Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Проблема внутрішньої роздвоєності людини між гуманізмом і фантастичною відданістю революції (за оповіданням М. Хвильового "Я (Романтика)")


Микола Хвильовий — надзвичайно яскрава особистість, став визнаним лідером цілого літературного покоління. Його багатогранна творчість і незвичайна постать мали величезне значення не тільки у літературному процесі 20-х років, але вплинули на розвиток української культури і суспільно-політичної думки всього XX століття. Однією з найважливіших для Хвильового впродовж усієї його творчості була проблема розбіжності мрії і дійсності. Усі романтичні герої письменника живуть поза своїм часом, у мріях про ідеальне майбутнє або в спогадах про минуле. Однак ці революційні романтики зажадали силою ощасливити світ, і цей свій задум вони поставили над самоцінністю людської особистості. їх абстрактна ілюзія обернулася крахом надій, відчуттям спустошеності, коли замість гармонійної дійсності, яку вони хотіли вибороти, запанували хаос і руїна. Письменникові було боляче за зраду високих ідеалів революції, тому він намагався застерегти сучасників від поступового здичавіння, духовного занепаду, здрібнення прагнень і мрій.

Ці гострі проблеми сучасності піднімає Хвильовий в одній з кращих своїх новел "Я (Романтика)". Цей твір він присвятив аналізу основного протиріччя часу — протиріччя між гуманізмом і фанатизмом. Автор ставить героя повісті у гранично екстремальну ситуацію неминучого вибору: заради абстрактної ідеї революції вбити матір, ставши фанатиком-дегенератом, або залишитися людиною, особистістю, але тоді вже зрадити служінню "світлому майбутньому". Герой постійно перебуває у стані напружених роздумів, намаганні виправдати те, що не піддається виправданню. Твір має форму сповіді героя — оповіді від першої особи, що значно підсилює емоційне враження, дає читачеві змогу безпосередньо спостерігати боротьбу в свідомості героя двох протиріч — одвічного ідеалу синівської любові і фанатичного служіння абстрактній ідеї. У протиборстві між фанатиком і людиною-гуманістом перемагає перший.

Письменник боляче досліджує питання про ціну, перемоги, високу мету революції і негідні, злочинні засоби її досягнення, про грань, яку не можна безкарно переступити людині заради будь-якої найблагороднішої мети. Героя підтримує віра в майбутню "загірну комуну", але цю високу мету вже важко поєднати з потворною дійсністю, "воістину: це була дійсність, як зграя голодних вовків". З одного боку — затишна материнська хата, де завжди горить лампада перед образом Богоматері, де на нього чекає тепло, любов, прощення і ласка, а з іншого — революційний обов'язок, служіння найдорожчій ідеї. Герой чітко усвідомлює непримиренність цих двох ідеалів у власній душі: "Мислі різали мій мозок. Що я мушу робити? Невже я, солдат революції, схиблю в цей відповідальний момент? Невже я покину чати й ганебно зраджу комуну?" Свідомість героя розщеплена, його роздирають протиріччя. Перед його внутрішнім зором постійно виникає образ Марії, Богоматері, який символізує надію, материнське всепрощення і любов, саме на Марію схожа мати героя. "І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом", — говорить він. Однак герой-оповідач не здатний на бунт, не може відстояти себе як індивідуальність, незалежну особистість, і йому залишається тільки виконати волю системи — вбити матір, вбити в собі людину. Розстрілюючи матір, полум'яний комунар-чекіст знищує себе як особистість, стає гвинтиком і заручником невмолимої системи, яка вимагає зректися усього людського. Повсякчас розколене "я" героя здобуває цілісність ціною знищення кращої частини своєї душі. Після пострілу в материну скроню він перетворюється на дегенерата з низеньким лобом і приплюснутим носом.

Хвильовий був переконаним гуманістом, свято вірив у гармонійну світобудову майбутнього. Ці його мрії були жорстоко розтоптані дійсністю. Він пристрасно і рішуче стверджує неможливість виправдання негідних засобів високістю завдань. Уся література "розстріляного відродження", твори Хвильового, Тичини, Плужника, Куліша пройняті пафосом щирого гуманізму, переконанням у тому, що на ріках невинної крові не можна побудувати "світле майбутнє".
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 16 | Добавил: андрюха

Азімов Айзек
Чайковський Андрій (Біографія)
Фрідріх Дюрренматт
Влизько Олекса (Біографія)
Гулак-Артемовський Петро (Біографія)
Архілох

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 5
    Гостей: 5
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта