Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Тема батьківщини в ліриці А. Малишка. 2


Україно моя, мені в світі нічого
не треба.
Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.

Андрій Малишко

Ім'я Андрія Малишка по праву занесено в золоту скарбницю світової літератури. Це поет могутнього ліричного обдарування, могутнього, адже надихала митця любов до Батьківщини, до рідної України. Любов до Батьківщини, до рідного дому, до стежин, схожених у дитинстві, до людини — ось основні мотиви творчості поета.

Вже перша книжка Андрія Малишка мала назву "Батьківщина". Одне тільки слово, але яке промовисте; скупе, але багатозначуще! Вже ця книжка була відзначена високою патріотичною наснаженістю, любов'ю до рідного краю, його чарівної природи. Пейзажі рідної землі тут змальовано з такою сердечною теплотою, яка зігріває і чарує душу читача. Любов до рідного краю поет проніс через усе життя. Його душа, як той бусел, такий улюблений митцем, усе життя летіла додому, бо для нього нічого милішого в світі не було, ніж "наше подвір'я, стара яворина". Поет навіть сам указував на свою схожість із буслом у їхній любові "до отчого дому".

Спогади про рідну землю, про батьківську хату зігрівають теплом душу ліричного героя циклу "Україно моя", що був написаний у перші роки Другої світової війни, у роки, коли Україна палала в огні. З любові до Батьківщини виростає у ліричного героя почуття гніву й обурення. Виявом великої любові до рідного краю, почуттям гордості за землю батьків, клятвою Вітчизні звучать слова поезії:

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла.

Ліричний герой важко переносить розлуку з рідною землею, йому боляче усвідомлювати те, що рідні поля топче ворог, а він мусить відступати: "Я дививсь — і німів, і прощавсь — і прощатись не міг".

Тема патріотизму проходить через усю поезію Андрія Малишка. Вона є провідною і в його книжці "Серце моєї матері". Серце матері — то серце Батьківщини — Звенигори. їй поет адресує найсердечніші, найтепліші слова любові, звіряється про свою готовність:

....в щасті плакати, й нівроку,
Стрічать Звенигору високу,
Мою Вкраїну карооку,
Земну любов мою святу!

Рядки поезій Андрія Малишка випромінюють тепло, адже продиктовані вони щирою любов'ю до рідної землі — до України, тому так глибоко западають вони в душу читачам, тому так сильно відбиваються в пам'яті.

Улюблений образ великого Кобзаря у творчому доробку А. Малишка

Образ Тараса Шевченка — безсмертного незламного Кобзаря — бентежитиме ще не одне покоління читачів. Цей образ увібрав у себе всю духовну силу нашої нації, висловив у своїх поетичних творах сподівання віками гнобленого народу, подарував йому надію на визволення.

У Андрія Малишка Тарас Шевченко як герой поетичного твору може бути різним. Він і стомлений поневірянням на чужині, і гнівний до катів свого народу, і ніжний до своїх близьких, і задумливий. Малишко повертався до змалювання образу Кобзаря у різні періоди своєї творчості, немов вимяріючи ним свою совість, своє натхнення.

Збірку "Віщий голос" Малишко цілком присвятив образу Великого Кобзаря. Поет вшановує іншого поета, розкриває глибинне значення його творчості для українського народу, підносить естетичну вартість Шевченкового художнього слова:

...І слово те огнисте і суворе
В кріпацьку душу билося, як море.
Як вал дев'ятий, мчало з далини,
Рвучи заграти й куті кайдани.

Хто б ти не був, та якщо ти українець, тобі не байдуже слово Кобзаря, бо зігрівають тебе "Тарасове серце, Тарасові очі". Цей поет "писав "Кавказ" серед темної ночі", "розриваючи власне серце", він не міг лишатися байдужим до жодної краплі страждання свого народу.

А. Малишко раздумує над тим, з чого кувалося ІІІевченкове слово, звідки набирало воно такої вражаючої сили, такого творчого лету:

Чи кувалося теє слово з крицею в горнилі,
Чи на пружнім корневищі бралося на силі.
Чи на ниві неозорій десь його начало,
Що гарячим добрим квітом землю заквітчало.

Поетичне слово Кобзаря — наче тверда криця і неначе ніжний квіт, воно може бути різним: твердим і ласкавим, гострим і м'яким, добрим і лагідним, і суворим, сповненим сили, заклику до боротьби:

Є слово — наче мед, як хміль і як потік,
А є слова такі, що ломлять скелю дику,
З клітин вогню і сліз, з важкого болю й крику
Не зіткані, ні, ні! — злютовані навік.

Естафета поколінь, сформована Тарасом Шевченком, неперервна, оскільки він звертається до кожного з нас, коли б ми не жили, про що б не мріяли. Поет говорить про найважливіші цінності життя:

Тая пісня, на найвищій грані,
Від Тараса йде до поколінь.

Митець XX століття сподівається, що його соратник по перу із задоволенням дивився б, як розквітає тепер його Україна, як вільно й радісно живуть його діти:

От прийшов би ти, невмирущий, через ночі і через гори,
Як дивився б ти, задивлявся в наші космоси і простори!

Поет згадує улюбленого народом Кобзаря і в часи лихоліття, коли країна палає війною, коли страждає під фашистськими кайданами. І образ незламного Шевченка надихає бійців на боротьбу, дає їм моральну силу, натхнення — захищати рідну землю понад власні сили. І Тарас стає поряд з кожним бійцем, підтримуючи його своїм плечем, стаючи йому другом і побратимом. Поет пише у вірші "Тарасу Шевченкові":

Вкраїно, світе мій, дніпровко чорноброва!
Де, наче сурма, спів Тарасового слова,
Де й сам він устає над бурями війни.
А поезія "Тарас" ніби продовжує цю тему:
Не в землі він лежить — над землею стоїть,
як з граніту,
Так, що як не дивися, — а видко його всьому світу!

У вірші "Зустріч з Яриною" вимальовується образ притомленого подорожнього, який повертається додому. На плечах своїх він ніби несе смутки всього свого народу, а веде його важкою дорогою путівна зірка — Україна. Важко подорожньому — Тарасові — повертатися до рідної землі після стількох поневірянь, і навіть сестра не впізнає його:

— Ярино, не впізнала? Моя лебідко біла!..

Усе своє проминуле життя Тарас уявляє як довгий самотній шлях додому:

Усе, що пережито,
На спогадання гідне.
Стоїть колюче жито,
Достигле, та нерідне.
Топтав колючі терни
До батьківського дому.
Сідав одпочивати
Один в степу глухому...

Поет змушений був довгі роки бути далеко від рідної України, та він весь час линув до неї серцем, прагнув висловити її болі й радості. Так і ліричний герой поезії Андрія Малишка лине в думках до України, повертається до неї. А сучасний поет знову повертає свого читача до вічних цінностей нашої культури — класичного вірша Тараса Шевченка, його невмирущого образу.

Висновком до мого твору можуть бути рядки вірша "Пам'ятник Тарасові":

І от —. взяли ми день прозорий
І бронзу доброго лиття,
Щоб образ твій нерукотворний
Запам'ятать на все життя.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 45 | Добавил: андрюха

Нечуй-Левицький Іван (Біографія)
Алеман-І-Де-Енеро Матео
Симоненко Василь (Творчий шлях)
Астуріас Міґель Анхель
Харчук Борис (Біографія)
Гордієнко Дмитро (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія