Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Храм душі у новелі М. Павича "Дамаскін"


Сербський письменник Милорад Павич в одному зі своїх мудрих висловлювань зазначив: "Я вважаю, що культура певного народу важливіша, ніж держава. Все, що я робив, робив, зважаючи на це. Моя батьківщина — сербська література. Візантійська культура, до якої належить сербська література, охоплює певний простір, в якому я розвивався і в якому хотів розвиватися". Так мислить людина XXI ст. Широтою свого мислення і своєю творчістю Павич вийшов за межі своєї держави і заклав підмурки нового храму духовності, літератури, культури, що має торкатися куполами самого неба. Ось так вісімсот сербських каменярів і мулярів наприкінці XVIII ст. розбудовували його Сербію, "бачачи сни п'ятьма мовами й хрестячись на два лади, зводили вони нові православні церкви..."

Усіх будівничих звали Йованами. Для письменника не так вже й важливо знати їхні прізвища і звідки вони прийшли, важливо те, що вони збудували і який слід полишили на землі. Лицар Золотого руна пан Николич фон Рудна винайняв двох будівничих, котрі одночасно мали звести для його доньки Атилії розкішний палац і церкву, де вона мала вінчатися. На виконання замовлення було запрошено двох найкращих архітекторів із тих восьмисот. Старшому за віком Йовану, прозваному Лествичником, належало збудувати храм. Молодший Йован, на прізвисько Дамаскін, узявся за зведення палацу. Атилія сама розповіла Дамаскіну, яким має бути її палац: "Справді, що можна сказати про будинки? Просто якісь із них мають хист нас любити, а якісь — ні. Будинки — то по суті безперервне листування між будівельником та тими, хто в них мешкає. Людські житла — це немов великі красиві чи нудні листи".

Коли старший Йован Лествичник подав панові Николичу креслення храму Введення, замовник був дуже здивований, бо перед ним був план трьох церков. Та будівничий заспокоїв, адже пан платитиме за одну церкву, і далі пояснив: намальована зеленим кольором церква ростиме в саду і не будуватиметься, а зростатиме сама по собі. Жовтою барвою позначена кам'яна церква, яка будуватиметься одночасно, як підростатиме зелений самшит першої церкви. Третя церква, намальована бузковим чорнилом, — має бути таємницею, "яка відкриється лише наприкінці. Бо немає вдалого будівництва без таємниць, ані справжнього храму без дива".

Далі всі події новели Павича "Дамаскін" розгортаються навколо будівництва храму і палацу. Одночасно це будівництво стало індикатором духовності, чесності, порядності його замовників. Коли самшит перестав рости і припинилося будівництво кам'яного храму, пан Николич викликав Дамаскіна і захотів випитати у нього, чому було призупинено будівництво церкви. На це мудрий будівничий відповів, що, коли самшит не росте, це означає, що не росте і третій храм, зображений на кресленні бузковим кольором. Виходячи з попередніх домовленостей, "камінний храм мурується лише на стільки п'ядей, на скільки п'ядей просувається будівництво на третьому храмі..." І далі Дамаскін пояснив господареві, що причина затримки будівництва полягає у тому, що десь пан Николич согрішив, щось заборгував, "комусь од рота кусень хліба відірвав". Коли згадає, кого скривдив, покається і спокутує гріх, поверне борг, тоді Йован і закінчить храм. На запитання господаря, де ж будується той третій храм, Дамаскін просто відповів: "На небі. Третій храм Йован завжди будує на небі".

Однак пихатому і зарозумілому лицареві Золотого руна несила було збагнути символіку трьох храмів і величезне значення саме третього храму — храму душі. Він розгнівався і зовсім відмовився заплатити робітникам за ту роботу, що вже було зроблено. Відтоді храм і палац зазнали занепаду, навіть самшит почав сохнути і заростати бур'янами. Та не такою була Атилія, донька господаря. У її образі Павич показав людину мислячу, людину незвичайну, людину майбутнього. Це вона поливала квіти музикою, це вона замовила палац Дамаскіну, щоб був такий, як любовне листування. Це вона, відчуваючи докори сумління за батькову непорядність, сама розрахувалася з робітниками, і тоді почав рости зелений самшит. Це Атилія відгадала таємничі знаки Дамаскіна і за допомогою залишеного будівничим циркуля знайшла дорогу до храму, збудованого для неї. А це означає, що людина майбутнього — шляхетна та інтелектуальна, за переконанням автора новели, має сама торувати свій шлях, зважаючи на таємні знаки, і головне — будувати храм у власній душі. Так за допомогою фантастичних елементів у своєму творі Милорад Павич зобразив суть реальних речей, збагнути які заважають небажання замислитися, брак часу чи брак міцності підмурка храму власної душі. Якщо він узагалі такий є. Принаймні сучасна проза Павича змусить над цим замислитися.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 8 | Добавил: андрюха

Шевченко Тарас (Біографія)
Руданський Степан (Життя та творчість)
Підмогильний Валер'ян (Життя та творчість)
Вирган Іван (Життєпис)
Будяк Юрій (Біографія)
Годованець Микита (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 12
    Гостей: 11
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта