Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

"Мертві душі" М. В. Гоголя — "гірке нарікання сучасній Росії, але не безнадійне"


Можна по-різному розповісти про те ж саме явище. Можна поставити його в тінь, можна — на яскраве світло, розвернути, роздивитись з усіх боків. Можна показати все велике, що одразу кидається у вічі, а можна зробити портрет із дрібниць, висвітити навіть найдрібнішу рисочку. Якщо вміло створити портрет із дрібниць, то він набагато краще відбиватиме характер, ніж риси, що лізуть у вічі, але бувають не головними, оманними.

Так робив і Гоголь. Він не став писати про всю країну, не зобразив гомінке життя столиці, а відкрив нам "глибинку", справжню Росію, з усіма подробицями.

Уявляєш собі чомусь старовинний ляльковий театр, де серед декорацій — жовтих кам'яниць та сірих від дощу дерев'яних хат по брудній бруківці їдуть коляски, повільно проходять люди. Все як у справжньому місті: свій вищий світ з його інтригами, свої охоронці порядку, урядовці й поміщики, свої люди й розмови.

Гоголь змальовує нам маєток, а ми вже бачимо портрет поміщика й інтер'єр його будинку. Це міцно пов'язано: замрійливий нікчема, що багато планує і нічого не доводить до кінця, Манілов живе в кімнаті з випадковими меблями, з книжкою, що кинуто вже давно на чотирнадцятій сторінці; багатий скупердяй Собакевич і його міцний, на віки будинок з кремезними столами та стільцями; обідраний Плюшкін і купа сміття різного походження поруч з колишніми коштовностями; Коробочка з її вузликами, скриньками, шухлядами, млинцями й пиріжками і такою ж дріб'язковою недовірливістю, прискіпливістю: "А скільки коштують мертві душі у місті?"; бешкетник і брехун Ноздрьов.

Вони здаються якимись двомірними, несправжніми, наче дійсно є ляльковими, бо також рухаються, розмовляють, навіть продають, вимінюють, купують, але не мають душі. За законами державними й людськими вони не тільки мають право користуватися своїми кріпаками, виплачуючи мито до державної казни, — вони повинні й відповідати за них, за їхнє життя, добробут.

Манілов живе собі, не звертаючи уваги на злиденні кріпацькі хатки, навіть підрахунок живих та померлих переклавши на управителя. А у Плюшкіна надміру не тільки померлих селян, але й втікачів. Собакевич із живими та з померлими поводиться як з корисним товаром: хоч одну жіночу душу та й припише до списку чоловіків, підставивши до прізвища чоловіче закінчення — "Єлізаветь Воробей".

І роз'їжджає по їхніх маєтках Чичиков, що ладен був продати за копійку і довірливе дресироване мишеня, і старого вчителя, і шкільних товаришів, і митницю з її установами, і саму батьківщину... І останні краплини совісті — за копійку, бо тільки вона, копійка, на його думку, не зрадить, тільки вона допоможе...

Саме на них, на цих мертвих душах, тримається оцей жахливий, божевільний світ, що виправдовує систему володіння однієї людини іншою, що утримує нікчем-службовців, що ладен забути про заслуги й чесноти капітана Копійкина. Світ, де на вищих сходинках, у вищих лавах ще більше підлоти. Світ, де ті, що годують Росію своєю працею, здатні злякатися простого поліцейського кашкета навіть без самої особи охоронця порядку. Світ, де не зустрінеш жодного ясного обличчя, жодного позитивного героя.

Недарма ж Гоголь, створюючи свій роман, вирішив "припрягти підлоту"...

Письменник кидає гірке дорікання сучасній йому країні, гірке й болісне для нього самого, але не безнадійне.

Навіть у тих засмучених, забитих, нещасних кріпацьких душах, що потерпають від фізичних, і моральних знущань, що є предметом купівлі-продажу, коли діти не знають, де праворуч, де ліворуч, та в усяку пору року ходять босоніж, одягаючи чоботи лише у панських покоях, жевріє вогник тієї сили, що розгориться великим полум'ям.

Пережила слава померлих кріпацьких майстрів теслю Степана Пробку та каретника Міхеєва, залишили по собі добру згадку та світлу заздрість селяни-хлібороби. Став легендою простий російський мужик, що навіть на півночі, у чужому місці не розгубиться — скине рукавиці, візьме сокиру і побудує нову хату. Лунають пророцькі гоголівські слова про птицю-трійку, про народ і країну, якій "дадуть дорогу інші народи й держави".

Треба тільки, щоб сила ця прокинулася, щоб цей вогник не згас. А сили до цього докладатиме і наш земляк — письменник Микола Гоголь, і кілька поколінь вихованих та збуджених його книгами читачів.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 11 | Добавил: андрюха

Іванченко Раїса (Життєпис)
Чарлз Діккенс
Злидень Федір (Короткий життєпис)
Чумак Василь (Біографія)
Куліш Пантелеймон (Біографія)
Коцюбинський Михайло (Життєпис)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 27
    Гостей: 27
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта