Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Доля покоління в поезії Анни Ахматової


Я — голос ваш, жар вашего дыханья,
Я — отраженье вашего лица.
Напрасных крыл напрасны трепетанья —
Ведь все равно я с вами до конца.
А. Ахматова

У 1946 році на російську інтелігенцію звалилася Постанова ЦК ВКП(б) "Про журнали "Зірка" і "Ленінград", де Жданов назвав Анну Ахматову "панянкою", яка метушиться між альковом і молитовнею. Цим він хотів підкреслити, що і сама Ахматова, і її поезія далекі від життя сучасників, від радянської дійсності. Але це було не так.

Анна Ахматова ввійшла в російську поезію на початку XX століття як найтонший лірик, щиро і жагуче виразила переживання закоханої жінки. Але вже в 20-ті роки вона зуміла створити вірші, що стали вершинами громадянської і філософської поезії минулого сторіччя. Ахматова змогла говорити від імені всього покоління — покоління, чиє життя було перевернуто Першою світовою війною і революцією.

Ахматова описує обстановку відомої петербурзької літературної кав'ярні "Бродячий собака", куди ходили тоді відомі поети. Це був 1913 рік — останній рік відносно спокійного життя. Ахматова сприйняла початок війни як величезне народне лихо:

Можжевельника запах сладкий
От горящих лесов летит.
Над ребятами стонут солдатки,
Вдовий плач по деревне звенит.

Може, саме в цей час витончена петербурзька поетеса відчула себе частиною російського народу, зрозуміла, що тепер їй призначено нести в душі і виражати в слові його великі і малі біди. Після революції частина інтелігенції опинилася в еміграції. Пропонували виїхати й Ахматовій. Вона розуміла, що життя буде складним і гірким, але не мислила себе — поета, особистість — поза Росією:

Мне голос был. Он звал утешно,
Он говорил: "Иди сюда,
Оставь свой край глухой и грешный,
Оставь Россию навсегда..."
Но равнодушно и спокойно
Руками я замкнула слух,
Чтоб этой речью недостойной
Не осквернился скорбный дух.
("Мне голос был...")

Вона залишилася. Залишилася зберігати російське слово, вікові традиції російської культури, традиції гуманізму нашої великої літератури XIX століття. І вона пройшла цей шлях до кінця, не скаржачись і не зрікаючись нічого:

А здесь, в глухом чаду пожара
Остаток юности губя,
Мы ни единого удара
Не отклонили от себя.
("Не с теми я, кто бросил землю...")

Анна Ахматова сповна одержала за своє небажання оспівувати радянську владу. Репресувати сина і чоловіка, довгі роки цькували її саму. Вона дійсно розділила долю покоління. І не просто розділила. Ахматова, як древня плакальниця, зуміла оплакати безневинні жертви, що безвісти загинули у в'язницях і таборах. У 30-ті роки був написаний "Реквієм" — поема, про яку тоді знали лише деякі вірні друзі. Ахматова зуміла знайти точні високі слова, щоб сказати про тих, кого відвозили вночі чорні вантажівки, і про тих, хто стояв у тюремних чергах, сподіваючись почути хоч слово про долю чоловіка, батька або брата:

Звезды смерти стояли над нами,
И безвинная корчилась Русь
Под кровавыми сапогами
И под шинами черных "марусь".

Ахматова не тільки оплакала своє покоління. У початій у 1940 році "Поемі без героя" вона зуміла пред'явити йому рахунок. Один з лейтмотивів поеми — маскарад, який несеться повз життя. Напередодні грізної війни поет повертається в інший час, у те "до війни", коли поколінню був нанесений перший, удар:

Словно в зеркале страшной ночи,
И беснуется, и не хочет
Узнавать себя человек, —
А по набережной легендарной
Приближался не календарный —
Настоящий двадцатый век.

Усе скінчилося, усе відсунулося на другий план — любовні драми, творчі кризи. Велике лихо зрівняло правих і винних. Таким же великим лихом — Великою Вітчизняною війною — завершилися похмурі тридцяті роки. І Анна Ахматова в роки війни писала вагомо і просто, уособлюючи ту вічну жіночу мужність, яка є — підґрунтя й оплот мужності військової, чоловічої:

И та, что сегодня прощается е милым, —
Пусть боль свою в силу она переплавит.
Мы детям клянемся, клянемся могилам,
Что нас покориться никто не заставит!
("Клятва")

Життя Ахматової могло б здатися компромісом. Але насправді її вірність собі і своєму поколінню — підґрунтя нашої моральності, нашої літератури, нашого життя. Ахматова зуміла донести до нас усю правду про своє покоління і стати його чесним і чистим голосом.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 20 | Добавил: андрюха

Марсель Пруст
Калитко Катерина (Короткий опис творчості)
Тесленко Архіп (Біографія)
Влизько Олекса (Біографія)
Елан-Блакитний Василь (Біографія)
Бажан Микола (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 31
    Гостей: 31
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта