Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Соціальні, філософські та психологічні засади злочину Раскольникова (за романом Ф. М. Достоєвського "Злочин і кара")


Роман Ф. Достоєвського "Злочин і кара", написаний 1866 року, торкається складних соціальних, філософських, морально-етичних проблем, які хвилювали письменника не один рік.

Уже сама назва примушує замислитись: чому Ф. Достоєвський так назвав цей роман? Перше слово зрозуміле: Раскольников здійснив злочин — убив двох жінок. А "кара"? Його покарання — це усвідомлення самим Раскольниковим згубності теорії "сильної особистості", яка виправдовує право убивати. І разом з цим усвідомленням — муки совісті за скоєне. Убивши стару та її сестру, він убив частину самого себе. І в цьому, я вважаю, психологічна колізія роману.

Що ж перетворило Родіона Раскольникова на злочинця? Що стало мотивом його злочину? Гроші, спроба влаштувати своє життя та полегшити життя близьких йому людей? Або ж створена ним теорія та прагнення довести її правильність на практиці, перевірити самого себе: чи може він "порушити закон" та на цій підставі вважати себе особистістю "надзвичайною"? Так у долі Раскольникова тісно переплелись соціальні, філософські та психологічні проблеми роману.

Що ж сформувало цю теорію, стало її основою? Частину відповіді на це питання ми знаходимо на перших сторінках роману. Родіон Раскольников — бідний студент, його пригнічує ця бідність, ледве не злиденність. Його життя у тісній комірчині, де низькі стелі та тісні кімнати "душу та розум тіснять", нестерпне. Особливо воно нестерпне для людини, у якої є почуття власної гідності, яка уявляє себе "вищим створінням", здатним стати над людьми та законом. Для здійснення егоїстичних мрій не вистачає лише грошей. У Раскольникова їх немає. А зовсім поруч — у бабусі-лихварки — лежать гроші, які нічого не варто взяти. Правда, при цьому треба вбити. Але хіба він людину вб'є? — Ні, він уб'є нікому не потрібне, шкідливе створіння, негідне жити на світі. У цьому жахлива суть теорії Раскольникова: убити, дозволити собі вбити "за совістю". І виправдання цьому він знаходить у тому, що, забравши гроші, він зможе допомогти матері та сестрі. На прикладі родини Мармеладових він бачить, що безвихідна бідність веде людину до морального злочину проти самого себе. Злиденність ставить дилему: порушити моральність — злочинно, не порушити — теж злочинно щодо близьких. Дізнавшись про долю Сонечки, "падіння" якої дає змогу виживати родині та пити її батькові, Раскольников думає: "До всього-то негідна людина звикає!" Так логіка життя вступає у суперечність з моральними законами і служить виправданням будь-якого злочину.

Сама ідея Раскольникова передбачає виживання та підвищення за рахунок інших. Він, поділивши людство на два розряди — вищих і нижчих, наділивши перших правом убивати, намагається зрозуміти, до якої категорії належить він сам. Раскольников наділяє себе правом убивати, зараховує себе до наполеонів і виправдовується тим, що з їхньої вини загинули тисячі, а він-то робить замах на життя лише однієї людини заради, як йому здається, щастя багатьох. Він іде із сокирою до старої, але вагається і не вірить до останньої миті в те, що він "це" зробить. Навіть сам собі він не хоче зізнатися, що йде вбивати, щоб перевірити дієвість своєї теорії та дізнатись про себе — чи він "твар тремтяча", чи "право має".

Він зрозуміє це пізніше, усвідомить і скаже Соні: "Я просто вбив; для себе вбив, для себе одного..." Він збагнув страшну правду: так, він зміг переступити через кров, але вбивши, він убив самого себе: "Хіба я стареньку вбив? Я себе вбив, а не стареньку". Ось оце знищення самого себе змушує його знов і знов подумки переживати.

Nты вбивство, викликає муки совісті. Скоївши вбивство, він не зміг переступити через самого себе, через свою "натуру", через розуміння того, що він злочинець.

Раскольников не відчуває себе переможцем, він не знайшов заспокоєння та щастя, діючи за правом "надзвичайних людей". Отже, що його теорія про право сильного на злочин зазнала поразки, а сам він, як і будь-яка інша людина, не має права вбити людину. Божий закон "Не вбий!" сильніший від усіх теорій. Тому не випадково саме до Сонечки приходить Раскольников з покаянням і саме вона радить просити пробачення у всього світу.

Автор карає свого героя за законами совісті, добра та моралі. Не випадково тому покарання за юридичними законами, суд над Раскольниковим та все, що було потому, займає в романі зовсім небагато місця. Для Достоєвського більшу значущість має суд совісті. Цим Достоєвський хотів показати згубність ідеї Раскольникова для суспільства та особистості.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 14 | Добавил: андрюха

Білик Іван (Короткий життєпис)
Грінченко Борис (Життєпис)
Бордуляк Тимофій (Короткий життєпис)
Українка Леся (Біографія)
Галушка Денис (Біографія)
Олійник Юрій (Короткий життєпис)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 21
    Гостей: 21
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта