Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Проблема митця і мистецтва в поезії Є. Маланюка


Євген Маланюк певною мірою залишається таємничою постаттю для сучасного українського читача. Перш за все тому, що широкий загал познайомився з його творчістю досить недавно, а також , тому, що поезія митця — інтелектуальна, глибоко філософічна, сповнена символічних означень та складних метафор і алегорій.

Роздумуючи над роллю митця в суспільстві, Є. Маланюк виділяє два типи творчих особистостей — геніальні й талановиті. Розуміння різниці між двома цими типами досить складне, але в загальних рисах виглядає таким чином: талановиті — це ті митці, які формують суспільну думку, геніальні піднімаються на більші висоти, мислять інтуїтивно, міфологічно, наближаючись до суто релігійного сприйняття мистецтва. Прикладом другого типу творчості для Маланюка є творчість Тараса Шевченка.

Для поета митець — це людина, яка наближається до статусу боголюдини, тобто Христа, оскільки він осягає вічні істини буття і оперує ними у своїй творчості. У своєму творчому вивищенні митець для Маланюка єдиний з народом, нероздільний з ним, він всотує в себе відчуття національної приналежності на рівні підсвідомості. Справжній поет завжди представляє націю, бо без цього його творчість втрачає свій глибинний дух. Євген Маланюк пише, що "інтернаціональним поет може зробитися, але народжується він завжди нацією".

Таким чином, для Маланюка мистецтво — це не вияв суб'єктивного світосприйняття автора, а виявлення національного духу в художньому творі. Саме такий підхід до ролі митця й мистецтва послідовно реалізується в його поетичній творчості. Митець — це в поезіях Маланюка перш за все співець, носій колективної пам'яті.

Для символічного окреслення ролі митця поет часто використовує такі означення, як "ремісний" і "майстер", які, на мою думку, виражають рівень поетичного мислення:

Ось вічність, ось — крізь хмар прозорі пасма...
Мою гортань стиска холодна спазма:
Стає майстром вчорашній ремісник.

У поетичному мисленні Маланюка Муза також часто виступає в образі в'язальниці, а процес творчості асоціюється з важким процесом жнив:

Все жну жита необоримий,
Від поту праці вже сліпий,
І Муза перевеслом рим
Ось в'яже строф моїх снопи.

В такому контексті слово — це зерно, яке має впасти на плодючий ґрунт, але треба відсіяти від кожної зернини-слова пустий кукіль:

Та не помре земля повік:
Під засів панахид осінніх
Прокинеться життя в насінні,
Яке посіяв Чоловік.

Митець несе на собі величезну відповідальність перед суспільством, відіграє в його житті надзвичайно важливу роль, і осмислення цієї ролі в поезії Є. Маланюка відбувається через символи Месії, Предтечі, апостола, Мойсея, шестикрила, які мають філософський характер, підкреслюючи драматизм осмислення проблеми:

А я мушу незморено — просто —
Смолоскипом
Тобі
Одній,
Я — кривавих шляхів апостол —
В голубі невечірні дні.

Можливо, маючи на увазі й себе самого, Є. Маланюк писав: "Геній поневоленої нації завжди є скаліченим Прометеєм". Поетові доводилося страждати через усвідомлення гнобленості своєї нації і своєї відокремленості від неї, тому його ліричний герой часто драматично сприймає дійсність, він самотній, несприйнятий суспільством, якому віддано служить:

Все протинає зір.
Гірка і марна втіха —
Все бачити і чуть і в людях, і в речах,
Іти різь галас дня, крізь хаос сліз і сміху,
І слухать самоту в безрадісних ночах.

Однак навіть несприйнятий нацією поет не здатний зрадити свій народ і віддатися служінню чистому мистецтву, зосередитися тільки на самому процесі творчості. Поет досягає у своєму служінні якоїсь трагічної граничної точки, що зрідні розп'яттю Христа, повній самовіддачі:

На хресті слова розіп'ятий
Цвяхами літер,
Один...

У творчості Є. Маланюка продовжується також традиційний для класичної української літератури мотив протистояння злу за допомогою поетичного слова, використання його як зброї, у зв'язку з чим виникає образ поета-борця:

І зло бушує, як повінь,
І зло поглинає світ…
Поможи мені лезом любові
Виконати заповіт.

У ліриці останніх років ліричного героя-борця все більше заступає філософ, який споглядає дійсність у пошуках сенсу буття. І для митця ця зміна своєї сутності є ніби самозрадженням:

Я зраджую самого себе
— для Тебе, для Тебе.
Бачиш, пишу вже не ямбом побідним,
Ямбом юнацтва.
Нема навіть ритму, ні рими,
Бо серце вже втратило ритм
і не зазнає
консонансу рими.

Тема митця й мистецтва є однією з провідних у творчості Є. Маланюка й значною мірою проявляє процес авторського самоусвідомлення, творчого розвитку.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 22 | Добавил: андрюха

Нестайко Всеволод (Біографія)
Сковорода Григорій (Життя та творчість)
Астуріас Міґель Анхель
Джонатан Свіфт
Шашкевич Маркіян (Короткий життєпис)
Тютюнник Григір (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 12
    Гостей: 12
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта