Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Сто вітрів в ногах лежить. Мого роду і народу...


"Роде наш красний,
Роде наш прекрасний! -
Не цураймося, признаваймося..." -
так говорить народ, так співається у пісні, яку виконує Ніна Матвієнко - золотий народний голос України. Як ми розуміємо це слово "рід", а від нього - "родина", "народ"? Якщо "народ" - то, безперечно, - це наша Україна, наш український народ і ми всі - її діти. Старі, молоді, зовсім юні й ті, хто тільки спинається на ноги - всі! Немає для нас землі дорожчої за нашу землю, де живуть наші родини. І коли ми говоримо: "Мій рід, моя родина", то у кожного в душі народжується щось таке тепле, ніжне, таке рідне і близьке. Бо ж це, перш за все, най-ближчі та найрідніші люди: тато, мама, бабуся, дідусь, брати, сестри. Це - рідна домівка: хата, двір, сад, квіти, криниця з чистою джерелицею. Це - тихі пісенні вечори і сонячні росяні ранки. Це - вишиванки, це - казки і легенди, мудре народне слово. З усього цього зіткане наше життя, ми - частинка, галузка, гілочка свого великого родового дерева.
Така народна родинна педагогіка, що молодші повинні знати, шанувати і поважати старших, бо вони - це початок нас і наше продовження. Мудрість народна вчить нас цьому: "Колись старих людей, які уже нічого не могли робити, спускали у провалля: щоб дарма хліб не їли. А один чоловік дуже любив свого батька і, не виконавши жорстокого наказу, заховав його у хліві і таємно годував. Через деякий час трапився недорід: нічим людям сіяти. Старий звернув увагу на те, що син зажурений, і запитав , а потім порадив зняти снопи із стріхи, щоб ще раз обмолотити і засіяти. Так син і зробив. Зійшов у нього хліб найкраще, і найбільша нива була засіяна. Всі допитувалися, як до такого додумався, і синові нічого не залишалося, як признатися, що так зробити йому порадив батько". З того часу люди стали шанувати старих до глибокої старості, бо вони ж мудрі, життям биті, розуму навчать. Так, так, бо починаємося ми з прадавніх коренів нашого роду, де споконвіку шанували працю, хліб на столі, рушник на стіні, бабусину вишиванку, дідусеву казку, мамину пісню. А незмінними символами були і залишаться упродовж віків - дзвінка криниця з журавлем, кущ калини під вікном, яворова колиска у ясній оселі.
До батьківського порогу, до батька і матері, до рідних і близьких звертались поети у своїх поезіях, письменники у своїх оповіданнях, повістях і романах. І кого б не згадали: Шевченка чи Марка Вовчок, Лесю Українку чи Івана Франка, Михайла Стельмаха чи Олександра Довженка, А. Малишка чи В. Симоненка - завжди знайдемо у їхніх творах джерела добра і людяності, тепла і щедрості, що йшли до них із щедрих їхніх домівок, від розумних, мудрих їхніх рідних. Ось як А. Малишко пише у вірші "Материнська":
Я знаю, що навіки і віднині
Мені очей старечих не забуть,
Подвір'я тихе і дідівську хату,
Казок дніпрових золоті мости,
Тебе, маленьку, рідну, сивувату,
Дано навіки в серці пронести.
А з якою гордістю, спростовуючи походження всіх знатних родів, В. Симоненко заявляє:
Я із древнішого роду,
Бо я - полтавський мужик.
Згадаймо, з яким шануванням, теплотою і захопленням О. П. Довженко розповідає про своїх діда і бабу, батька і матір: "Багато бачив я гарних людей, а такого, як батько, не бачив. Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий".
Рідна домівка - виток життя нашого, навчила нас ще змалечку поважати старших, шанувати батька й матір, знати і поважати свій рід. Бо хіба ж може порядний син чи донька забути свій рід, своїх рідних, свій дім, у якому вперше збагнув себе? Хоч не одного з нас завела життєва стежка кудись далеко від рідної домівки, та завжди, коли випадає відвідати рідні місця, варто пройти призабутими стежинами пам'яті, зануритися у спогади, обсипати щедрими словами вдячності тих, з кого починалися ми і наше життя. Варто пройтись знайомими стежинками, бо тут кожен кущик, кожен видолинок чи пагорб зберігає живу пам'ять дитинства і юнацьких літ нетлінні сліди наших предків, батьків, односельців, які немарно прожили на світі, які дали нам життя і навчили бачити "зорі щастя навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах".
І щастям ми наповнюємося через край, коли за столом у батьківській оселі ллється пісня:
Зеленеє жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито ще й овес,
Тут зібрався рід наш увесь.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 37 | Добавил: андрюха

Кальницький Яків (Біографія)
Чемерис Валентин (Життєпис)
Павличко Дмитро (Біографія)
Хвильовий Микола (Біографія)
Бердник Олександр (Біографія)
Балашші Балінт

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 10
    Гостей: 10
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта