Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Розкриття характеру Печоріна через композицію роману ("Герой нашого часу" М. Ю. Лермонтова)


"Герой нашого часу" - одна з перших спроб створення в російській літературі психологічного реалістичного роману. Основна задача, що стояла перед М. Ю. Лєрмонтовим при створенні цього роману - намалювати образ свого сучасника, "яким він його розуміє і... часто зустрічав". Людина ця мисляча, талановита, але вона не вміє знайти гідне застосування своїм "неосяжним силам". Лермонтов не просто показує героя, він пояснює й обґрунтовує його характер умовами того життя, що веде Печорін. Для цього автор порушує хронологію оповідання. Роман складається з п'яти частин, дія в яких відбувається в різні часи, у різних місцях. Змінюються дійові особи, змінюються персонажі, від імені яких ведеться розповідь. За допомогою цього творчого прийому авторові вдається дати різнобічну характеристику своєму головному героєві. В. Г. Бєлінський назвав таку композицію роману "п'ятьма картинами, вставленими в одну раму".
Глави в романі розташовані не послідовно за часом, а за внутрішньою логікою, якої дотримується автор. Вони повинні були б випливати в такому порядку: "Тамань", "Князівна Мері", "Фаталіст", "Бела", "Максим Максимич", "Передмова до журналу".
Прагнучи розкрити внутрішній світ героя, автор відмовляється від поступового порядку викладу. Сюжет роману порушує хронологічний хід подій. Повісті розташовані таким чином: "Бела", "Максим Максимич", "Тамань", "Князівна Мері", "Фаталіст". Така побудова роману дозволяє поступово знайомити читача з героєм, з його внутрішнім світом.
У "Белі" ми бачимо Печоріна очима Максима Максимича, старого офіцера. Це досить поверхневий опис характеру героя: "Гарний був хлопець... тільки трішки дивний. Адже, наприклад, у дощик, у холод цілий день на полюванні; усі змерзнуть, втомляться - а йому нічого. А іншим разом сидить у себе в кімнаті, вітер пахне, запевняє, що застудився; віконницею стукне, він здригнеться і сполотніє; а при мені ходив на кабана один на один..."
У наступній главі, "Максим Максимич", ми дізнаємося, що Печорін не бажає бачити свого давнього приятеля. Мотиви цього вчинку героя здаються нам зовсім незрозумілими. Лермонтов, створюючи психологічний портрет Печоріна, відкриває над ним завісу таємничості. Потім у журналі, який був власне щоденником, Печорін пояснить багато своїх вчинків і розкриє читачам душу, яка страждає від цих вчинків не менше, ніж його жертви. "Я іноді себе зневажаю... чи не від того я зневажаю й інших?.. Я дивлюся на страждання і радощі тільки відносно себе, як на поживу, що підтримує мої душевні сили... перше моє задоволення - підкоряти моїй волі усе, що мене оточує". Печорін зізнається, що в ньому співіснують дві людини: одна робить вчинки, інша їх судить. Щастя для Печоріна - це вдоволена гордість. Свої почуття герой завжди ховає під маскою байдужості. Зайву емоційність Печорін вважає проявом слабкості, тому воліє здаватися егоїстом і негідником, ніж ліричним і мрійливим дурнем, як Грушницький. Від такої манери поведінки він часом неприємний читачам. Герой задає собі питання: чому руйнується все, до чого він доторкнувся?
Зруйновано побут "мирних контрабандистів", убито Грушницького, розбито серця Віри і князівни Мері, загинула Бела...
У "Князівні Мері" ми зустрічаємо людину, здатну на самоаналіз. Тут Печорін вже характеризує себе сам, він пояснює, як сформувалися в нього моральні вади: "...така була моя доля із самого дитинства! Усі Читали на моєму обличчі ознаки поганих рис, яких не було; але їх припускали - і вони народилися... я став потайливий... я став злопам'ятний... я зробився заздрісний... я навчився ненавидіти... я почав обманювати... я зробився моральним калікою..."
У ніч перед дуеллю Печорін запитує себе: "Навіщо я жив? для якої мети я народився?... А, вірно, вона існувала, і, вірно, було мені призначення високе, тому що я почуваю в душі моїй сили неосяжні..." Це розуміння свого призначення в житті за кілька годин до можливої смерті є кульмінацією не тільки повісті "Князівна Мері", але і всього роману "Герой нашого часу".
Попри все, роман завершується оптимістично. Читач дізнається про смерть Печоріна в середині роману і до кінця твору встигає позбутися неприємних відчуттів, пов'язаних із смертю головного героя. У цьому заслуга саме композиції роману.
Таким чином, порушивши хронологію подій, застосувавши вдалі композиційні засоби, Лермонтов показав характер Печоріна послідовно, відтворив його душу, що було б неможливо, якби події викладалися у історичному розвитку, і саме такий підхід дозволив авторові найвлучніше досягти своєї мети - показати читачам образ сучасної Лермонтову людини, "героя його часу".
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 8 | Добавил: андрюха

Сковорода Григорій (Життя та творчість)
Ернест Міллер Хемінгуей
Барнс (Барнз) Джуліан
Дукин Микола (Біографія)
Мирний Панас (Життя та творчість)
Мацуо Басьо

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 5
    Гостей: 5
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта