Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Роздуми про справжні людські чесноти (за романом Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?")


Соціально-психологічний роман Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" ставить безліч проблем. Чи головним у романі є питання, винесене в заголовок? Чи не відповіла на нього революція 1917 року?

Письменники всього світу споконвіку порушували питання про сенс людського існування, філософські категорії життя і смерті. Чи однозначну відповідь дають на них самі автори? Чи завжди вони осуджують того, хто став убивцею? Ні, читач розумом і серцем повинен потрудитися й знайти свою відповідь.

Спробуємо розв'язати одну з головних проблем, наприклад: "Чому Чіпка став убивцею?"

Починаючи від життєвої історії Василя Гнидки, письменник хотів простежити, хто і як потрапляє на дно суспільства. Бідували мільйони, а злочинцями ставали лише сотні. Не від боягузтва, не від слабості, не від хворої психіки став убивцею і Чіпка. А від чого?

Ось Чіпка малий "...поліз у піч, витяг жару у покришку та й виніс у хлівець" — щоб наробити пожежі. Підріс трохи. Почав пізнавати природу. "Як схопить горобеня, як крутне голівку... Не вспів оком моргнути, — як в одній руці зостався тулубець, а в другій голівка." Ну, з хлівцем зрозуміло, хлівець винен тим, що належить багатому сусідові, а горобеня ж чим завинило? А якийсь горобець, "як жиди Христа мучили, кричав: жив-жив!"

Ось так наш герой змалку почав встановлювати соціальну та історичну справедливість... А сам за свої вчинки намагався уникнути відповідальності. Пам'ятаєте, для чого в образах "повидовбував очі"?

Виріс Чіпка, горілку пити навчився. Похмелиться і все ж вертає додому: "...як скажений бик налітає на хату... Брязь! — одно вікно... Дзень! — друге... Посипалось третє... Грюк! Ногою в двері... Полетіли й двері у сіни". А потім ображає рідну матір, яка винна перед сином-злодієм лише у тому, що його породила і робила для нього, що могла.

Важко читати далі розповідь про першу Чіпчину "справжню" справу, свого роду посвячення в злодійський орден. У Чіпки навіть не виникає питання, чи зможе він "переступити через кров": перше вбивство було випадковим, планувалось тільки пограбування. Але камінь, кинутий у воду, дає кола: один злочин неминуче тягне за собою другий. Вороття до нормального людського життя вже немає і не може бути. "Спить Чіпка. Совість, задобрена горілкою, його не мучила." Чи не сучасна історія перед нами, коли під впливом традиційних ліків від горя (горілка й веселе товариство, яке "все розуміє") скоюються злочини, про які, на жаль, так часто можна прочитати в сьогоднішніх газетах та журналах? Потім у Чіпки багато буде всякого в житті і в душі. Він виступатиме в ролі захисника селян, його виберуть, по-сучасному, в депутати. Оберуть, бо не доведена була участь Чіпки в злочині. А чи знайшовся б серед читачів хтось, хто залишив би у виборчому бюлетені прізвище Вареника, і чи діяв будь-де і будь-коли закон, за яким Чіпка міг бути виправданий за вчинені злочини і просто за свою поведінку?

Чіпка ненавидить багатих, сам стає багатим, потім убиває таких, яким недавно був сам. Бідних же не вбиває не тому, що він їх любить, а тому, що в них нема чим поживитись. Він уже просто не може жити, не чуючи запаху крові. Вражає те, що Чіпка після злочинів не розкаюється, і на каторгу йде "...як-от сич насуплений. Тільки коли-не-коли з-під насуплених брів посилає на людей грізний погляд".

Насамперед хочеться зазначити те, що Чіпка, мабуть, обнадійливо сприйняв той факт, що перші крадіжки й навіть убивство не були викриті. У нього з'явилася впевненість: мене не піймають, я не якийсь там невдаха. Це часто губить людей і в наш час.

Повертаючись до історії земельного наділу Чіпки, до його юності, переконуюсь, що ніколи не було в Чіпки безвихідного становища, що тільки нетерпіння і злість на людей керували ним, штовхали до падіння.

Читаючи роман, уявляю собі, як склалося б життя героя у вільному світі. Чіпка — селянин, хороший хазяїн, добрий батько своїм дітям, уважний і люблячий чоловік. Свої працьовиті руки, гострий розум, рішучу вдачу він застосовує для того, щоб організувати односельців на побудову багатого і справедливого життя. Думаю, що з його хистом і вдачею той куточок землі, де він живе, став би процвітаючим. Його б поважали селяни.

Вважаю, що найбільша його помилка в тому, що він шукав справедливості там, де її нема; найбільша його втрата — не мав духовного меча і щита, щоб боротися і перемагати.; найбільша поразка — він судив людей, замість того, щоб судити себе.

Отже, духовний світ персонажа проявляється не тільки у психіці, а й у стосунках з вищим Законом, себто заповідями Божими. Автор не моралізує, він розвитком сюжету доводить, що гріх і щастя несумісні.

Конфлікт твору — у людській свідомості. Тому й є цей роман психологічним, бо не дає однозначних відповідей на багато питань, а спонукає читача до роздумів і власних висновків.

А давайте проаналізуємо своє життя. Чи є серед нас такі, кого б не ображали близькі люди? Чи є такі, кому вже нічого бажати? Чи не впадаємо ми іноді в такий відчай, що й жити не хочеться? Чи завжди у своїх невдачах ми звинувачуємо лише себе, а не шукаємо винуватців? Чи не буваємо такі беззахисні, як і Чіпка?

Не можна не погодитися, що навряд чи з будь-якої скрутної ситуації єдиним виходом може бути помста, а ще страшніше — вбивство. Не можна виправдовувати злочин важким дитинством, нелюбов'ю до себе людей. Отже, не всякими шляхами можна дійти праведного діяння. Треба думати і думати, як, борючись проти зла, не скоїти ще більшого й непоправного лиха.

Сучасний світ — світ відчуження і страху. Осмислюючи твір Панаса Мирного, досліджуючи душевний світ літературного героя, ми вчимося визнавати перевагу духовного над матеріальним, усвідомлювати індивідуальну відповідальність людини за все, що з нею відбувається.

Життя — річ бурхлива й не передбачувана, і щоб витримати в його швидкому потоці, потрібно бути сильним. Кажуть, що життя — це симфонія, вальс або й маленька п'єса. І, на жаль, диригента часто вибираємо не ми. Але кожен творить життя своє сам, вибираючи свій темп, свій розмір і свою мелодію.

Тож нехай порадою нам залишаються слова Панаса Мирного : "Коли можна, зроби так, моя доле, щоб усі мучені заспокоїлися, їх серце зазнало радості, обітри сльози гіркії, щоб люба усмішка заграла на веселому обличчі".
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 18 | Добавил: андрюха

Беллоу Сол
Герасим'юк Василь (Короткий життєпис)
Бобенко Андрій Біографія
Марсель Пруст
Арістофан
Оноре де Бальзак

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 23
    Гостей: 23
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта