Главная » Онлайн игры » Українська література » Тематичні твори

Захист Вітчизни — священний обов'язок кожного


Кожен з нас нерідко бачить на вулицях молодих хлопчаків, одягнених в армійську форму. І тоді ми розуміємо: це солдати, це хлопці, які "виконують свій священний обов'язок" — служать Батьківщині, щодня готові стати на її захист.

Можна по-різному ставитися до факту служіння в армії. Немає, мабуть, такої людини, яка б не чула про страшних "дідів", що нібито знущаються над молодими солдатами, про жорстоких і злих офіцерів, про погане харчування, холодні казарми тощо. А ще слід врахувати, що із цивільного життя цих хлопців два роки викреслюються... Просто жах якийсь, а не армія!

Але на цю справу варто подивитися з іншого боку. Служіння Батьківщині в усі роки і століття вважалося справою благородною, вартою щирої подяки співвітчизників. Ще за часів Київської Русі чоловіків набирали до війська. Були такі, що вважали військову службу справою свого життя, професією, а відтак усе життя проводили на княжій службі. Були й такі чоловіки, які займалися хліборобством, скотарством, ремісництвом, не маючи бажання ставати княжими дружинниками. Однак у часи лихоліття, коли вороги загрожують рідній країні, піднімались на її захист усі русичі: і професійні військові, і цивільні громадяни. Адже вони розуміли, що захист рідної землі — це обов'язок кожного, і якщо хтось не візьме до рук зброю, його оселю вже завтра можуть зруйнувати, дружину вбити, дітей забрати в полон.

Безліч славних козаків втратили життя у боротьбі за волю України. Скільки їх було, тих ворогів, що хотіли загарбати собі шматок, а то й усю українську землю: литовські лицарі, польські шляхтичі, татари, турки. І всі вони зустрічали на своєму шляху завзятих козаків, які грудьми боронили рідну землю. Власне, проти польської шляхти піднялися усі, хто міг тримати в руках зброю. До народних загонів ішли й міщани, і селяни (так звана "чернь"), тому можна з упевненістю сказати, що перемогу у визвольній війні 1648— 1654 років здобув увесь український народ, а не одне тільки козацтво. Хоча, безперечно, саме козацтво завжди вважалося оборонцем України.

Боронили козаки Україну і від загрози з боку могутнього сусіда — Російської імперії. Боронили та не вберегли... Довго ще в народі згадували "кляту Катерину" — царицю, яка скасувала останню українську вольницю — Запорозьку Січ. На довгі роки Україна залишалась без війська, натомість чоловіків із "Малоросії" стали забирати до царського війська Російської імперії. Тут уже, зрозуміло, про почуття патріотизму чи любові до Вітчизни не йшлося. Навпаки, наші співвітчизники страждали в тих умовах, що були гірші за неволю (а нерідко в солдати відправляли замість каторги — згадаймо хоча б долю Тараса Шевченка).

Чимало війн зазнала Україна і в XX столітті: Перша світова, громадянська, Друга світова. Зараз нерідко переоцінюють події тих років. Одні виправдовують білогвардійців, махновців, бандерівців, воїнів ОУН — УПА, дивізії "СС Галичина" тощо і засуджують дії червоноармійців та солдатів радянської армії. Інші вважають навпаки, треті намагаються примирити ці дві точки зору... І чи не кожен по-своєму ставиться до історії.

На мою думку, найсуттєвіше не те, хто на якому боці воював і за які ідеали боровся, а те, що кожен, хто брав участь у тих війнах, все-таки боровся за свою Україну. Так, для кожної ворогуючої сторони то була своя мрія, своя вимріяна країна, і йшли всі до тої мрії не завжди праведними шляхами (хоча хто може відшукати справедливість серед кривавої війни?), однак усі, хто воював, заслуговують на добру пам'ять як борці за свою державу.

Ми маємо радіти, що живемо в порівняно мирний час. Так, вибухають хмарочоси в Америці, злітають у повітря міста в Іраку, у Росії лютують чеченські терористи, і все це начебто не дозволяє говорити про мирний час. Але ж Україна зараз ні з ким не воює і, сподіваюсь, не воюватиме ще довго-довго. Наші військові, щоправда, їдуть миротворцями до різних "гарячих точок", але то, мабуть, амбіції нашої влади, а не гостра життєва необхідність.

Україна ні з ким не воює, але наші військові, як ті, що обрали армійську службу своїм фахом, так і ті, що служать лише 2—З роки, повинні завжди пам'ятати, що служіння Вітчизні — священний обов'язок кожного. І в цьому прагненні їх повинно підтримувати не бажання заробити грошей чи отримати певні пільги, а славний приклад наших прадідів.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 5 | Добавил: андрюха

Бровченко Володимир (Короткий життєпис)
Федорів Роман (Біографія)
Гайворонський Василь (Біографія)
Загул Дмитро (Біографія)
Годованець Микита (Біографія)
Аддісон Джозеф

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 36
    Гостей: 36
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта