Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Суперечливість образу Фауста


Слепец, кто гордо носится с мечтами,
Кто ищет равных нам за облаками!
Стань твердо здесь - и вкруг следи за всем:
Для дельного и этот мир не нем.
Й. В. Ґете

Ґете писав філософську драму "Фауст" майже все життя: перші нариси з'явилися до 1773 року, а останні сцени закінчено влітку 1831 року, за півроку до смерті. За цей період у Європі відбулася Велика Французька революція, відшуміли наполеонівські війни, революція 1830 року. Змінювалися і погляди самого Ґете. Місце і час дії драми умовні, тобто позбавлені точних історичних прикмет, а Фауст - образ, побудований на узагальнених рисах, властивих людям узагалі, у будь-яку епоху.
На самому початку драми, у "Пролозі на небесах", починається суперечка про людину, про зміст її існування. На думку Мефістофеля. людина - істота незначна, безпомічна, жалюгідна, всі її домагання на пізнання світу- суцільна зарозумілість:

Я вижу лишь одни мученья человека.
Смешной божок земди, всегда, во всех веках
Чудак такой же он, как был в начале века!

Господь протиставляє Мефістофелю свою віру в людей:

Пока еще во мраке он блуждает,
Но истины лучом он будет озарен;
Сажая деревцо, садовник уже знает.
Какой цветок и плод получит уже он.

Він виділяє з усіх Фауста, вважаючи, що той зможе перебороти свої омани, тому дає Мефістофелю можливість випробувати вченого. Таким чином, у "Пролозі" не тільки позначений основний конфлікт драми, але й намічена його оптимістична розв'язка. При цьому врахована не тільки подвійність натури кожної людини (особливо - Фауста, що йде попереду свого покоління). Враховано і те, що боротьба з дияволом буде нелегкою. Фауст буде осягати істину, переборюючи великі спокуси.
У першій сцені ми бачимо кабінет ученого, що розчарувався у своїй науці. Вона не наблизила його до пізнання істини. Фауст намагається знайти її за допомогою магії. Але - теж марне. Поява Мефістофеля поглиблює сумніви героя. Він з радістю хапається за можливість задовольнити спрагу знань. Фауст, як справжній учений, ставить експеримент над власною душею. І спроба любові, спроба почати життя спочатку - частина цього експерименту. Тут виявляється аморальність Фауста - він готовий ставити досліди і над душею іншої людини, безневинної і чистої дівчини. Крім того, спокусивши Маргариту за допомогою Мефістофеля, Фауст стає винуватцем загибелі її брата і смерті матері. Фауст кидає Маргариту в найважчий момент її життя, коли вона очікує дитину. І річ не тільки в тому, що він перекладає усю відповідальність за долю дитини на її плечі, але й у тому, що Маргарита, яка народила дитя без чоловіка, страждає від відсталості і нетерпимості оточення. Фауст приходить за нею в темницю, але вже не може врятувати молоду жінку. Маргарита сама хоче зазнати покарання. Каяття, нехай недовге, почуває і сам Фауст. Його експеримент провалився.
У другій частині драми Фауст одружується з Прекрасною Єленою, через яку колись спалахнула Троянська війна. Але й ця спроба не вдалася: подібно до Ікара, що злетів до сонця, гине їхній син, а Єлена стає неясною примарою та зникає.
Фауст намагається змінити навколишній світ. Під його керівництвом люди осушують частину моря, щоб звести нове місто. Але й тут реаліст Ґете показує, як в ім'я загального блага зруйновано мирний затишок двох старих. Ґете викриває оману дуже багатьох перетворювачів: бідному сліпому Фаустові здається, що люди закладають фундамент дамби, а насправді - лемури риють йому могилу. Але втомлений старий герой усе-таки знаходить щастя. Він знаходить його в боротьбі, у невпинності зусиль:

Лишь тот достоїш жизни и свободы,
Кто каждый день идет за них на бой!
Всю жизнь в борьбе суровой, непрерывной
Дитя, и муж, и старец пусть ведет,
Чтоб я увидел в блеске силы дивной
Свободный край, свободный мой народ!

І тоді мить варто зупинити: шкода тільки - мета недосяжна. Мефістофель так і не виграв свою суперечку за душу Фауста. Тому що Бог відкрив йому вищу моральність - боротьбу за загальне благо, і це прозріння рівносильне спасінню душі.
Але одна із найголовніших проблем драми, як і раніше, є актуальною: проблема відповідальності вченого перед суспільством за свої експерименти. Століття, що минуло, повне жорстоких прикладів: Хіросіма, наша чорнобильська трагедія, витрати хімічної промисловості - пестициди. Учені зобов'язані пам'ятати про людей, про їхні лиха та радості і не змушувати страждати інших, як Фауст, котрий вирішив, що вченому і магу усе дозволено. Але його вічне дерзання, заперечення спокуси спокою і достатку, безперервна праця в ім'я майбутнього гідні наслідування і вдячної пам'яті.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 15 | Добавил: андрюха

Тесленко Архіп (Біографія)
Щеголєв Василь (Короткий життєпис)
Анрі-Марі Бейль Стендаль
Брасюк Гордій (Життєпис)
Шарль Бодлер
Марсель Пруст

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 47
    Гостей: 46
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта