Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Тема кохання у поезіях Гайне


Осінніми вечорами, коли плачуть небеса й зорі падають на похилені трави, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає кохання. Мов та пісня, неосяжна й незбагненна, блукає воно. І як його знайти, як його покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і полине від тебе, не торкнеться твого серця, заблукавши десь там, у далеких степах, не залишивши тобі навіть споминів, а лише гіркі сподівання.

Змінюються часи і влада, змінюються життя і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і нездоланне почуття любові.

Поповнив скарбницю поетичних освідчень у коханні й відомий німецький письменник Генріх Гайне в книзі поезій, що принесла йому світову славу. Численні вірші збірки «Книга пісень» були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Цій темі присвячені перші розділи циклу «Страждання юності», «Сновидіння» і «Пісні».

Поет живе у світі дивних сновидінь. Кожний вірш розділу — це опис тяжкого сну, видінь, що відвідують поета. У сні він бачить «її» — невірну кохану, втрачену назавжди. Буває на її весіллі з іншим:

...бачу я подружжя молоде —
Мою любов із церкви гном веде.

Поет продає душу пекельним силам за радість побачення з нею:

Хоч раз її міцно обняти,
До серця свого пригорнуть,
До болю в уста цілувати,
А там уже будь-що-будь!

У сні він бачить її — бліду і холодну, як мармур. Поет заплатив дияволу страшенну ціну за неї, і ось з'являється вона в супроводі самого диявола, який і поєднує поета з його коханою. Повертаючись до неї, поет проходить цвинтарем — із могил виходять привиди, кожний із них — жертва нещасного кохання.

Дійсність і сон, примари і реальність поєднуються в цих віршах.

Поет цілком поринув у свій відчай, але це не скорботна, безнадійна примиреність, а бурхливе почуття. Ніде поет не бачить світлого починання, скрізь безпросвітна темрява.

Кохання в Гайне — сила, що несе неминучу загибель. Сам поет — нещасний закоханий, що болісно переживає «її» невірність, одна з численних жертв.

У світі, де живе поет, здається, немає живих справжніх людей. Це привиди і брехливі маски, що приховують підлість і нікчемність. Брехливе, обманливе видіння і сама кохана поета.

Розповідь про гірке нерозділене кохання продовжується у «Піснях».

Вранці я встаю і питаю:
«З'явиться вона?»
А надвечір нарікаю —
не прийшла вона.
Марно я в нічній задумі
Сон до тебе зву,—
В забутті, у мрійнім сумі
Цілий день живу.

Ці два розподіли циклу «Страждання юності» мають внутрішню єдність, бо вони варіюють одну й ту ж тему. Ми обертаємося в зачарованому колі одних і тих же почуттів і переживань, мотивів і образів.

У циклах «Ліричне інтермеццо» та «Повернення» Гайне знову розповів про своє нещасливе кохання, але по-іншому. У цих циклах — історія кохання поета.

Перший вірш «Ліричного інтермеццо» — зав'язка — говорить про те, що в «травні місяці» поет закохався й освідчився «їй» у коханні:

Як в травні місяці сади
Розвинулися зрання,
Тоді в моєму серці
Прокинулось кохання.
Як в травні місяці в садах
Зачулось щебетання,
Я їй своє бажання
Освідчив без вагання.

Поет описує блаженний стан закоханості. На все у світі поет дивиться закоханими очима,— він навіть починає розуміти мову зірок, а Мадонна в Кельнському соборі здається йому схожою на його кохану.

...Єсть образ у тій святині
На шкірі золотій,
В мого життя пустині
Він промінь найкращий мій.
Між ангелами й квітками
Мадонну там бачив я,
Вона ж очима й устами
Достоту — любка моя.

Як не полонили поета його любовні переживання, він все ж може пожартувати: він більше не кохає лілію, троянду, голубку і сонце, він кохає тільки «її».

Тепер не люблю їх — люблю до загину
Єдину, безвинну дитину, перлину...

Поет говорить із нею про те, як він повезе її в блаженну країну, де вони будуть насолоджуватися своїм щастям.

...Я бачив уві сні,
Що ніч в твоєму серці, в глибині,
І що його згриза страждань змія,
Яка ти нещаслива, бачив я!

Незабаром настає катастрофа — вона не кохає його, вона — наречена іншого:

І поки я довго літав, і блукав,
І щастя свого по чужинах шукав
Коханій моїй урвався терпець,
І вона пішла собі під вінець.

Поета мучать її зрада, спогади, він впадає у відчай, намагається іронізувати над своїм обманутим почуттям, віддається владі видінь, переживає все знову в жахливих снах, намагається знайти пояснення тому, що відбулося. Вся ця складна гамма почуттів розгорається перед читачем, аж до останнього вірша, в якому поет намагається назавжди забути своє минуле.

Чому труна велика?
Скажу вам до ладу:
Я в ній своє кохання
І біль я покладу.

Герой цього ліричного роману — людина з багатим душевним життям, здатна віддатися пристрасті, але разом із тим позбавлений безпосередності й наївності, уміє аналізувати свої почуття..

Її образ описується менше. Зовнішні риси настільки умовні, що не створюють живого образу. Внутрішній образ визначений ще менше — вона невірна кохана — це все, що можна сказати.

У другому ліричному романі поет вводить нас у свою любовну катастрофу. Твір побудований менш драматично. Під час подорожі поет несподівано зустрічається з сім'єю своєї коханої.

Коли в дорозі я потрапив
До любчиної сім'ї,
Впізнали мене сестрички,
І батько і мати її.

Він повертається до рідного міста, де розігралася його любовна драма.

Знов прийшов я до того будинку,
Де вона присягалась колись,
Де кохана зронила сльозинку,
Там гадюки тепер завелись.

У серці поета оживають страждання минулого. У думках він знову переживає свою любовну катастрофу.

І ось її дім, коло нього стою
І сходи цілую, де мила
Ставила ногу маленьку свою,
Де сукня її шелестіла.

В його душі запалало нове почуття, та знову приходять нові розчарування. Розповідається про короткочасне захоплення дівчиною легкої поведінки. Але в думках поет знову й знову повертається до своєї попередньої любовної драми.

Другий «роман» увібрав у себе значно більше «матеріалу», спостережень, роздумів. Тут більше описів, прямо не пов'язаних із любовною історією поета, хоча в цілому і це — історія нещасливого кохання.

Це почуття змальовує поет у його розвитку, показує все те, що лежить між вершинами, все, що призводить до накалу, до вибуху. Почуття кохання не подано як щось абсолютне, це сума окремих «відносних» почуттів.

Кохання невичерпне та вічне як саме життя. Попри всі біди, злигодні у світі владарюють чистота, честь, гідність і любов. Різні віки, різні мови... Єдине — кохання...
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 9 | Добавил: андрюха

Олійник Борис (Біографія)
Бердник Олександр (Біографія)
Сенченко Іван (Біографія)
Будяк Юрій (Біографія)
Бернард Шоу
Франческо Петрарка

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 3
    Гостей: 3
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта