Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Про що розмовляли козаки, згадуючи свого отамана Тараса Бульбу


Тільки-но закінчилась шалена погоня. Коні, мов птиці, знесли їх із кручі до рятівних човнів. Сильними ривками врізалися у хвилі весла. Піт заливав обличчя, впікався у вічі. Важко дихали груди.

Здавалось би, які там розмови!

Але голови самі оберталися туди, де вогняним стовпом і білим димом скінчилось його життя, туди, звідки ще кілька хвилин тому лунали слова його останньої команди...

— Звичайно повернемось, батьку! Погуляємо й помстимося за тебе!

...Човни винесло на стрижень. Кулі з берега вже не дістануть. Хтось витягнув із кишені люльку, але так і не доніс до рота.

— Боже мій! Яка людина була! Мій батько з ним у трьох походах... Кажуть, під Дубно він сина молодшого власноруч вбив, не витерпів сорому від зрадника...

— Зате за старшого його, Остапа, всі уманці, як один, все б віддали. Ті, хто залишився в живих під Дубно, розповідають про нього, як про казкового богатиря...

— Ніякий він не казковий, а козацький. Козацький син і козацький отаман. Син Тараса Бульби і товариш його. Розумієш?

— Навіть якщо б він тільки сина такого виростив, то й вже недарма жив...

— Слухай, а правду кажуть, що батько до Варшави їздив, врятувати його хотів, але не зміг?

— Значить, ніхто б не зміг. Батько на страту ходив. Уявляєте, за його голову нагороду обіцяно, усе військо ляхи до Варшави стягли, а він з'явився на площі й дивиться, як там наші... Як його син... Хто б ще так зміг!

— Да, важко дивитись, як твого рідного, останнього, кров твою катують...

— Так це не все! Коли Остап... Коли зовсім нестерпно стало, крикнув: "Батьку! Де ти? Чи чуєш ти?" — він озвався йому. Вірите? Озвався!

— Він же й нам сьогодні озвався, крикнув про човни. Врятував...

— Тому що своїми синами вважав. Пам'ятаєте, казав: "Синки..."? Може ж таке бути, щоб не кров'ю, а душею зріднились?

— А я на Січ пізніше прийшов. Я вперше про нього від кобзаря Перебенді почув... Гадав, прикрасив — такого не буває. А побачив на очі — відразу ж з ним у похід пішов. Тепер знаю, він справді жива легенда...

— На жаль, не жива... — і обернувся на згасаюче полум'я.

— Ні, жива! Ми пам'ятатимемо. Ми дітям, онукам розповімо — значить буде жити у пам'яті. Він як... як Господь на хресті за усіх нас смерть прийняв... Як же можна таке забути!

І довго ще лунали на Дністрі їхні голоси.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 9 | Добавил: андрюха

Кочерга Іван (Біографія)
Джорж Ноел Гордон Байрон
Антонич Богдан-Ігор (Творчий шлях)
Симоненко Василь (Біографія)
Багряний Іван (Життя та творчість)
Біляїв Володимир (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 54
    Гостей: 54
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта