Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Образ ліричного героя у вірші В. Маяковського "Лілечко!"


Десятиліття про Володимира Маяковського говорили як про національного письменника — трибуна, бунтаря, агітатора, горлана. Маяковський — лірик? Та цього не може бути!

Чому ж так довго замовчувалася інтимна лірика митця? Сталін через п'ять років після загадкового самогубства поета проголосив Маяковського "найталановитішим поетом нашої епохи", що й призвело до канонізації його постаті.

У струнку схему нових життєписів Володимира Маяковського не вміщалося велике гріховне почуття великого поета до чужої дружини Лілії Брік, незрозумілою залишалася позиція чоловіка Лілечки. Суспільство, яке сприймало сім'ю як ячейку, яка повністю йому належить, не сприймало вільні стосунки між людьми. А Маяковський кохав заміжню жінку, звірявся їй у своїх почуттях, писав любовну лірику, мучився, страждав, тікав від цього кохання і повертався до нього знов і знов.

Замість листа до коханої Володимир Маяковський пише вірш "Лілечко!" Літературний герой цього твору — сам поет. Він сидить у прокуреній кімнаті, яка схожа на опис пекла із поеми О. Кручених і В. Хлебникова "Гра у пеклі", і згадує, що

за цим вікном
уперше
руки твої, нестямний, пестив.

Але сьогодні серце його коханої неначе скуте залізом, до нього ні докричатися, ні достукатися неможливо.

Про силу кохання літературного героя говорить і такий несподіваний художній образ — рука, зламана дрожем, не влізає в рукав пальта.

Холодність, відмова коханої доводить ліричного героя до нестями. "Дикий", "відчаєм посічений", він викидає своє тіло на вулицю як непотрібну річ. Це почуття мучить і ліричного героя, і його кохану, воно важким жорном висить на ній, від нього не можна відмахнутися, втекти, сховатися в холодних водах, у розжареному піску, відкупитися дзвінкими грошима і славою.

Для ліричного героя нема моря, сонця, крім кохання, "жоден дзвін не на радість, крім дзвону твого любого імені". Над ним не владна отрута, "і курок не зможу біля скроні натиснути". "Крім твого погляду, лезо жодного ножа не владне", — з розпачем вигукує закоханий. Він — "душу квітучу коханням випік". Зневажений ліричний герой питає дозволу хоча б на те, щоб "останнью ніжністю вистелити твої затихаючі кроки".

Кохання поставило на коліна цього сильного, мужнього, талановитого чоловіка. Воно не дослухається ніжних, розпачливих слів. Почуття, яке повинно підносити дух людини на невидані висоти, поставило ліричного героя на коліна. Але воно відкрило перед нами Маяковського — лірика, людину, яка вміла засвічувати зірки і безмірно страждати.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 9 | Добавил: андрюха

Семенко Михайль (Життєпис)
Божко Сава (Біографія)
Мушкетик Юрій (Біографія)
Карпенко-Карий Іван (Життя та творчість)
Іваненко Оксана (Життєпис)
Білецький Олександр (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 2
    Гостей: 2
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта