Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Різні мотиви злочинних учинків Родіона Раскольникова і Соні Мармеладової. 2


Роман Ф. Достоєвського "Злочин і кара" був написаний у один із найщасливіших років у житті письменника. У 1866 році він віднайшов своє родинне щастя та створив твір, що приніс йому визнання серед читацької аудиторії. Беручи до увагу тему роману, здається, що у цьому факті прихована якась невідповідність. Адже щастя і страждання, народження родини і вбивство важко поєднати. Якщо уважно прослідкувати біографію Ф. Достоєвського, стає зрозумілою ця зацікавленість психологією вбивці та розкриття негативних явищ реальної дійсності. Справа в тому, що Федір Достоєвський був членом гуртка петрашевців, які вбачали майбутнє Росії в народній революції, у збройній боротьбі проти самодержавства.

У квітні 1849 року петрашевців арештували. Шістдесят з них репресували. За вироком військового суду 21 підсудного, серед них і Ф. Достоєвського, мали стратити. Тільки тоді, стоячи на Семенівському плацу і чекаючи розстрілу, письменник відчув подих смерті й зрозумів: ні, це не той шлях, яким людство прийде до щастя. Трохи пізніше він скаже: "... від найвищої гармонії повністю відмовляюся, не вартує вона сльозинки хоча б одного тільки замученого дитяти". Натомість письменник пропонує інший шлях — божий, християнський — примирення і прощення. Ці життєві колізії знайшли відображення у романі і втілилися в двох образах — злочинця Раскольникова, який вважав убивство іншої людини своєрідним ритуалом очищення суспільства, та нещасної повії Соні Мармеладової, яка стала символом жертовного страждання, несправедливості, жорстокої світобудови.

З позицій моралі Раскольников і Мармеладова були злочинцями, оскільки порушили певні людські закони. Кожен з них усвідомлював свою провину, тільки по-своєму. Раскольников уважав, що він зробив цілком правильно — довів собі, що може перейти межу, яку перейти не кожен здатен.

Більше того, йому давало насолоду усвідомлення своєї невразливості. Він постійно натякає оточуючим на якусь таємницю, але до кінця відкривається лише Соні? Чому? Соню на неправедний шлях підштовхнули обставини. Свою "роботу" Соня сприймала як своєрідний обов'язок. Вона мусила допомагати родині, незважаючи на те, що родина виштовхнула її. П'яний батько забирав на пляшку останні гроші. Катерина Іванівна довго жаліла нерідну доньку, але гроші брала постійно. Соня була своєрідним донором — і матеріальним, і духовним, при цьому для себе вона нічого не просила. Віддавала, скільки могла, віддавала все, що могла.

Це дуже тонко відчував Раскольников. І ось у чому парадокс. Цей ідеаліст, утопіст, який побудував антигуманну теорію злочину, тягнувся саме до щирої душі. Він дуже противився, коли те саме намагалася зробити Дуня. Раскольников відмовився від допомоги сестри, оскільки відчував, що сам у всьому винен. Це він, а не хто інший повинен був досягти успіху. Він мав хоча б працювати. Але на той час єдиною його роботою було "мислити". Пам'ятаємо, як сміялася Настя, коли почула це вперше від Раскольникова. Якби вона знала, до яких наслідків призвело це "думання", вона б злякалася й заплакала.

Врешті-решт Соня і врятувала Раскольникова. Точніше, навіть не Соня, а її дух милосердя, самопожертви, християнської смиренності. Не кожен з тих, хто щодня ходив до церкви, міг би жити та діяти так, як це робила ця слабка, маленька дівчина. Здавалося б, звідки у неї взялися сили, для того, щоб тягти протягом дуже довгого часу всіх цих грішників? Описуючи зовнішність Соні, Достоєвський постійно звертає увагу на її боязкість, несміливисть і навіть заляканість. Безпомічність її, боязкість, покірність перед усіма і кожним підкреслюється порівнянням її з дитиною: вона боїться "як маленька дитина ", " майже схожа на дівчинку ", і навіть посміхається, як діти.

За всіх цим умов, зовнішній слабкості та беззахисності, Соня принесла себе у жертву близьким, заплативши страшною ціною, віддавши своє тіло та душу на понівечення. Дивно, що її духовну силу зміг оцінити не хто інший, як Свидригайлов: "... Софіє Семенівно! Живіть і багато живіть, усім іншим зможете знадобитися", — каже він їй під час останньої зустрічі. Сила Софії полягає у безмежній любові до близьких. Недарма Раскольников, який спочатку вважав, що для Соні "справедливіше, тисячу разів справедливіше та розумніше було б прямо головою у воду і разом покінчити", тільки подивившись в її очі, зрозумів пізніше, "що значили для неї ці бідні, маленькі діти-сироти і ця напівбезумна Катерина Іванівна". Вона і на нього дивиться з "якимось ненаситним співчуттям". І нарешті "їх воскресила любов, серце одного мало безмежні джерела життя для серця іншого".

Не відразу Раскольников зміг доторкнутися до цього життєдайного джерела. Навіть на каторзі він аж ніяк не може зрозуміти, чому оточуючі його злочинці, ґвалтівники, вбивці "так полюбилиСоню". Йому дивним здавалося, що вони так підкреслено поважно ставляться до "матінки Софії Семенівни", яку називали "мати ти наша, ніжна, хвороблива" і "навіть ходили до неї лікуватися". Він не бачив і не бажав бачити те, що знаходили в ній "тавровані каторжники", для яких саме через свою велику любов вона була заступницею, тому і називали вони її "матінкою", так, як звертаються у народі до Богородиці. Для нього вона вічна Соня, символ "всього страждання людства", якому він вклонився під час одного зі своїх візитів. У трагедії її долі він знаходить виправдання своїм діям. Його правоту повинна визнати Соня, тоді перед ним відкриється шлях. Саме тому він її обрав дуже давно, щоб сказати, хто вбив Лізавету. Саме тому він наголошує, що прийшов не для того, щоб вибачитися. Тільки Соня могла переконати Раскольникова прийти до поліції та розказати про злочин. Це пояснюється логікою усього роману. Мармеладов, що був на дні суспільства і морально загинув вже давно, звертається до Раскольникова: "... пожаліє нас той, хто всіх пожалів і хто всіх і вся розумів, він єдиний, він суддя". Раскольников узяв на себе право вирішувати людські долі, обрав не упокорення, як Соня, а "владу над усім мурашником", тому за це жорстоко заплатив розривом зв'язків з усім суспільством та рідними. Раскольников уважав себе Наполеоном, для якого людське життя нічого не значило. І тільки тоді, коли він зустрівся із Сонею, він зрозумів, що будь-яке ствердження своєї правди призводить до злочину. Віра у непохибність власних ідей здатна знищити все людство. Тільки любов може протистояти цьому — і любов не до всього людства в цілому, а до окремої людини. Тільки через любов лежить шлях Раскольникова до спокути, тільки любов здатна відродити його до нового життя і повернути в лоно людства.

Ф. Достоєвський доводить, що тільки смиренністю, жертовною любов'ю можна врятуватися самому і врятувати когось. Тільки на каторзі Раскольников збагнув суть свого злочину і покаявся: він примирився з Богом і усвідомив свій гріх. У Раскольникова зворотнього шляху до злочину немає. Господня любов воскресила його.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 11 | Добавил: андрюха

Барнс (Барнз) Джуліан
Бенавенте-І-Мартінес Хасінто
Дубинський Ілля (Біографія)
Грінченко Борис (Життя та творчість)
Досвітній Олесь (Біографія)
Зимний Леонід (Короткий життєпис)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 6
    Гостей: 6
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта