Главная » Онлайн игры » Зарубіжна література » Бібліотека

Чи був Сорель колись щасливим? (За романом Стендаля "Червоне й чорне")


Відомий французький письменник Стендаль (справжнє прізвище Анрі Марі Гейль) у 1830 році написав один із найкращих своїх романів, який приніс йому світову славу, — "Червоне й чорне".

Фредерік Стендаль був очевидцем французької революції, очевидцем злету й падіння Наполеона, доби Реставрації, що, безперечно, не могло не вплинути на формування й розвиток його особистості, а також формування його світогляду як письменника. Події, описані в романі, переносять нас у Францію, у період героїчної та романтичної епохи — доби Реставрації. Стендаль почуває себе істориком, дослідником звичаїв суспільства, тому підзаголовок роману "Хроніка XIX століття" досить вірно відтворює спроби автора створити багатогранний образ доби, а не лише описати окремі характери чи ситуації. Більше того, автор зумів показати у долі головного героя Жульєна Сореля типові закономірності суспільного життя Франції доби Реставрації.

Роман побудований на реальних фактах, які стали відомі багатьом його сучасникам зі сторінок судової хроніки. Автор твору зобразив реальну картину життя тогочасного суспільства і показав долю людини з найнижчих верств суспільства і пошуки нею щастя. Назва роману вказує на два шляхи, доступних для людини, що вирішила "зробити себе": червоне — військова служба, чорне — церква.

Головний герой роману Жульєн Сорель — простий селянський хлопець із провінційного містечка Франції — Конте. Батько його був теслею. Ще з раннього дитинства Жульєн відзначався хворобливістю, тендітністю, чим вик/гикав зневагу й ненависть батька та братів, яких він пізніше і сам почав зневажати. Отже, щасливим його дитинство ніяк назвати не можна. Його зовсім не приваблювали ігри та пустощі, як інших дітей його віку. Все його єство займали бесіди з колишнім лікарем наполеонівської армії, який мешкав у містечку. Ці розмови сприяли виробленню в хлопця честолюбних мрій. Він прагнув піднятися вище, зайняти відповідне місце у суспільстві завдяки своїм знанням, своєму таланту, наполегливості. Щасливі мрії юності! Юність —- це вік, коли людина робить одне з найбільших своїх відкриттів — відкриває саму себе. У цю пору людина найчастіше розкриває свої реальні можливості, а щоб виявити й використати їх, треба добре знати себе й зуміти досить об'єктивно оцінити. Жульєн добре знав себе. Він прагне керувати своїм життям, своєю долею. І завдяки природним здібностям, таланту, наполегливій праці й честолюбству, прагне піднятися з низів на значно вищий щабель суспільства, як зумів це зробити його кумир Наполеон. І у здійсненні своїх честолюбних мрій він спочатку помилково вбачає своє щастя.

Чи був Сорель колись щасливим? Що таке взагалі щастя? Це найважливіша проблема людського суспільства. У чому воно полягає? В коханні, у здійсненні своїх амбіціозних мрій, у матеріальному достатку, в тому, щоб зробити кар'єру? А може, все це — складові частини щастя? Як і якими шляхами можна його досягти? А чи можна побудувати своє щастя на нещасті інших? Яким же шляхом прагне досягти щастя і здійснення своїх мрій Жульєн Сорель?

Шляхом наполегливої праці, завдяки своїм неординарним знанням, таланту. Однак швидко Жульєн переконується, що вищі кола не визнають його чеснот, достоїнств. Але можна, розмірковує герой, досягти вищого становища шляхом кохання і, як думає Сорель, не обов'язково взаємного. Знання, начитаність привели його до будинку мера пана де Реналя, де він обіймав посаду гувернера його дітей і познайомився з дружиною мера — пані де Реналь, яка зіграла у його житті фатальну роль. Молода пані де Реналь швидко в нього закохалася — вірно й самовіддано. Вона почала навіть ревнувати Жульєна до служниці Елізи, яка теж кохала його. Але він відмовився одружитися з Елізою: служниця, хоч і отримала невелику спадщину, не могла відкрити йому двері у вищий світ. Жульєн, своєю чергою, не зрозумів і не оцінив справжнього почуття пані де Реналь. Проте бунтівнику і борцю з гуртом багатіїв довелося незабаром покинути цей будинок, ще й до того оточення дізналося про його взаємини з пані де Реналь. Жульєн іде в семінарію й вирішує зробити духовну кар'єру. Його міцні знання з латини, начитаність, неординарний спосіб мислення, здавалося, могли допомогти юнакові швидко стати першим вікарієм. Проте всі його знання й чесноти викликають у семінаристів тільки лють і ненависть. Єдиний, з ким він міг вільно спілкуватись, був абат Пірар, що став його духовником, але й сам незабаром змушений був покинути семінарію. Відмовляється від духовної кар'єри і Жульєн. Проте мрії завоювати світ він не кидає. Допомагає йому в цьому рекомендація абата Пірара. Так Сорель потрапляє у будинок маркіза де Ла-Моля у Парижі.

І тут на його шляху зустрілася Матильда — донька маркіза, в якого Жульєн почав працювати секретарем. Він наполегливо працює, бере уроки верхової їзди, вивчає світські манери і врешті досягає успіху: маркіза Матильда закохалася в нього, вражена його розумом, незалежністю, гордістю, — всім, що вигідно відрізняло його від інших молодиків, які оточували її. Але взаємним назвати їх кохання було важко, вони постійно мучили одне одного, і виною всьому було честолюбство Жульєна. А Матильда вже чекала від нього дитину. Маркіз де Ла-Моль же ніяк не погоджувався на шлюб доньки із Сорелем. Але завдяки йому Жульєн став кавалером ордена, маркіз здобув йому патент на чин гусарського лейтенанта й наказав відправитись негайно служити у полк, де Жульєн відразу зумів показати себе з кращої сторони. Прощаючись із Матильдою, сказав сам собі: "Роман мій завершений, і я завдячую цим тільки самому собі. Я зумію примусити це горде страховисько покохати мене. її батько не може жити без неї, — а вона без мене".

Але незабаром йому доведеться розрахуватися за своє честолюбство й необачність. Надходить лист від пані де Реналь, у якому вона висловлюється про Сореля як про негідника й лицеміра, що здатний на будь-які погані вчинки. Дізнавшись про це, Сорель негайно їде до пані де Реналь і, знайшовши її в церкві, стріляє в неї. Потрапивши до в'язниці, він дізнається, що пані де Реналь жива, і тут нарешті він зрозумів, що щастям для нього була любов до неї.

"Я був щасливий тоді і не розумів свого щастя", — каже Жульєн. Тепер йому здавалося щастям, коли зоставшись у в'язниці сам, він міг вільно віддатися спогадам про колишні щасливі дні у Вер'єрі. Щастям для нього були й зараз дні, коли пані де Реналь відвідувала його у в'язниці, забувши про свою честь, гордість, відчуваючи тільки велику, безмежну любов до нього. І в ту мить, коли Жульєн відчуває себе найщасливішим, він потрапляє на ешафот, відмовившись від будь-якої допомоги вищого світу, бо розуміє, що заслужив смерть.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 7 | Добавил: андрюха

Анголенко В'ячеслав (Короткий опис творчості)
Банґ Герман
Шевчук Валерій (Автобіографія)
Епік Григорій (Біографія)
Антоненко-Давидович Борис (Життєпис)
Абовян Хачатур

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 21
    Гостей: 21
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта