Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Образ прекрасної та нещасної Есмеральди в романі В. Гюго "Собор Паризької Богоматері". 2


Один з найулюбленіших жіночих образів світової літератури — образ Есмеральди в романі В. Гюго "Собор Паризької Богоматері". Есмеральда є втіленням того, що ми називаємо жіночість. Ніжність, тендітність, чарівність, цнотливість гармонійно поєднуються із незламною силою духу. І найголовніше — вона уміла кохати, самовіддано, безмежно, до смерті.

Письменник відразу не відкриває таємницю Есмеральди, він готує читача, сплітає невидимі нитки долі, які нарешті створюють клубок трагічного фіналу. Смерть Есмеральди певною мірою є закономірною. Вона стала іграшкою в руках розбещеного, аморального ротмістра Феба та справжньої моральної потвори, породженої своєю епохою, архідиякона Клода Фролло. Перший залюбки користується тим, що Есмеральда обожнює його як свого рятівника. Другий твердить про неземне кохання, але насправді задовольняє свої земні потреби. Коли Есмеральда не відповідає на почуття Клода Фролло та його палкий заклик закохатися в нього, він виходить на шлях злочинця.

Недаремно у передмові письменник наголошує, що надихнуло його до написання твору побачене на стіні викарбовуване грецькими літерами слово " фатум , доля ". Невидима рука якоїсь вищої сили зумовила народження та життя Есмеральди. Перше знайомство читача з героїнею відбувається крізь призму погляду поета Гренгуара. Сама Есмеральда ще не з'являється у всій своїй красі, проте слава її гучна. Вистава Гренгуара не отримала прихильної підтримки глядачів, але самовпевнений поет продовжував пошуки тих, хто міг би висловити йому свою оцінку твору. Тільки-но Гренгуар зрадів, що Квазімодо зник зі сцени, як юрба жадібно кинулася дивитися на якусь Есмеральду. Слово "Есмеральда" справило на всіх магічний ефект, так що і Гренгуар не втримався, щоб дізнатися, а хто ж така Есмеральда.

Звернемо увагу на таку деталь: вперше у романі Есмеральда з'являється, освітлена палаючими в'язками хмизу: "на широкому, вільному просторі між натовпом і вогнищем танцювала молода дівчина" . Вона була невисока, але здавалася високою, оскільки її постать була дуже тонкою.

Усі риси дівчини видавали андалузьке походження: смугляве обличчя, яке при денному світлі повинно було мати чудовий золотавий полиск; маленька ніжка у гарненькому черевичку. "Тоненька, жвава немов оса, у своєму золотистому корсажі, барвистій сукні, що надималася від швидкого танцю, з оголеними плечима, стрункими ніжками, що мелькали з-під спідниці, чорним волоссям, сяючими очима — вона, здавалося, була неземною істотою". Це фантастичне видовище викликало в Гренгуара захоплення: "Дивовижно. Це саламандра, це німфа, це богиня, це вакханка з гори Менад!" Упродовж гарячого танку чари дівчини розвіються: "одна коса "саламандри" розплелася, і мідна монета, що була прив'язана, покотилася по землі". Ця сцена має і глибокий підтекст: у матеріальному світі немає місця для дива, а зовнішній вигляд речей, явищ може ввести в оману.

Отже, коли Гренгуар вперше побачив Есмеральду, він несвідомо розкрив таємницю її народження, але маленька мідна монета, циганський атрибут, віддалила його від істини.

У цьому ж епізоді ми знайомимося з персонажем, який врешті-решт своїм коханням загубив Есмеральду.

У полум'ї вогнища серед тисячі облич поет побачив одне обличчя, на якому ще більше, ніж на інших, відбивалося захоплення танцівницею. "Це було суворе, замкнуте й похмуре обличчя", — таким постає перед читачами Клод Фролло. Вже на матеріалі другої книги допитливий і уважний читач може прогнозувати подальший розвиток подій. І яким би чином В. Гюго не ускладнював сюжет все новими і новими подробицями, доля головних героїв вже визначена на початку твору і освітлена вогнищем. Це ускладнення сюжету створює враження штучності зображуваних подій: герої пов'язані між собою якимись невидимими зв'язками, які на певному етапі унаочнюються. На мій погляд, така побудова відображає творчу концепцію письменника, який стверджував: всі явища, що існують у природі та суспільстві, можуть бути відображені у мистецтві. Мистецтво не повинно себе обмежувати, але сутність його повинна бути правдивою. Як бачимо, ця вимога правди у мистецтві Гюго була доволі умовною. Стверджуючи, з одно боку, що драма — це дзеркало, що відображає життя, письменник наполягає на особливому характері цього дзеркала.

Необхідно, говорив Гюго, щоб воно "збирало, згущувало би сонячні промені, відблиск перетворювало на світ, а світ — на полум'я!". Тому вимога правди поєднується у Гюго із повною свободою творчості, до того ж геній митця, його натхнення, його суб'єктивна правда для письменника є навіть вищою за правду об'єктивну: "Поет повинен радитися... з природою, істиною і своїм натхненням, яке також є істиною і природою". Уява художника покликана романтизувати дійсність, за її буденною оболонкою показати одвічну боротьбу добра і зла. Звідси виникає друге твердження: посилюючи, перетворюючи дійсність, митець демонструє звичайне, але виняткове, зображує протилежне, контрасти. Тільки так він може виявити тваринне та божественне в людині.

Таких протиставлень, контрастів в романі кілька, але всі вони тим чи іншим чином пов'язані з образом головної героїні Есмеральди. Вона єдина, хто не зазнав руйнуючого впливу зла. Есмеральда — це втілення добра у найприроднішому своєму вигляді. Вона цнотлива не тільки у своїх діях, але й думках. її кохання до Феба перебувало в площині духовній. Згадаємо, як Есмеральда висловлює свої почуття коханому: "Фебе, ви добрі, ви великодушні, ви гарні, ви врятували мене, мене — сироту, яку підібрали цигани". Вона кохає Феба не як звичайна земна жінка, вона кохає Феба як витвір своєї фантазії, " красивий мундир, шляхетний вигляд, шпагу". Але Феб, незважаючи на красу, був звичайним земним чоловіком, до того ж не обтяжений якимись глибинними моральними настановами. Він бачив перед собою тіло прекрасної молодої жінки, і його тіло прагнуло чуттєвої насолоди. Есмеральда підкорилася нестримному бажанню свого рятівника, але дарувала вона своєму коханому не тіло, а те, чого він не міг сприйняти та оцінити належно, — душу: "Роби зі мною, що хочеш, я твоя. Навіщо мені талісман? Що мені моя мати! Ти мені мати, бо я кохаю тебе, Фебе!".

Той, хто належить вищій силі, ніколи не стане належати силам земним. Фатум не дозволив Фебу знущатися над нещасною дівчиною, і з цього часу вона вже втратила свою земну оболонку. Нещастя, страждання від народження позначило долю Есмеральди, але вона гідно пройшла всі випробування. Так само, як з'являється на початку роману Есмеральда у відблисках полум'я, так само вона і зникає у ту мить, коли потік світла "ринув з обрію, що здавалося, всі високі шпилі Парижа — дзвіниці, димарі й вишки, запалали водночас".
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 10 | Добавил: андрюха

Стус Василь (Життєпис)
Ванченко Петро (Біографія)
Стус Василь (Життя та творчість)
Алейксандре-І-Мерло Вісенте
Джек Лондон
Довженко Олександр (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта