Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

роблематика повісті І. Франка "Сойчине Крило". 1


Значним кроком на шляху оновлення вітчизняної літератури стала мала проза Франка 1900-х років, позначена драматичним напруженням пристрастей, концентрацією дії та замкнутістю форми. У своїх творах письменник звертається до аналізу неординарних людських характерів, часто одержимих пристрастю, до складної взаємодії свідомого та несвідомого в їхній поведінці. Особливе місце належить повісті-новелі "Сойчине крило". У рецензії А. Крушельницького на збірку "На лоні природи" (1905) "Сойчине крило" відзначене як "найбільш інтересне" оповідання, де на найвищий п'єдестал автор підніс любов.

Герой-"відлюдько" (оповідання має підзаголовок "Із записок відлюдька") у новорічну ніч отримує листа від своєї давньої коханої. Зазнавши колись важкої втрати, головний герой занурився в егоїстичне, самозакохане життя. У своїх "записках" "відлюдько інтелектуал" змальовує світ свого відчуження від людей, заборолом

від яких є штучні, хоча мистецькі витвори культури. Поміж улюбленими авторами у комфортабельному інтер'єрі "відлюдька" —томи Ґете, Емерсона, Рескіна, журнальна стаття Уальда про Ісуса Христа. Цей зневірений самолюб живе сам для себе і з самим собою, навмисне відсторонившись від усього світу: "Сороковий рік життя, так як і тридцять дев'ятий, і тридцять восьмий, починатиму зовсім інакше. Відлюдьком, самітником... Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!"

Але палкий, пристрасний лист колишньої коханої, пекуча сповідь її багатостраждального життя розірвали пута з відлюдницької душі, розбудили співчуття, готовність відчути муки й радощі, боротьбу й розчарування — усе те, що містить у собі смак існування. "Невже вона та, яку я від трьох літ споминаю між померлими? Та, якої нагле і загадкове щезнення ввігнало в гріб її батька, а мене випхнуло з кипучої течії громадської праці і загнало в отсю тиху, відлюдну пристань? Вона в остатніх днях нашого товаришування любила називати себе сойкою і все дразнила мене тою сойкою, що гніздилася перед моїм вікном, поки вона не вбила її. Невже се з тої самої сойки крило?"

Читаючи цього листа, герой фактично інсценізує його, перетворюючись на глядача і переживаючи момент духовного просвітлення. Далі сюжет розгортається, як у романтичній мелодрамі: несподівано повертається героїня, а драматичні події, які вона описує в листі, виявляються випадковими та не аргументованими. Достатньо частим у творах Франка є образ "фатальної" жінки, який набуває особливого, майже демонічного забарвлення.

Психологічна колізія повісті "Сойчине крило" також пов'язана з проблемою гри та природності, кожен з персонажів має своє амплуа. Манюся (Сойка) — втілення стихійної жіночності. її історія починається романтичним бажанням життя, наповненого пригод, а закінчується перетворенням на "забавку" для чоловіків. Хома, якого романтична героїня називала Массіно, схильний до меланхолії та нещасливий у теперішньому житті. Хома має аналітичний, зовсім не схильний до романтики характер: "Я витворив собі оте життя як нездобуту твердиню, в якій живу й паную, з якої маю широкий вигляд на весь світ та яка, проте, не стоїть нікому на заваді, не дражнить нікого своїм видом і не манить нікого до облоги. Ся твердиня побудована в моїй душі".

Героя, який сам пробив собі дорогу, Мануся вважає егоїстичним і дуже поміркованим. Проте Хома здатен співчувати і, довідавшись про те, як немилосердно вчинило життя з його колишньою коханою, пробачає її, відгукується на поклик давнього кохання. Так письменник підносить живе людське почуття, яке розбиває всі штучні ситуації впорядкованого світу: "Голубочко моя! Де ти, озовися! Нехай у сю новорічну годину хоч дух твій перелине через мою хату і торкне мене своїм крилом! Нехай його подих донесе хвилю дійсного, широкого, многостраждущого життя в моє слимакове, паперове та негідне існування! Може, й я прокинуся, і стрясу з себе ті пута, і рвонуся до нового життя, життя "у вірі, надії, любові"!" Манюся теж сповнена почуттів до Хоми: "...ти в моїм житті був тим палким сонцем, яке змушує квітку розвитися, і розпуститися, і відкрити свою чашечку, і розлити свої найкоштовніші пахощі". Саме внутрішнє переродження, психологічну трансформацію персонажа майстерно зображує Франко. Цим він стверджує, що людина зможе залишитись гідною свого імені і не ховатись у сіру буденність.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 21 | Добавил: андрюха

Пашковський Євген (Життєпис)
Влизько Олекса (Біографія)
Гайворонський Василь (Біографія)
Українка Леся (Біографія)
Веледницький Абрам (Життєпис)
Бердник Олександр (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 73
    Гостей: 72
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта