Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Порівняльна характеристика Остапа й Андрія за повістю М. В. Гоголя «Тарас Бульба». 2


...Поріднитися спорідненням по душі, і не по крові, може одна тільки людина.
М. В. Гоголь. Тарас Бульба

Тема повісті М. В. Гоголя «Тарас Бульба» — не просто зображення життя українського козацтва за давніх часів, не просто екскурс в історію боротьби кращих синів Вітчизни за її незалежність — письменник показав нам душу народу, формування його національної самосвідомості. Тому й проводить нас автор на Запорозьку Січ — у серце українського козацтва. Тому й милується разом з нами, читачами, її вільними, сміливими лицарями, захоплюється непохитними й справедливими, хоч і суворими законами Січі. «От те гніздо, звідки вилітають всі ті горді й міцні, як леви. От звідки розливається воля й козацтво на всю Україну», — з гордістю пише М. В. Гоголь.

Автор показує нам саме молодих козаків, синів славного полковника Тараса Бульби, щоб у їхній особі ми побачили молоду Україну, її силу й прагнення.

Запорозька Січ була для них дороговказною зіркою. Навіть Остап, що знемагав від нудьги в бурсі й чотири рази закопував свій буквар у землю, став добре вчитися, щойно батько пригрозив віддати неука служкою в монастир і сказав, що не бачити йому Запоріжжя, як власних вух. Остап став одним із кращих учнів.

Андрій жив не стільки мріями про майбутнє, скільки сьогоденням, гуляв, закохувався. Сьогодні він був бурсаком, а завтра ще не настало.

Характери братів вимальовуються ще під час їхнього навчання в бурсі. Відкритий і прямодушний, Остап переносить покарання за бурсацькі витівки, але не видає товаришів. Андрій вміє виходити сухим з води, ніколи не підставляючи спину під різки, хоча часто керує яким-небудь набігом бурсаків на ринок. Він здається більш розвиненим, більш чуйним, романтичним, ніж старший брат, що не звертає уваги ні на гарних дівчин, ні на цвітіння садів — ні на що на світі, всі думки його про дружні гулянки й військові доблесті козаків. Андрій здається спочатку кращим, ніж Остап, більш щиросердним і людяним, здатним на тонші, ніжніші почуття й переживання.

Під час приїзду братів додому з бурси ми бачимо, що старший нікому не дозволить глузувати із себе й навіть готовий битися на кулаках з рідним батьком, а молодший начебто й не чує глузування. Різкуватий і навіть грубуватий Остап, їдучи на Січ, жаліє рідну матір, думає про дитинство, що швидко промайнуло, а «романтичний» Андрій немов відрізав себе від усього, забув про все. Він здається людиною без «кореня», без стрижня.

Поведінка братів на Січі, військові вправи, заняття верховою їздою й стрільбою оцінює найвимогливіший суддя — їхній батько Тарас. Він пишається синами, їхньою мужністю, спритністю, лідерством серед молоді, але він же помічає й різницю в їхній поведінці. Андрій «весь поринув у чарівну музику куль і мечів». Він не знає, що значить обмірковувати, або розраховувати, або вимірювати заздалегідь свої й чужі сили; тобто любить битву заради самої битви, бачить на полі бою тільки себе, хоче розважити себе, показати себе хоробрим.

Остап же, насамперед, «в одну мить міг виміряти всю небезпеку, оцінити становище, відразу міг знайти засіб, як ухилитися для того, щоб потім вірніше перебороти її». Тарас розуміє, що зі старшого сина вийде «добрий полковник». Саме для того, щоб випробувати синів у битві, щоб виховати їх у кращих традиціях козацтва, він вимагає виступати в похід.

Похід і облога Дубно дійсно стануть важливою віхою життєвого і військового шляху братів. Коли загине отаман Бородатий, уманці одноголосно виберуть курінним отаманом Остапа, хоч він наймолодший серед них. Козак не буде відмовлятися, тому що зрозуміє: його час настав. Він відразу ж виявить себе гарним організатором, розумним командиром. Багато епізодів останнього бою пов'язано саме з Остапом. Його навіть перемогти можуть ледве «не восьмеро разом».

Андрій же, тільки-но побачивши улюблену прекрасну полячку, не просто робить гуманний вчинок — дає хліб для вмираючої від голоду матері дівчини, він зраджує найближчих, найрідніших: «Що мені батько, товариші, вітчизна! Вітчизна моя — ти! Усе, що є, продам, віддам, погублю за таку вітчизну!»

Людина без почуття Батьківщини, без вірності дружбі перед смертю самотня. Ніхто не дасть йому сили вистояти перед карою, ніхто не встане поруч, щоб розділити останні муки, підтримати. Ми бачимо переляканого, зблідлого Андрія, що востаннє стоїть перед батьком, — і не бачимо батька й сина. Тарас убиває сина власною рукою, тому що це єдине, на його думку, що він може зробити, аби уникнути ганьби. Навіть мертвому синові він відмовить в останніх почестях — похоронах руками товаришів. Бульба вирве зрадника зі свого серця.

Кинувши вбитого на узліссі, Тарас поскаче до товаришів, які кличуть його — отамана — «батьком», тому що вони його діти «по душі, а не по крові».

Зате до Остапа, оточеного ворогами, Тарас буде пробиратися до останнього, поки сам не впаде непритомний. Незважаючи ні на що він поїде в саме пекло — у столицю ворога Варшаву, пропонуючи за звільнення сина які завгодно гроші, а коли нічого не зможе зробити, не кине його в останню хвилину, прийде на площу, де. будуть страчувати запорожців. Навіть у страшному горі Тарас може пишатися сином. Остап у ворожому стані відчуває себе часткою українського козацтва, командиром, що повинен бути прикладом для товаришів. Тарас розуміє, що виховав прекрасного сина, справжнього товариша, рідного не тільки по крові, але й по душі. Вони гідні один одного.

Останні слова Остапа на площі показують зовсім не слабкість героя, а сильну людину, що на мить, перед смертю, попросила дружньої підтримки. Батьківське «Чую!» пролунає тим привітом з Січі, з України, словом найвищої дружби й любові.

Автор цілком розділяє цю повагу й любов героя, навіть «поминки по Остапові» тому не виглядають занадто жорстокими, адже ми розуміємо батька й розділяємо його горе. А про Андрія автор, як і Тарас, більше не згадує, тому що він не вартий того.

Мені ж, читачеві, Остап подобається не тільки як воїн, отаман уманців, але й просто як людина сильного характеру, що вміє любити матір, батька, товаришів, рідну землю — все те, із чого складається Батьківщина. Те, що захищає людина не тільки з почуття обов'язку, а й по велінню серця.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 8 | Добавил: андрюха

Хвильовий Микола (Біографія)
Підсуха Олександр (Життєпис)
Марсель Пруст
Голобородько Василь (Біографія)
Стефаник Василь (Життя та творчість)
Атаманюк Василь (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 6
    Гостей: 6
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта