Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Роде наш красний


Кожна людина повинна знати свій рід, своє коріння, витоки національної культури. Про надзвичайну важливість історичної пам'яті народу, значимість духовного зв'язку поколінь складено пісні, написано вірші.

Українська народна пісня

У полі калина,
У полі червона
Хорошенько цвіте.

Приспів

Ой роде наш красний,
Роде наш прекрасний.
Не цураймося, признаваймося —
Небагацько нас є!
Що перший цвіточок —
То рідний батенько,
Хорошенько цвіте.
А другий цвіточок —
То рідная ненька,
Хорошенько цвіте.
А третій цвіточок —
Рідна сторононька,
Хорошенько цвіте.

ГАННА ЧУБАЧ

Я долі дякую
Я долі дякую, що виросла в селі
Та ще в сім'ї подільських хліборобів.
Батьки мої і прадіди мої
Ніколи не цурались
Свого роду.
Я людям дякую, що чесними були.
Коли по правді жити научали.
Узявши з серця їхнього снаги,
Я добре знаю,
Де мої причали.
Мабуть, тому, що бавили мене
Робочими і щирими руками.
Моє життя небесне і земне.
Як журавлина пісня
Над полями.

Тривалий час українцям прищеплювався комплекс неповноцінності, меншовартості. Замовчувалися цілі сторінки нашої історії, знання яких могло зруйнувати стереотипи столітньої давності, за якими українці нібито не здатні мати своєї держави, першокласної літератури, науки, мистецтва. Жах наводили слова «український буржуазний націоналіст», якими характеризували справжніх патріотів своєї землі, що одночасно були й великими інтернаціоналістами.

Уважне вивчення історії й культури нашого народу допомагає руйнувати усталені імперські стереотипи. Ось що пише літературознавець Василь Яременко:

«Ще в XVII столітті Україна, виборовши державність у результаті багаторічної національно-визвольної боротьби проти татаро-польських поневолювачів, була покрита мережею шкіл, в яких вчили живою українською і церковнослов'янською мовами. Освіта і культура народу стояли дуже високо. Арабський мандрівник і вчений, син антіохійського патріарха Павло Алеппський (Булос аль Халебі), проїхавши 1652 р. Україною, писав: «Від міста Рашкова і по всій землі... козаків, ми помітили прекрасну рису, що розпалила наш подив: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи, крім того, священики навчають сиріт і не залишають їх тинятися на вулиці невігласами».

Цікаво, що більшість козацьких воєначальників і навіть чимало рядових козаків дістали освіту в Києво-Могилянському колегіумі або ж і в європейських університетах і почували себе сильними не тільки в бою, а й у науках, у латині та філософії. Київська академія давала не лише добру світську освіту, але й високе патріотичне виховання. Тривалий час це був єдиний виший учбовий заклад України та й усього православного Сходу. Сюди їхали вчитися з Петербурга й Москви, Білорусії й Польщі, Молдавії та Румунії, Болгарії, Сербії, Греції й Близького Сходу.

Вихованці Київської академії за царськими указами розсилалися по всій імперії. їх призначають у російські посольства майже всіх країн, запрошують для роботи професорами у вищих школах Сербії, Угорщини, Чорногорії. Так, у Московській слов'яно-греко-латинській академії у роки навчання там Ломоносова всі вчителі були з Києва, і пізніше, з початку XVIII століття і протягом наступних сорока років, тут усі протектори, ректори та їхні помічники — префекти та професори — були вихованцями Київської академії».

У статті «Шануймо ім'я своє», надрукованій у журналі «Україна», Сергій Лащенко наводить такі цікаві факти: «З давніх-давен існує закономірність: справжній патріот своєї землі — завжди інтернаціоналіст.

Микола Гулак — соратник Т. Г. Шевченка, діяч Кирило-Мефодіївського братства, був у засланні, кінець життя провів у Грузії та Азербайджані, вивчив грузинську мову, всіляко відстоював її, коли вона зазнавала утисків, знав також і азербайджанську.

А хіба можна не згадати українця з Білгородщини Василя Єрошенка (сліпого з чотирьох років), який став не лише відомим есперантистом, а й писав твори японською і китайською мовами, був засновником бірманської фольклористики (у Бірмі йому поставили пам'ятник, а от у Києві чи Львові такого пам'ятника досі немає), писав також казки чукотською мовою, розробив туркменську абетку для сліпих, визнану за найкращу з усіх, складених до нього.

Чи багато хто знає нині про українця Георгія Гуцу, більше відомого під псевдонімом Юрій Венелін (1802— 1839). Він — перший дослідник історії болгар, поневолених на той час Туреччиною. Під впливом його досліджень у Габрово було відкрито перший навчальний заклад, де всі предмети викладалися болгарською мовою.

Недовго прожив наш земляк, лише-37 років. Болгари встановили йому пам'ятник на місці поховання в Москві з написом: «Він перший нагадав світові про забуте, але колись славне і могутнє плем'я болгар».

Болгарський революціонер-демократ Любен Каравелов писав, що Ю. Венелін «навчив болгарина цінувати своє ім'я і гордитися своєю гідною поваги народністю». На думку болгар, Ю. Венелін належить до числа тих учених, спадщина яких має міжнародне значення.

Дивно, що ні в пресі, ні в букварі, ні в підручнику з російської літератури не знайшлося місця для коротенької згадки, що перший у світі пам'ятник О. С. Пушкіну (за межами тогочасної Росії) було збудовано саме в Західній Україні — в селі Заболотівці».

У Києві давно живе і плідно працює поет, перекладач Рауль Чилачава. Його виступи часто закінчуються оплесками: Чилачава досконало оволодів українською мовою, багато робить для взаємозближення культур українського і грузинського народів. У його серці гармонійно поєдналися любов до рідного краю — Грузії — і пошана до України, що стала поету близькою і дорогою:

Писав, як жив, — то з радістю, то з болем,
І сумніви, і муки вже позаду.
Мов садівник іде в росі по саду,
не кваплячись іду вкраїнським полем.
Благослови мою кохану, доле,
жени від неї тугу і досаду.
Хай, як лоза, цвіте і після граду,
хай гріє навіть сонце охололе.
Не треба труб, і слів гучних не треба,
мені б лише наснаги і любові,
щоб на папір — гнучкою в'яззю літер.
Молитва це, благання це — ведреба*,
з душі моєї і моєї мови
в твою вкраїнську мову перелите.

* Ведреба — грузинською мовою «благання».
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 26 | Добавил: андрюха

Жан Батіст Поклен Мольєр
Підмогильний Валер'ян (Життя та творчість)
Баглюк Григорій (Біографія)
Драй-Хмара Михайло (Життя та творчість)
Гнатюк Іван (Життєпис)
Бердник Олександр (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 12
    Гостей: 11
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта