Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Романтика революційної боротьби у творчості М. Хвильового


Про нього казали: хвилюється і хвилює. Справедлива й доречна етимологічна асоціація. Літературний псевдонім — Хвильовий. Відповідне й прізвище — Фітільов (від рос. "фитиль" (ґніт) — піднеси вогонь — спалахне). Вогонь спалахне і вихопить із тьми бурхливі хвилі. Промовистий асоціативний ряд. Його художня творчість була і лишається для читача буйною стихією. Такою ж є і публіцистика, життєвий шлях, пройдений сміливо, неспокійно. І обірваний —ніби з розгону — падінням у прірву.

Кому, як не Хвильовому, було пізнавати шквал "революційної боротьби"? Він пройшов її, брав участь у антигетьманському повстанні, в боях із денікінцями. Був переконаним комуністом (з квітня 1919 року— членом КП(б)У), щирим поборником пролетарської літератури. Взагалі, його молодість була порою масового завзяття і таких же великих надій. Пісенне "до основанья— а затем!" живило якийсь захоплюючий дух руйнації. Старе, прогниле, "буржуазне" конче мало бути зметене, знищене дочиста, щоб вже ніщо не могло засмічувати будівлю нового, свіжого, гармонійного, справедливого, повного радості життя. Так само уявляв поступ до майбутнього і Микола Хвильовий. Його світогляд не був догматичним і обмеженим. Навпаки, це була доволі складна, багатогранна і суперечлива людина. "Думки проти течії" — не просто назва твору, а значно більше — життєве і творче кредо письменника. Тож різноспрямованих думок могло бути багато, але під загальною творчо-стильовою настановою: за "активний" романтизм, щоб мистецтво не "втратило романтичність, захлинувшись у натуралізмі". І тому у його творах так яскраво "спалахують блискавиці і накипають, і піняться гори". І тому якщо тиша— то "передгрозова". Якщо герої— то тільки такі, що подужають стихію, навіть коли були б такими собі Жучками. Бо вже незабаром. Бо їм до снаги. Бо жити задля прийдешнього треба саме так: через вогонь, через біль, через втому. Бо вже на видноколі — "голубі озера загірної комуни"!.. Але...

Але часи змінювалися, і священний екстаз не міг тривати вічно. Що далі? Далі загірна комуна перетворюється на примару, а на руках романтичних звитяжців залишається занадто багато крові...

Читаю новелу "Я (Романтика)" — і переживаю цілу гаму суперечливих почуттів і відчуттів. Тонкі імпресіоністичні образи межують із гротесковими. Герой то молитовно схиляється перед "печальним образом матері", то з байдужістю патологоанатома досліджує череп "вартового-дегенерата". Пишнота графського маєтку суперечить кошлатому варварству "чорного трибуналу комуни", що в особі своїх найвидатніших дудлить старе вино з темних пляшок і шпурляє їх на дорогоцінйі килими. А понад усім — Революція і буйна молодість, і болісні саморефлексії героя на теми передгрозового шалу. Усе нагадує містифікацію. Шал переходить у хворобливу гарячку, революційний фанатизм — у маніакальну шизофренію. І чомусь конче необхідним виявляється розстріляти рідну матір. І героєві не дозволено вагатися, бо над ним чатують "охоронці душі — лікар і дегенерат".

Мимоволі здається, що тільки душевнохворому може бути під силу у "пожарі якоїсь неможливої радості" пригорнути до грудей мамину сиву голову і вистрелити їй у скроню. А тоді вдивлятися у далеку безвість, де горять "тихі озера загірної комуни". Романтика? Коли "тихі озера" загачувати материнськими трупами, то гріхи вихлюпують душу з берегів. Чи божевілля звільняє від покути?

Дещо інше враження справляє новела "Кіт у чоботях". Там — своя романтика. Фронтові дороги з їх пилом чи грязюкою, засніжені станції, на яких частіше, ніж того хочеться, застрягає потяг. І — товариш Жучок, "кіт у чоботях", терпляча маленька жіночка без віку, без визначеної "масті" (бо ж голена по-похідному голова під шапочкою). Кухарка в минулому — "муравель революції" в теперішньому— секретар ком'ячейки в майбутньому. Звідки взялась у цьому вирі — хтозна. Завжди тут була. І раптом — єдина фраза, задля якої, здається, написано твір і яка поза плином твору не прозвучала би так моторошно: "Тоді мені кирпатенький носик розказав, що їй не 19, як ми думали, а цілих 25 літ, що в неї вже було байстря і це невеличке байстря — повісив на ліхтарі козак".

...Нежіноча це, як на мене, романтика — романтика революції, але вже краще — до загірної комуни і з боєм, ніж назад. До того ліхтаря...

Хвильовий також завжди ішов уперед. Коли втратив мету і все важче стало думати про минуле — сам зупинив себе кулею у скроню.

Романтики — вони шляхетні...
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 19 | Добавил: андрюха

Давидов Анатолій (Біографія)
Чубинський Павло (Біографія)
Федорів Роман (Біографія)
Павличко Дмитро (Біографія)
Ольжич Олег (Біографія)
Щеголєв Василь (Короткий життєпис)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 2
    Гостей: 2
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта