Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Трагедія закоханого серця в ліричній драмі І. Франка "Зів'яле листя"


Поезію Івана Франка традиційно асоціюють з поезією боротьби. Боротьба справді була його життєвим кредо. Але якою б сильною не була людина, вона має право на слабкість. Відвертим та вразливим постає поет у своїй інтимній поезії, неповторним зразком якої є лірична драма "Зів'яле листя", що складається з трьох циклів поезій.

У віршованих рядках драми з дивовижною пристрасністю відкривається трагедія закоханого серця. Перед нами — ліричний герой зі складним внутрішнім світом, зі своєю цікавою життєвою історією і цілим океаном думок, переживань, мрій...

"Розвійтеся вітром, листочки зів'ялі..." З тих зів'ялих листочків, одиноких свідків колись палаючого, напоєного життєвим соком почуття, маємо три несених вітром жмутки, кожен з яких має свій чар, свої барви, свою мелодію.

"Перший жмуток" розкриває трагедію нерозділеного кохання ("Не боюсь я ні бога, ні біса...", "Так, ти одна моя правдивая любов..."), його беззахисність та вразливість ("За що, красавице, я так тебе люблю...", "Не надійся нічого"). Ліричний герой не хоче приймати однозначної відмови. Він то винуватить у всьому обставини й умовності ("Раз зійшлися ми случайно..."), то прагне здаватися збайдужілим ("Я не надіюсь нічого"), то переконує кохану не нехтувати ним і скласти справжню ціну його великому почуттю, щоб потім не пошкодувати за навіки втраченим ("Не минай з погордою", "Я не кляв тебе, о зоре", "Ти плачеш"):

Я боюсь за тебе дуже,
Бо любов — то мстивий бог:
Як одно її зневажить,
Любить мститься на обох.
("Я не кляв тебе, о зоре...")

То раптом герой з розпачу намагається спаплюжити, очорнити у власній уяві образ коханої ("Я нелюд!.."). І врешті робить спробу поставитись до своїх невдач по-філософськи, прийнявши їх як свого роду благо:

Я не жалуюсь на тебе, доле:
Добре ти вела мене, мов мати.
Тож де хліб родити має поле,
Мусить плуг квітки з корінням рвати...
("Я не жалуюсь на тебе, доле...")

Союзник-день заповнює голову героя думками про працю, примиряючи з тим, що не судилося. Зрадниця-ніч приводить із собою химери, що знов і знов роз'ятрюють пам'ять та не дають забути про зневажене .кохання ("Привид"). Із цього моменту в ліричній драмі все частіше звучать зловісні мотиви.

"Другий жмуток" відкриває віршована легенда про несподівану пригоду, що сталася над Сяном. По льоду промчала, як вихор, четвірка баских коней, запряжених у розкішну карету. Вона розкроїла льодяний панцир і була поглинута холодними водами ріки. Усе сталося так блискавично, що приголомшені люди не могли з певністю сказати: було це насправді чи примарилося. Так і любов, каже поет, нагадувала би надсянську легенду, якби не озивалася в серці роками глухого болю.

"Другий жмуток" написаний у народнопісенній манері, і більшість його віршів стали дотепер піснями ("Зелений явір...", "Ой ти, дівчино, з горіха зерня...", "Червона калино, чого в лузі гнешся?..", "Ой ти, дубочку кучерявий..."). Поет намагається знайти в природі співзвучність своїм стражданням. Проте спрагла любові душа, виспівавши себе у піснях, ненадовго отримала полегкість. Вона знову б'ється в пошуках порятунку для себе. Герой стверджує, що любить уже не свою обраницю, а швидше мрії про неї ("Я не тебе люблю, о ні..."). І тільки диво може врятувати його ("Якби я знав чари..."). Але дива не стається — і з'являються думки про самогубство:

Нехай ти тінь, мана, дім з карт
І мрія молодеча,
Без тебе жить — безглуздий жарт,
І світ весь — порожнеча.
("Що щастя? Се ж ілюзія...")

У "Третьому жмутку" думка про самогубство все частіше і частіше б'ється кров'ю у скронях героя ("Не можу жить, не можу згинуть...", "Я хотів життю кінець зробить", "Самовбійство — се трусість"). Він мимоволі робить підсумок життю ("Тричі мені являлася любов...", "Матінко моя ріднесенька...") і так само мимоволі замислюється над проблемою віри. Герой готовий звернутися до будь-яких сил і навіть віддати душу Мефістофелю в обмін на любов коханої. Так він невідворотно наближається до свого кінця:

Отсей маленький інструмент
Холодний та блискучий...
Один кивок... один момент...
І крові ключ кипучий...
Легенький крик... безсильний шепт,
А там — поклін покірний, —
Отеє весь лік, отеє рецепт
На весь мій біль безмірний...
("Отсей маленький інструмент...)
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 23 | Добавил: андрюха

Котляревський Іван (Життєпис)
Дубинський Ілля (Біографія)
Франко Іван (Біографія)
Олійник Борис (Біографія)
Абовян Хачатур
Ред'ярд Кіплінг

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 70
    Гостей: 70
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта