Главная » Онлайн игры » Українська література » Тематичні твори

Хай б'ється зелене серце природи


Сьогоднішній ранок звичайний, як і тисячі ранків до цього. Ось звичайна вулиця з нескінченною рікою машин, з сірими громадами багатоповерхових будинків, що дивляться на мене сумними очима-вікнами... Від усього навкруги тягне вогкістю та холодом, тому мені стає незатишно серед кам'яного міста, де усі байдужі один до одного, де нікого не турбують проблеми інших. Очима починаю шукати навколо щось тепле, гарне, заспокоююче. Але бачу тільки сірі громади з маленькими острівцями газонів та поодинокі дерева на узбіччі. Ні! Досить! Не може моя душа більше нудитись у залізних обіймах цивілізації!

Ось я у лісі. Роблю глибокий вдих, ніби намагаюсь увібрати в себе усі його аромати, Іду, немов уві сні. Під ногами тріщать гілки, шарудить листя, а запах п'янить, немов найкращі парфуми. Нарешті я серед гармонії і спокою! Після темних одноманітних відтінків міста очі аж розбігаються від феєрверка фарб ранньої осені. Перехідний період між літом та осінню, між бурхливим життям та поступовим замиранням триває так недовго, і цю мить слід упіймати.

Просто диво, коли дерева ще напівзелені, травиця ще тішить око смарагдовим відтінком, повітря пронизане ласкавим теплом щедрого сонця. Однак, пильно придивившись, помічаєш, що осінь вже обережно торкнулася своїм пензлем розкішного одягу дерев, залишивши де-не-де жовті й червоні плями. Пізніше, оволодівши врешті природою, ця художниця створить цілий завершений пейзаж у неповторних жовто-багряних кольорах, надзвичайно чуттєвий і загадковий.

Стою, мрію, посміхаючись. Аж раптом очі натрапляють на порожню пластикову пляшку. Ще далі помічаю зрубане деревце, сліди від вогнища... А он іще пляшки, одноразовий посуд, залишки їжі. О цивілізаціє! Від тебе не втечеш! Ти дібралась і сюди. Але у надто спотвореному вигляді... Стежками мого вимріяного лісу пройшла людина, залишивши після себе купи сміття.

Приємні враження кудись зникають, від романтичного настрою не залишається й згадки. Далі йду повільно, замислюючись. Все думаю: а хто повинен дбати, щоб ні на хвилинку не зупинялося серце природи, щоб не забруднювалися річки, не засмічувалися ліси, не вимирали рідкісні птахи, звірі, риби? Хто повинен турбуватися про це: екологи, уряд країни, партія «зелених»? А може, кожен з нас? Адже іноді достатньо не зірвати квітку, не зламати гілку, не зрубати ялинку під Новий рік, не викинути сміття в річку, не запалити вогнище в лісі... Отже, вирішення проблеми — у наших руках?

Мій настрій поступово покращується. Стежка вже давно загубилася, і я йду просто по трав'яному килиму, почуваючи себе часткою цього дивного світу. А навколо тиша, яка цілющим бальзамом ллється на стомлену душу.

Звертаю увагу на небо. Воно стало нижчим і темнішим, ніж улітку, мабуть, у передчутті холоду, адже скоро зима. Різкий холодний вітер пророкує, що осінь вже йде до нас. А ми чекаємо... Хтось хмурить брови, щільніше кутаючись у тепле пальто, коли згадує про довгі зимові місяці. Але мені зовсім не прикро, що вона наближається. Я чекаю снігу, цього казкового свята, коли з неба летять мільйони сніжинок, кожна з яких — оригінальний витвір мистецтва, маленький крижаний шедевр. Згадується, як узимку виглядає річка, скута льодовим панцирем, що іскриться на сонці та переливається усіма можливими барвами. Пригадую і те, як милують око дерева, вбрані у весільні зимові сукні. А як радує нас природа білосніжними кучугурами та м'яким білим килимом уздовж шляхів!

А хіба можна забути розквітання садів, пахощі квітів, весь той шал почуттів, емоційну ейфорію, які нам дарує весна? Це справді диво, заради якого варто жити. А літній теплий дощик, гра веселкових барв, аромат скошеної трави?..

А чи не найкращі моменти свого життя переживає людина, дивлячись на схід сонця, на ніжну квітку, на морозний візерунок на вікні? Усе це диво створила божественна рука митця, ім'я якому — Природа. І виникає бажання крикнути, розриваючи тишу навкруги: «Хай вічно б'ється зелене серце природи і сяє її небесна душа!». Бережімо ж те багатство, яке даровано нам Природою, бо інакше безбарвним і сірим стане наше життя. Та чи й буде воно взагалі?..
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 9 | Добавил: андрюха

Тимошик Микола (Життєпис)
Каган Абрам (Життєпис)
Астуріас Міґель Анхель
Кобилянська Ольга (Біографія)
Хвильовий Микола (Життя та творчість)
Джонатан Свіфт

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 75
    Гостей: 75
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта