Главная » Онлайн игры » Українська література » Тематичні твори

Українська іграшка — чарівний дивосвіт мистецтва


Перша улюблена іграшка дитинства... У кожного з нас вона своя. Світ іграшок також переживає зміни, як і світ людей. Раніше популярними були одні іграшки, тепер — інші. Придивімося, як по вулиці ідуть в дитсадок мами з малюками. Іноді дітлахи несуть в руках улюблену іграшку. Не треба пильно придивлятися, щоб побачити, що дівчатка найчастіше пригортають до себе довгоногу цибату ляльку з заморським ім'ям Барбі, а хлопчаки взагалі тримають якихось жахливих пластикових монстрів, пофарбованих в темні неприємні кольори. Такі ж іграшки заполонили й полиці наших магазинів. Вони однотипні, байдужі, холодні...

На жаль, ми забули про традиційні народні українські іграшки — добрі, веселі, яскраві, виготовлені з природних матеріалів. Вони, звичайно, не виблискують так, як глянцева холодна пластмаса, зате мають в собі набагато більше — частинку душі цілого народу.

Українська іграшка, як і саме життя нашої нації, сягає глибокої давнини. Люблячі руки мам і бабусь завжди творили для своїх малюків забавки з того, що було в домі: з клаптика тканина, рослинки чи овочу. Ляльку робили з кукурудзяного качана, возика з дерева, корівку з маленького гарбузика... Вони були простими, ці іграшки, але в них зберігалися сили землі і сонця, теплота рук рідних людей.

Здавалося б, іграшка — це дитяча забавка не варта уваги дорослої серйозної людини. Але завжди були по всій Україні майстри, які знаходили особливий сенс у виготовленні іграшок для дітей. Вправний тесляр творив із дерева коника-гойдалку. Таких коників обов'язково купували маленьким хлопчикам, і вони приносили дітям чимало щирої радості. З-поміж глиняних горщиків, тарілок, гончарі виставляли на ярмарках і півників-свищиків, і крихітний керамічний посуд. Здавна виробляли майстри в Україні й іграшки, які рухаються. Весело крутилися маленькі вітрячки, стукали молотками ведмеді-ковалі, танцювали по колу цап з козою.

Сьогодні, мабуть, тільки в етнографічних музеях можна побачити чудові ляльки з пасма лляних ниток. їх вміло перев'язували в кількох місцях, щоб вийшли руки, ноги, коса до пояса. Майстрині виготовляли невеличкий одяг для таких ляльок. Це завжди був національний костюм, традиційний для тієї місцевості України, де робили ляльку. Як і годиться, для цих нарум'янених красунь з вишитими бровами знаходився і розмальований возик — колисочка, а для лялькового "господарства" — макітерки й полумисочки. Іграшковий глиняний посуд також відображав свої традиції кожного регіону. Глиняні забавки з Полтавщини дещо різняться від тих, які використовували, скажімо, на Поділлі. Можливо, для гончарів створення іграшок також було певною забавкою, відпочинком від основної роботи. Адже хоч гончарство завжди вважалося окрасою українського ремесла, але робота ця досить важка, вимагає багато часу і сили. Бо ж спершу потрібно було накопати глини, дати їй дозріти на подвір'ї. Глину доводилося весь час перемішувати і поливати водою, виконувати ще чимало необхідних дій, поки вона ставала придатною для формування виробу. В народі завжди казали, що виріб на гончарному крузі виходить гарним тільки тоді, коли в нього вкладають душу. А на Чернігівщині, виготовлені з глини і випалені в горні вироби навіть називали "душами". Тож виходить, що і кожна маленька глиняна іграшка — це теж частинка душі майстра, який формував її вручну на гончарному крузі, а потім ще й розписував з допомогою курячого пір'я чи ріжка чудернацькими, вигаданими ним самим квітами, чи народним орнаментом.

Не менш улюбленою в народі завжди була й дерев'яна іграшка. Вважалося, особливо в Правобережній Україні, що найкращі дерев'яні іграшки народжуються в Яворові на Львівщині. Чого тільки тут не створюють для малечі: дитячі меблі, дерев'яний ляльковий посуд, маленькі музичні інструменти... Найбільше цінуються коники на коліщатках. Іноді руками цілої родини творяться ці іграшки. Чоловіки-майстри старанно виробляють коників з дерева, а їх дружини і діти розмальовують їх яскравими барвами, які не тільки забавляють малечу, а й ще й звеселяють домівку, в якій "оселяються", наповнюють її запахом дерева.

Так, народні іграшки мають неповторний аромат. Вони пахнуть деревом, випаленою глиною, природою... На відміну від тих штучних і безликих, з порожнім, а часто й жорстоким, поглядом пластмасових очей, які пропонує сучасна промисловість.

Дерев'яні саморобки для дітей поширені в усіх областях України. Наприклад, ті ж ведмеді-ковалі виготовлялися практично всюди в Україні. Як і коники-гойдалки, різноманітне сільськогосподарське знаряддя — лопати, граблі, плуги, іграшкова зброя — мечі, луки, рушниці. Виготовляючи такі іграшки, кожен майстер вкладав у них частинку свого мистецького хисту. Адже прикрашали дерев'яні забавки для дітей розписом, різьбленням, випаленими узорами. Так само, як і вироби для вжитку дорослих.

Не тільки засобом забавити дитину, заспокоїти її була українська іграшка. В ній поєднувалася краса і практичність. Коли маля спиналося на ніжки, починало ходити, батьки купували дерев'яні каталки, за які дитина могла триматися під час перших своїх кроків. Здавалося б, для такої цілком конкретної мети могли згодитися не надто художні вироби. Однак і ці витвори увібрали в себе мудрість народу, бажання оточити дитину гарними речами з самого малку. А тому витворювали такі каталочки у вигляді півників, птахів, навіть метеликів, різних звірів, розмальовували їх яскравими узорами.

Ми багато втрачаємо від того, що сьогодні дерев'яна народна іграшка переживає пору забуття. Відійшли в минули яскраві з любов'ю і художнім смаком зроблені коники-качалки, які виколисали не одне покоління вершників. Не побачиш в руках сучасної дитини вітрячка або млинка, які весело крутяться, і не тільки забавляють малечу, а ще й вчать розуміти явища природи, стан погоди: віє вітер — тріщить, крутиться вітрячок, стихає — і замовкають дерев'яні крильця.

А гойдалки з розписаними бочками і спинками! Для багатьох українців старшого віку спогади дитинства пов'язані саме з ними.

Та й глиняні іграшки також опинилися на грані зникнення. Лише подекуди з'являються вони на ярмарках. Трапляється їх ще побачити на Сорочинському ярмарку на Полтавщині, але вибір таких забавок невеликий. Найчастіше — це свистунці. Хоча й вони програють у художньому оформленні тим, які побутували колись.

Мабуть, можна віднести створення української народної іграшки до забутих сьогодні ремесел. Чи відродиться воно колись? Адже кожна невелика дитяча забавка — це відтворення художнього смаку нашого народу, вміння зробити з найпростіших речей справжнє мистецьке диво. До того ж таке, яким користуються щодня, яке не стоїть на полиці лише задля окраси, а сповнене життєвого смислу, бо допомагає людині, котра росте, пізнавати світ, бачити розмаїття всіх його барв.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 14 | Добавил: андрюха

Щеголєв Василь (Короткий життєпис)
Нечуй-Левицький Іван (Біографія)
Влизько Олекса (Біографія)
Габріель Гарсіа Маркес
Марсель Пруст
Білецький Олександр (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 3
    Гостей: 3
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта