просто не придатний для споживання. Через кілька хвилин спілкування з ним тебе долає така нудьга, як при слуханні мелодії, що складається з однієї ноти. "У всякого є своє, але в Манилова нічого не було", - пише Гоголь. І портрет його абсолютно точно передає відсутність того, що повинно бути в людині.
Настася Петрівна Коробочка - "жінка літня, у якомусь спальному чепці, надягнутому нашвидкуруч, із фланеллю на шиї", давно пережила свій час, позначений шипінням і хрипінням стінного годинника, якому "заманулося бити". І як спокійно "клацає праворуч і ліворуч" маятник цього годинника, так розмірено спокійно тече в нікуди життя колезької секретарші Коробочки.
Є щось загальне в портретах таких, здавалося б, різних людей, як Манилов і Коробочка: їхня невизначеність, безхарактерність виявляються в зовнішній безформності.
Повна протилежність їм Ноздрьов - "історична людина", що неодмінно створює історії і нескінченно влипає в них. Зустрівся Чичиков з цим поміщиком не в садибі, як з попередніми власниками "мертвих душ", а в трактирі - другому рідному будинку цього запеклого гравця і гульвіси. Ноздрьов тільки-но повернувся з ярмарку, де, за його словами, "продувся в пух". Навіть повертатися довелося не на своїй, а на найнятій підводі, не тільки без годинника, але навіть і без ланцюжка до нього. І все це молодецтво, можливе тільки за чужий рахунок, відбилося в зовнішності Ноздрьова. Асиметричність обличчя Ноздрьова (Чичикову навіть здалося, що "один бакенбард був у нього менший і не такий густий, як другий") немов підкреслює зсув у його душі моральних понять. Гоголь називає Ноздрьова "людина-погань". Противний він і зовні, особливо вранці, коли вийшов до Чичикова, "нічого не маючи під халатом, крім відкритих грудей, на яких росла якась борода".
Перейдемо в наступний зал своєрідного гоголівського музею воскових фігур і зустрінемося із Собакевичем. Він здався Чичикову "досить схожим на середньої величини ведмедя". І далі - все, як у барлогу й у його мешканців: і фрак, і панталони, і хода, і навіть ім'я - Михайло Семенович. Це загартована життям людина-скнара - уже не Коробочка зі своїми пістрьовими мішечками, а начебто грубо зроблений одним змахом сокири монстр, над обробкою якого природа не вважала за потрібне працювати: і так зійде. У спілкуванні він такий же неповороткий, сокирний, підминає під себе інших, ніколи ні про що добре не відгукнувся. "Ні, хто вже кулак, тому не розігнутися в долоню", - підводить підсумки автор.
Але "вінець творіння", звичайно ж, Плюшкін. Він увібрав у себе всю паскудність попередніх персонажів, щоб підсумувати її, ставши "дірою на людстві". Якщо починалася портретна галерея поміщиків білозубою посмішкою Манилова, то завершується вона беззубою посмішкою Плюшкіна. Чичиков прийняв його за ключницю - не за поміщика (до речі, одного із найбагатших), не за ключника навіть, а за ключницю в брудному дірявому капоті. У Плюшкіна нічого не було від маниловської благоліпності. Чепець Коробочки трансформувався в старий поношений ковпак, а бакенбарди Ноздрьова в "скребницю з залізного дроту, якою чистять на стайні коней". Маленькі очиці Плюшкіна ще не потухли, але вже втратили, як і власник їх, усе людське і бігають, як миші, що висунули зі своїх нір свої гостренькі морди.
Отже, від майже елегантного Манилова... до власника тисячі з лишком душ, що втратили стать, вік, мету життя і навіть людську гідність...
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 27 | Добавил: андрюха

Ред'ярд Кіплінг
Олійник Микола (Біографія)
Стус Василь (Биография)
Ольжич Олег (Короткий життєпис)
Генрік Сенкевич
Іванченко Раїса (Життєпис)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 28
    Гостей: 28
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта