Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Уявний діалог між мною і Родіоном Раскольниковим (за романом Ф. Достоєвськоого "Злочин і кара")


Я: Пане Раскольников, то що сталося насправді задушливої червневої ночі у Санкт-Петербурзі: напад божевілля чи спроба збагнути сенс життя?

Раскольников: Це був мій великий експеримент піднестися над світом і "зламати, що треба, раз і назавжди". Люди взагалі поділяються на два розряди: нижчий (звичайні люди), які є лише матеріалом для відтворення нових людей, і справжніх людей, здатних створити нове, сказати нове слово. І якщо людині з другого розряду треба заради власної ідеї переступити через злочин, через кров, вона може собі дозволити це зробити.

Я: Дуже хибна теорія; пане Раскольников. Відсутні будь-які критерії визначення звичайних людей і "справжніх". Покластися на самооцінку кожного, як це зробили Ви, — вдвічі хибний шлях. Ми вже мали надлюдину Гітлера, який своїм експериментом знищив і закатував мільйони людей (він теж вважав їх "тремтячими тварями", не вартими уваги). Ми маємо чимало убивць, які, на їхню думку, проливають кров "по совісті", і це їм подобається, бо, на відміну від Вас, вони не шкодують про це і не божеволіють. Невже ціною Вашого експерименту обов'язково мали стати людські життя?

Раскольников; Так це ж стара огидна лихварка! Я чув, як студент говорив, що вбив би її і пограбував без жодного докору сумління, бо стільки людей потерпають від злиднів, стільки добра можна зробити на гроші старої, та й чого варте її життя на загальних вагах.

Я: Робити добро — це чудово. Але досі Ви робили добро за чужий рахунок. На гроші матері й сестри Ви доглядали хворого товариша, допомагали Соні Мармеладовій, оплатили візника для незнайомої п'яної дівчини. Ви — людина не жадібна, але, як кажуть, за чужий рахунок легко робити добро. Однак була ще одна невинна жертва — сестра лихварки. її ви навіщо вбили?

Раскольников: Взагалі я не хотів убивати. Це не було вбивство заради вбивства. Напередодні мені сон приснився, у якому я був маленьким хлопчиком, а при моїх очах оскаженілі п'яні люди забили насмерть кобилу. Як мені було шкода її, як я плакав і цілував морду кобили! Після того сну я мало не відмовився від свого наміру вбити лихварку і через те відчув себе щасливим.

Я: Можливо, Ви й справді не хотіли вбивати, але все заздалегідь і ретельно спланували. А це вже не вибух емоцій, не стан афекту, хіба що — напад хворобливої одержимості, божевілля. Згадайте і про сокиру, викрадену у двірника, і про ретельне обміркування плану дій, і про холоднокровну поведінку у кімнаті вбитої лихварки і про не менш холоднокровну втечу. Не мучили докори сумління?

Раскольников: Ще б пак! Я вже наступного дня готовий був усім розповісти про скоєний злочин. Мене весь час притягувало те злощасне місце, я намагався з кожним заговорити про вбивство і пограбування. Хотів навіть накласти на себе руки, та на власні очі побачив, як пристав дістав з води людину, що вчинила самогубство. Але не це мене зупинило. Якоїсь миті так захотілося жити, всупереч усьому — жити! Навіть усупереч тому, що вже за день після скоєного зрозумів, що так і не зміг переступити, залишившись по цей бік. Я не стару вбив, а принцип...

Я: Пане Раскольников, Ви все про себе та про себе. Ви — справжній егоїст. А як щодо людей, які Вас оточують, які Вас люблять? А чи здатні Ви самі когось по-справжньому любити? Ви стверджуєте, що любите сестру Дуню, проте відносите до лихварки її подарунок і ставите сестрі ультиматум: "Або я, або Лужин". А вона ж хотіла вчинити самопожертву, погодившись на шлюб із Лужиним, аби допомогти Вам фінансово.

Раскольников: Звичайно, матір і Дуню я люблю по-своєму, хоча якоїсь миті і здалося, що ненавиджу їх, навіть Дуню ненавидів за її самопожертву. Що ж до Соні, то це окрема розмова. З її уст уперше прозвучала протилежна моїй теорії думка про те, що не їй судити, кому жити, а кому не жити. Коли ж я їй розповів про скоєне мною вбивство, то її відповідь мене ошелешила глибинною мудрістю: "Що це ви над собою учинили!.. Нема тепер нещаснішого від тебе в цілому світі!" Після своєї сповіді перед Сонею я багато чого зрозумів. А коли, за її порадою, вийшов на площу, впав на коліна і поцілував землю, відчув себе іншою людиною. Мене наче осяяло великою істиною: "Хіба я стару убив, я сам себе убив". Відтоді з покорою прийняв суд і покарання. На каторзі Соня зі мною — мій янгол, сенс мого життя...

Я: Невже, щоб збагнути сенс власного щастя, треба було пройти через жорстоке вбивство? Не простіше було б знайти собі роботу, цікаве заняття, покохати. Можливо, тоді й не обсідали Вас божевільні наполеонівські думки.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 7 | Добавил: андрюха

Анрі-Марі Бейль Стендаль
Мушкетик Юрій (Біографія)
Кривенко Наталя (Короткий життєпис)
Беллоу Сол
Чубинський Павло (Біографія)
Злидень Федір (Короткий життєпис)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта