Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Теорія Раскольникова, її антигуманістичний смисл (за романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»)


Роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» — один із найскладніших творів в історії світової літератури. Навіть виходячи з того, як роман сприймається читачем, він чи не єдиний твір такого плану. Особисто на мене твір спочатку справив враження цілковито зрозумілого: ніяких натяків, ніяких загадок, ніяких таємничих подій. Насправді ж, злочин Раскольникова щільно пов'язаний із його теорією, а ця теорія — злочинна.

Вже з перших сторінок роману «Злочин і кара» головний герой пригнічений власною філософією, яка дозволяє «кров по совісті». Спостерігаючи за життям своєї країни, замислюючись над світовою історією, Раскольников прийшов до думки, що не лише історичний прогрес, а і будь-який інший розвиток здійснюється за рахунок чиїхось страждань, жертв і крові. Герой розподілив людство на дві категорії: є люди, які смиренно сприймають свою долю, а є такі, що порушують моральні норми і громадський порядок. Визначні особистості — Лікург, Магомет, Наполеон — не зупиняються перед жертвами, насиллям, кров'ю заради своїх ідей. Світ влаштований так, що розвиток суспільства відбувається в процесі знищення «тварин, що здригаються» «сильними світу цього»: «И не деньги, главное, нужны мне были, Соня, когда я убил; не столько деньги нужны были, как другое... Мне другое надо было узнать, другое толкало меня под руки: мне надо было узнать тогда, и поскорей узнать, вошь я, как все, или человек? Смогу ли я переступить, или не смогу? Осмелюсь ли нагнуться и взять, или нет? Тварь ли я дрожащая, или право имею...».

Справа в тому, що життєві ситуації, в які потрапляє Раскольников, не лише не відводять його від ідеї вбивства, а неначе наштовхують на неї.

Але мені здається, що ідея Раскольникова нерозривно пов'язана з життєвими умовами бідного студента. Задушлива атмосфера його житла перегукується із задушливою атмосферою петербурзьких вулиць.

Хоча злочин Раскольникова — це виклик нелюдським законам світу, проте виправдати його неможливо. Адже, скоївши вбивство, Раскольников зарахував себе до розряду надлюдей, до якого не належать навіть близькі йому люди: мати, сестра, Соня, Разуміхін. Він відтяв себе від цих людей: «Мать, сестра, как любил я их! Отчего теперь я их ненавижу? Да, я их ненавижу, физически ненавижу, подле себя не могу выносить...»

Згадуючи злочин, Родіон згадує і випадково вбиту ним Лізавету: «Бедная Лизавета! Зачем она тут подвернулась!.. Странно, однако ж, почему я об ней почти и не думаю, точно и не убивал?.. Лизавета! Соня! Бедные, кроткие, с глазами кроткими... Милые!.. Зачем они не плачут? Зачем они не стонут?.. Они все отдают... глядят кротко и тихо...».

Цей монолог доводить увесь жах скоєного, адже людська натура зіткнулась із нелюдською теорією. Ще один доказ жахливої теорії — третій сон Раскольникова, де він знову вбиває лихварку, а вона над ним сміється. І тут герой підсвідомо починає розуміти підступність своєї теорії, яку можна вважати не поштовхом до злочину, а злочином.

Сама злочинна ідея штовхнула його на самоперевірку власної значимості: «Я просто убил; для себя убил, для себя одного; а там стал ли бы я чьим-нибудь благодетелем или всю жизнь, как паук, ловил бы всех в паутину и из всех живые соки высасывал, мне, в ту минуту, все равно должно было быть!»

Значить, вражений ідеєю «надлюдини», він міг би вбити і друга, і сестру, і матір, і Соню.

Здається, що Раскольников може реагувати лише на ті враження, які підтверджують правоту його теорії. Він сприймає світ деспотично, вихоплюючи з оточення лише ті враження, які підтверджують його фанатичну теорію.

Отже, теорія Раскольникова про можливість стояти над людьми, з презирством ставитися до їх законів не знайшла свого підкріплення у його власній долі. Повністю вбити в собі совість і піднятися у гордій самотності над «людським мурашником» не може навіть найвишуканіший злодій, не те що людина з роздвоєною особистістю. Можливо тому автор і прирік Раскольникова на самотність. Достоєвський усією образною системою роману переконливо довів, що не можна виправдати теорію насильства, вбивства, якою б благородною метою її не аргументували.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 8 | Добавил: андрюха

Друкер Ірма (Життєпис)
Гайворонський Василь (Біографія)
Донченко Олесь (Короткий життєпис)
Журба Галина (Біографія)
Грінченко Борис (Життєпис)
Коцюбинський Михайло (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 3
    Гостей: 3
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта