Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Теми, підказані життям (збірка "Над берегами вічної ріки", цикл "Пам'яті безсмертна діорама"). 1


Я сповідую віру,
у якій оточують німбом
не святих,
не пророків,
а просто щасливих людей.

Ліна Костенко

Поезію Ліни Костенко знають, люблять і залюбки читають мільйони людей в Україні. Навіть ті, хто затято не люблять усього українського, слухаючи її вірші, захоплюються їхньою природною красою та милозвучністю, вишуканістю поетичного вислову. Дійсно, поетеса виважує кожне своє слово, боячись нещирості, похапливості в поезії:

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Збірки "Над берегами вічної ріки" та "Пам'яті безсмертна діорама" розвивають загалом притаманні поезії Ліни Костенко мотиви філософії народної мудрості, причому насамперед історія для неї — пригадування, відшукування слідів минулого, збережених у давніх фольклорних переказах, думах, піснях, старих книжках, у пам'яті культури.

У творчості Ліни Костенко історичність співзвучна із сучасністю, традиція пов'язана із символами сьогоднішнього дня, отже, немає чіткого поділу на минуле та сучасне, найважливішим для людини є збереження пам'яті:

Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки.
Світає день в терновому галуззі.
Кладуть вітри смичок на тятиву.
Десь голос мій шукає давніх друзів,
і хтось чужий кричить мені: ау!
І знову тиша. Лиш блукають луни.
Крізь день, крізь мить, крізь душу, крізь віки.
Сосновий ліс перебирає струни
над берегами вічної ріки.

Образ "вічної ріки" передає відчуття плинності часу, змінності всього на світі, але, з другого боку, він передає і неперервність історичного часу, спадковість здобутків багатьох поколінь. Минуле набуває в поезії Ліни Костенко особливоє актуальності саме через відшукування вічної мудрості, вічних цінностей.

Роздуми поетеси рухаються від історії до сучасної цивілізації і навпаки. Сучасність, звичайно, інша в технологічному, матеріальному, суспільному розумінні, але треба пам'ятати, що, крім незмінних гуманістичних вартостей, незмінною завжди залишається сутність добра і зла, моральності та аморальності. Тому між століттями існує, естафети глибоких людських вчинків, але й естафета зради. Першу необхідно зберегти неперервною, а другу обов'язково треба перервати:

Різні бувають естафети.
Міщани міщанам передають буфети,
заяложені ложки, тупі ножі,
глупоту свою й думки чужі.

Різні бувають естафети.
Воїни воїнам передають багнети,
майстри майстрам — свої таємниці,
царі царям — декрети й темниці.

Різні бувають естафети.
Передають поетам поети
із душі в душу,
із мови в мову
свободу духу і правду слова.

Отже, найбільшою вартістю є неперервність правди мистецтва, яке творить душу людини, змушуючи її замислюватися над сенсом свого власного існування та сенсом існування цілого світу. Ліна Костенко захоплена гуманістичними ідеями, які є способом протистояння культури й традиції глухому технологізму. Людина завжди стоїть перед вибором — протистояти зубожінню чи пливти за течією, змиритися із зміщаненням, зменшенням людської вартості. І ліричний герой Ліни Костенко ніколи не сумнівається у своїму виборі, оскільки:

Життя іде і все без коректур,
і час летить, не стишує галопу...

І треба кожній людині пам'ятати, що вона повинна "зробити щось, лишити по собі".

Поетичний світ ліричного героя Ліни Костенко дуже складний, оскільки вона витворює свою реальність, що існує за певними внутрішніми законами. Її герой мусить нести на собі печатку відповідальності за весь світ, за свою Батьківщину, за минуле, за майбутнє. Він відрізняється від інших людей самою мірою своєї занепокоєності проблемами світу:

Ти, Дон Кіхоте, може, біснуватий?
Що в тебе є? Печаль і далина.
Тобі не досить — просто існувати?
Ти хочеш побороти чаклуна?
Он смерть твою лулукає совою.

Так, її герой — вічний Дон Кіхот, людина, яка бореться зі світовим злом навіть тоді, коли всі інші мовчать, змирилися. Тому навіть в інтимній ліриці поетеси прориваються такі рядки:

І в житті, як на полі мінному,
я просила у цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
люди, будьте взаємно ввічливі.
І якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

Заклик до збереження внутрішньої краси, душевного багатства, людяності — основні струмені поезії Ліни Костенко. І тому поетеса посідає виняткове місце в українській поезії не завдяки якимось надзвичайним творчим експериментам, а завдяки своїй сильній особистості, принциповому запереченню позиції пристосуванства, яке характеризувало багатьох радянських письменників.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 18 | Добавил: андрюха

Грінченко Борис (Життєпис)
Зимний Леонід (Короткий життєпис)
Будяк Юрій (Життєпис)
Федорів Роман (Біографія)
Поль Верлен
Косинка Григорій (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 39
    Гостей: 39
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта