Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Символічний образ товарного поїзда в романі "Тигролови". 3


Їздять поїзди з одного кінця країни в інший, везуть людей, везуть якісь товари. І ніхто тепер і не згадає, що колись у товарних поїздах тікали від своїх проблем, шукаючи щастя собі та своїй родині, знесилені, голодні українці. Ьм не було місця на власній землі, яка була знесилена від голодомору, пошестей та безслідного зникнення своїх синів та дочок. Страхітливі картини життя описує в своєму романі "Тигролови" Іван Багряний, намагаючись донести правду до нащадків.

Безліч ешелонів накручують кілометри у романі "Тигролови". Тут і "ешелон смерті" — етапний ОГПУ-НКВС", і "Тихоокеанський експрес нумер один", і експрес, "которий возіт дрова і лєс", і ще багато-багато ешелонів, схожих і на етапні, і на товарні. Куди їх несе? Чи, може, до прекрасного раю, де усі щасливі? Ні, чомусь усі дороги ведуть у пекло: чи у табори, чи у нетрі на будівництво БАМу, чи зовсім невідомо куди, та звідки все одно немає вороття. Ось назустріч мчить етап "не з китайських казок і не з пагод Тібету — він знявся десь з громохкого центру країни "чудес", вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами..." Чи не усі ці поїзди схожі один на одного? Усі вони вирушають у путь з "країни чудес", усі вони везуть "арештантів", хоча і різних. Етапним ешелоном їдуть ті, хто не має надії повернутися до своїх близьких, бо знають,- що їхнє життя — це тортури, це знущання під наглядом "людоловів". В іншому поїзді, "Тихоокеанському експресі", їхали ті самі "людолови" на відпочинок, чи ті, хто тільки мріяв ними стати. Вони — "арештанти" безжальної системи та власної безпомічності, байдужості. Товарний поїзд віз "арештантів" - українців, які вирішили шукати собі щастя поза межами рідної землі, але так його і не знайшли. "Основний контингент його пасажирів — Україна, ота зірвана з місця і кидана по всіх світах — поза геттю". Люди зрозуміли, що власна земля не зможе дати їм щастя, що там вони помруть від голоду, бо забрано у них останній хліб. Людям не дають працювати, весь час запрошуючи на наради, мітинги, придушили їх п'ятирічками, колгоспами, де й працювати не хочеться, знаючи, що то не твоє, знаючи, що то все одно заберуть, як забрали коней, корів, іншу живність. Хіба ж можна вижити у таких умовах? Тому і поневіряються по різноманітних шляхах, штовхаються у поїздах, мріючи хоч трохи покращити своє життя, Неосвічені селяни піймалися на щедрі обіцянки наймальників, вербувальників, які гарантують людям ледве не золоті гори. І ті слухняно йдуть, їдуть кудись у невідомість, самі, з дітьми, з друзями, з близькими. І розчаровуються, упевнившись, що немає найнеобхіднішого, і що ще гірше, немає обіцяної роботи.

У вагоні товарного поїзда, знаходячись поряд із заробітчанами і шукачами щастя, Григорій Многогрішний побачив велике людське горе. Він чув невеселі розповіді українців про обмани вербувальників, які "щедро мастили", а насправді поводилися з людьми гірше, ніж з худобою. Запали йому в душу і розповіді хлопців, яких нікуди не приймають без паспорта, а селянам його не видають, щоб не тікали з села. Він бачив голодних, брудних українців, замучених злиднями, несправедливістю суспільства і своєю неосвіченістю. Він дивився на них і здавалося йому, що то вся Україна зібрана у цей товарняк, який їде у нікуди: "Уся! уся його Вітчизна ось так — на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеособлена, в корості, в бруді... розпачі!., голодна!., безвихідна!., безперспективна!.." Тягне її кудись, але ніяк не витягне на світло—скрізь темрява, розгубленість, безпорадність. Тільки розсадило українців по різних товарняках, і мчить у невідоме, а найчастіше — до лап смерті. І їдуть вони, мріючи про Едем, в ешелоні-етапі, закриваючи очі на те, що це "ковчег горя, проклять і сліз материнських".

Важко жити на світі, знаючи, що у твоєму житті вже ніколи не буде радісних хвилин, що тобі, можливо, до кінця життя доведеться отак їздити з кінця в кінець у пошуках кращої долі. Важко думати, що твій товарний поїзд перетвориться на етапний ешелон, який може тебе завезти кудись до Магадана. Важко і нам читати страшні сторінки роману Івана Багряного, в яких перед нами постає жахлива правда української історії. Хочеться вірити, що усі люди, зібрані у "товарному ешелоні", нарешті знайдуть собі притулок, і нехай це буде рідна земля, багата, щедра і вільна, як і мріяв колись про це український письменник Іван Багряний.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 10 | Добавил: андрюха

Зорін Володимир (Життєпис)
Сковорода Григорій (Життя та творчість)
Вороний Микола (Життєпис)
Білик Іван (Короткий життєпис)
Забара Натан (Біографія)
Федорів Роман (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 20
    Гостей: 20
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта