Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Станіслав Чернілевський: поет, кіносценарист, особистість


Найдорожче, що є в кожного з нас, — це родина. А найкращі, найрідніші люди — батьки. Навіть виростаючи, дорослому сину ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
(народився 1950 року)
Народився в с. Жваніна Вінниччині у багатодітній родимі. Рано втратив батька. Середню освіту здобував у школах-інтернатах. Закінчив Вінницький педагогічний інститут і деякий час працював учителем. Потім вступив на факультет кінорежисури Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого, оскільки з дитинства мріяв займатися кіномистецтвом. Працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О.Довженка.
Поет, кіносценарист. Найвідоміша збірка поезій "Рушник землі" (1984). Лауреат премії імені Василя Симоненка.

Станіслав Чернілевський: поет, кіносценарист, особистість
Життєвий шлях Станіслава Чернілевського був вельми непростим. Хлопчик залишився без батька у багатодітній родині, тож довелося здобувати середню освіту в школах-інтернатах. Не відразу Станіславу пощастило з вибором "сродної" професії. Спочатку недовго працював учителем після закінчення Вінницького педагогічного інституту, але не вважав цю роботу справді "своєю". З дитинства Чернілевський марив кінематографом і прагнув вступити на факультет кінорежисури. Його мрія збулася. У стінах Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого він здобув фах кіносценариста. Працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка.
Проте де б не був Станіслав Чернілевський, яку життєву дорогу собі не обрав би, він, перш за все, поет. Йому заслужено було присуджено премію імені Василя Симоненка.
Поезія Чернілевського бере свої початки і мотиви в дитячих мріях. Дмитро Павличко у передмові до книги С. Чернілевського "Рушник землі" писав: "Є такі серця, для котрих розлука з матір'ю - смертне страждання..." З його дитячих мук, з тужби за мамою, перших стражденних почувань народжувалися його вимогливі поняття людини і світу, емоційні хвилі душі, котрі проносилися через усе дитинство й молодість, щоб ударити нині гучним прибоєм поетичного слова".

Про палку любов до рідної неньки свідчить вірш "Теплота родинного інтиму". Мати творить диво, намагаючись зігріти свою родину, вона запалює піч і прив'язує "мотузком диму" хату до небес. У неї в гостях уже дорослий син, але в хаті, зігрітій материнським теплом, він знову стає малесенькою дитиною, його душа світліє, бо відчуває світло світанкового маминого вогню.

Коли роз'їхалися діти, мати сумує, знову і знову чекає їх у спорожнілій хаті, щоб зігріти своєю теплотою. Пізніше свої найкращі думки мати пов'язує з онуками. Про це вірш "Забула внучка в баби черевички". Коли літо "перекотилось" за село і осінь тихенько опустила "горіховий листок перед вікном", прийшла пора бабусі прощатися з онучкою, яка гостювала у неї в селі.

Маленька дівчинка махнула "рученям", окропила повітря дитячим сміхом і поїхала в місто. Випадково забуті маленькі дитячі черевички нагадали бабусі про те, як вона була колись маленькою, про те, як підростали її діти, про маленьку онучку, яку хотілося б бачити частіше. Перед сном бабуся торкнулася до черевичків, щоб уві сні побачити їх маленьку господиню.

Любов до матері, до рідного дому сформувала особистість Станіслава Чернілевського.

Надзвичайно тонкий лірик, він, як ніхто інший, зумів передати материнську гіркоту і сум розставання з рідними дітьми і онуками. и доньці так хочеться батьківської теплоти, материнської ласки. Надзвичайно турботливо, зворушливо, з тремтливою обережністю змальовує родинні почуття в своїх поезіях Станіслав Чернілевський. Щирою, непідробною любов'ю до матері, до рідного дому пройнята поезія «Теплота родинного інтиму». Ліричний герой уже виріс, але його почуття до найдорожчої людини все такі ж сильні. Це безумовна любов, справжній душевний спокій. Так буває тільки вдома. Тому навіть дорослим хоч на хвилинку хочеться відчути себе маленькими, захищеними мамою. Її дбайливі руки рано-вранці розведуть у печі вогонь і мотузочком диму прив'яжуть хату до небес. Мати ніжно закутає ковдрою плечі, не ставитиме безглуздих запитань, бо вона знає навіть більше, ніж сам син. Тільки мати має особливий дар — відчувати свою дитину. Такий тісний духовний зв'язок, справжня щирість, розуміння без слів властиві родинним стосункам. І та гіркотина, та печія, що були на серці дорослого чоловіка, поступово зникають, ніби розсіюються. Мамина любов творить дива. З поезії зрозуміло, що поважне ставлення до батьків, щирі почуття — це та опора, той життєвий стрижень, який рятує нас від душевного болю не тільки в дитинстві, а й у дорослому віці.

Діти виростають, самі стають батьками, а їхні батьки стають бабусями й дідусями. І турботи наших батьків тепер вистачає і на онуків. Про важливість неперервності поколінь, повагу до бабусь і дідусів, пам'ять про них ідеться в поезії «Забула внучка в баби черевички». Мати стала бабою, до неї в гості в село приїздить гостити онука, та коли літо «перекочується за село» і осінь тихенько опускає «горіховий листок перед вікном», приходить пора бабусі прощатися з онучкою. Нелегким для бабусі видається те прощання, бо роки йдуть, і кожний із них, може, наближає бабу до розставання з дітьми й онуками. В дитинстві ми не замислюємося, наскільки рідна бабуся; часто, не дослухавши, біжимо на двір гуляти; і лише дорослішаючи, починаємо розуміти, як багато могла б вона нам розказати, скільки всього ми не встигли зробити, як, виявляється, мало уваги приділяли. Так і в поезії: сміхотлива онука бризнула дитячим сміхом, махнула рученям на прощання, а «бабка все стояла на дорозі, хустинкою торкаючись до сліз».

Бабуся залишилася сама до наступного літа, а з нею спогади, відлуння малечого сміху й онуччині черевички, забуті в селі. Ніжно понесла їх бабуся до спорожнілої хати, щоб торкнутися перед сном рукою, аби знов побачити любу онуку. Старенька приходить додому й навіть не вмикає світло, а, торкнувшись черевичків, лягає спати. Невідомо, чи встигне ще бабуся побачити й помилуватися своєю онучкою, чи буде наступного літа до кого приїздити малій, адже до баби непомітно підкралася осінь життя — старість. Такий філософський підтекст твору змушує нас замислитися над важливістю цінувати родинні стосунки, приділяти більше уваги батькам і бабусям, адже їм це дуже потрібно.

Тонким ліризмом, тихим смутком пройняті поезії про родину С. Чернілевського. Митець надзвичайно ніжно зумів передати гіркоту й сум розставання батьків із рідними дітьми й онуками.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 19 | Добавил: андрюха

Стус Василь (Биография)
Джорж Ноел Гордон Байрон
Шевченко Тарас (Біографія)
Марсель Пруст
Качура Яків (Короткий життєпис)
Підмогильний Валер'ян (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 37
    Гостей: 37
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта