Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Духовний світ людини в романі Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін»


«Євгеній Онєгін» правомірно вважається центральним твором О. Пушкіна. Робота над романом тривала майже вісім років (1823—1830) у період найвищого розквіту таланту великого російського поета. В «Євгенії Онєгіні» знайшов своє найбільш повне втілення один із найзНачущих задумів поета: дати образ «героя часу», типовий портрет сучасника — людини нового, XIX століття.

Пушкін обирає метод «об'єктивного зображення» і винаходить цілу низку прийомів, які допомагають йому відтворити складний і суперечливий внутрішній світ героїв. Замість традиційної описової експозиції роман розпочинається внутрішнім монологом героя. Із цього короткого монологу читач відразу складає уявлення про героя, його характер. Онєгін — людина гострої думки, егоїст, скептик, навіть цинік, який чудово розбирається в «низькому лукавстві» — лицемірстві патріархальних стосунків. Справжнє ставлення героя до немічного дядька ясно з перших же слів, які перефразовують відому байку Крилова «Осел»: «Осел був чесний без догани». Разом із тим Онєгін вважає себе зобов'язаним підкоритися патріархальним звичаям, тобто у свою чергу лицемірити, щоправда не приховуючи при цьому страшенної нудьги. Так само поведеться герой в один з найвідповідальніших моментів свого життя — в епізоді дуелі з Ленським. Онєгін чудово розуміє, що був неправий, жартуючи злісно щодо палкого кохання Ленського, до якого відчував щиру прихильність. Але він не тільки приймає виклик на дуель, але й стріляє в друга і вбиває його. Автор не романтизує свого героя і не приховує його суттєвих недоліків. Він не випадково розповідає про минуле Онєгіна. Читач довідується, як формувався його характер: дізнається про досить безладне виховання на закордонний кшталт, марнославне світське життя. Читач бачить, що ніяких нещасть із героєм не траплялося, навпаки, він мав усі насолоди від життя, які тільки могли бути доступні людині його віку і його соціального стану. Тобто Онєгін — особа досить типова для певного суспільного кола.

Однак Онєгін — не просто «гульвіса молодий». Автор підкреслює й позитивні сторони його характеру: Онєгіну властиві «душі високі поривання», вій має допитливий розум й інтелектуально на голову вищий, ніж багато хто з молодих людей його кола. Але нудьга, відсутність діяльності, незадоволення середовищем, навколишнім світом спустошують душу героя. Характер його, окреслений вже в першій частині роману, домальовується, чіткіше виявляється в подальших частинах. Основний художній прийом, завдяки якому рельєфно розкривається характер Онєгіна — прийом контрасту. На контрасті — зіставленні протилежностей — будуються не тільки стосунки головного героя із середовищем. Грубі невігласи сусіди-пани або витончене світське товариство є лише тлом картини. На першому плані — зіставлення з людьми, найбільш близькими герою — Ленським і Татьяною. Онєгін і Ленський — представники молодої Росії. Перший — розчарований скептик, другий — палкий романтик. У кількох рядках Пушкін стисло, але точно визначає причину палкого романтизму Ленського: «Він у Німеччині туманній Засвоїв, ученик палкий, І дух, тривожний та чудний, І волелюбні поривання, Натхненну щохвилини річ І чорні кучері до пліч». Відірваність від реального життя, мрійність Ленського Пушкін підкреслює виразною подробицею: він обирає не поетичну, несхожу на інших Татьяну, а «пустотливу кокетку» Ольгу.

Поруч з образом «головного героя», Татьяна — найважливіший і значущий образ твору. Взаємини Онєгіна і Татьяни складають основну сюжетну лінію роману у віршах. І саме в цьому сюжеті подано найбільш чітку відповідь на питання, який він, головний герой сучасності, чому він так тужно самотній. Автор розкриває багатий духовний світ героїні: її душевне благородство, її щирість, глибину почуттів, вірність, почуття обов'язку. Онєгін і Татьяна — дві сили, які доповнюють одна одну. Він — уособлює рух, неспокій, невпинний пошук; вона — сталість, вірність. Татьяна віддала перевагу людині нещасній, розчарованій, незадоволеній, але тільки таку людину вона й могла покохати. Її «російську душу» не міг причарувати герой на зразок Ленського, бо його поривання були чужі її натурі, «іноземні». Тугу Онєгіна, його суто російську «хандру», вона відчула душею. Але ставши вже дорослою, ствердившись у своїх моральних принципах, вона не може йти за ним. Онєгін не знайшов того, чого шукав, він все ще цезадоволений ні собою, ні світом. Він повертається до великосвітського товариства, а його життя ніби йде по колу. Коли Онєгін бачить Татьяну у великосвітській залі, він пізнає її і не пізнає. На перший погляд, вона дуже змінилася, але насправді вона залишилася незмінною: та сама простота, щирість, гідність. І Онєгін відчув це. Відчув, що в Татьяні змінилися лише зовнішні прояви сутності її душі. Так само відчула і Татьяна, що ніяких суттєвих змін у внутрішньому світові Онєгіна не відбулося. Вони кохають одне одного, але ніколи не будуть разом, бо для кожного з них єднання було б зрадою власного внутрішнього світу.

Цікаве зауваження з приводу характеру Татьяни зробив Достоєвський: «Я ось як міркую, як би Татьяна навіть стала вільною, як би помер її старий чоловік і вона овдовіла, то й тоді б вона не пішла за Онєгіним. Треба ж розуміти всю суть цього характеру». Автор залишає свого героя у момент найвищого душевного напруження: останні слова Татьяни не залишили йому жодної надії на особисте щастя. Напевно, автор навмисно саме в цей момент обриває свою розповідь про героя. І зовсім не тому, що не міг запропонувати Онєгіну «поле діяльності» або із цензурних міркувань не міг написати правди. Після такого потрясіння, можливо, першого в житті героя справжнього страждання, Онєгін мусив шукати власний вихід із ситуації.

Типове у творі мало поступитися індивідуальному, а це виходило за межі завдання, яке окреслив автор роману у віршах. Невизначеність долі головного героя була необхідна Пушкіну хоча б тому, що вона примушувала замислюватися читачів і відкривала творчий простір для самого автора.

На сторінках роману «Євгеній Онєгін» відображено складний духовний світ головних героїв. Три основні постаті «молодої Росії» уособлюють три напрями духовних пошуків. Геніальним чуттям Пушкін відчув, якого колосального значення для сучасності і для майбутнього Росії набуває тип людини, представлений в образі Євгенія Онєгіна. На нього покладає поет всі свої сподівання.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 23 | Добавил: андрюха

Гомер
Матушек Олена (Короткий життєпис)
Вирган Іван (Життєпис)
Веледницький Абрам (Життєпис)
Драгоманов Михайло (Біографія)
Тесленко Архіп (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 14
    Гостей: 14
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта