Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Поняття любові й дружби в поезії В. Стуса


Кохання... Яке воно було для поета, що велику частину свого життя був відірваний від рідної землі, від родини? Вчитаймося у ці рядки:

Вона і я поділені навпіл
містами, кілометрами, віками.

Кілометри і роки пролягали між поетом та його дружиною. Він мучився, вона чекала, страждаючи його болем, переживаючи його відірваність від усього світу. Що вона відчувала в ті моменти? Ми не дізнаємося про це, бо бачимо їхнє кохання тільки з одного боку — з боку поета, з боку його поезії. Вірш "Вона і я поділені навпіл..." — це переживання вини перед коханою дружиною, сином, матір'ю за те, що їхні долі теж було покладено на алтар поетових переконань. Так, ця жертва необхідна. І поет розуміє це. Однак легше від цього не стає, навпаки, важче, бо вина потроюється, або, як любив він писати, помножується на сто, помножуючи устократ біль, з якого виливаються рядки: "І син біжить, як горлом кров біжить..."

Поетові важко самому, він уже захлинається своєю самотою і зойком вигукує:

Якби ти знала, як ми є удвох!
Як пропливаєм нерозлийводою
за віком, за нещастям, за собою...

Кохана, навіть коли вона далеко, стає необхідною підтримкою, цілющим джерелом для спраглого серця:

Коли б ти знала, як ми не могли
прощатися, бо все життя єднались
і близились, і разом увійшли
у спільне річище...

Та образ коханої віддаляється, залишаючи після себе лише примарний слід. Вона далеко і вже стає більше мрією, ніж реальністю. Навіть словом не можна її торкнутися, досягнути її. Образ коханої жінки стає мірилом наявності життя у світі, ознакою того, що ліричний герой ще живий. Коли сумнів знищує все, безумовним залишається тільки любов до неї:

Моя кохана! Ластівко! Жоно!
Люблю тебе — палкіше, ніж донині
тебе кохав.

А ось образ коханої взагалі стає якимось феєричним, надреальним:

Я марно вчив граматику кохання,
граматику грудей і губ твоїх.
Ти утікала і ховала сміх,
межи зубів затинутий захланних...
...Сузір'я бігли за чумацьким возом,
а ми пливли в брунатному човні.

Кохання було для поета провідною зіркою, любов'ю своєю всеохопною волів би обійняти цілий світ, а друзям — віддати все своє серце. Але чому ж у своїх віршах Стус так часто говорить про самоту? Чому не згадує про своїх друзів? Можливо, прагне захистити їх від тотального нищення всього мислячого, живого, чесного, відгородитися від них, щоб уберегти? Так, йому б хотілося в найскрутніші хвилини життя кликати їх, просити про підтримку, просто про якесь тепле слово. Але мусив мовчати, затиснувши зуби, здушивши крик у серці, тільки щоб не піддатися хвилинній слабкості, не зрадити їх. І тільки інколи зболено проривається:

Не можу я без посмішки Івана
оцю сльотаву зиму пережить.
В проваллях ночі, коли Київ спить,
а друга десь оббріхують старанно,
склепить очей не можу ні на мить...

Цей вірш було написано після того, як 30 серпня 1965 року було заарештовано Івана Світличного — лідера української культури 60-х років. Цей арешт мав широкий резонанс, відразу розділивши всіх на "своїх" і "чужих" — тих, хто відійшов від опозиціонерів.

Скільки болю в цих рядках, звернених до друга, скільки намагання підтримати його хоча б так, словом. І, можливо, ці теплі дружні слова були найціннішим скарбом для засуджуваних за свою любов до України митців:

Іваночку! Ти чуєш, доброокий?
їй-бо не знаю, що я зле зробив.
Чого ж бо й досі твій поріг високий
ані відчув, ані переступив.

І біль за страждання друга, тривога за його життя викликають зненависть до тих, хто нищить будь-кого мислячого, того, хто дозволяє собі думати інакше, ніж це прийнято офіційно. І арешт друга змушує поета придивитися до оточення й помітити, що "сидять по шпарах всі мужі хоробрі". Останні рядки вірша сповнені такого скорботного болю, що звучать майже по-біблійному:

Чи людська добрість — тільки добрість,
поки без сил, без мужності, без прав
запомогти, зарадити, вступитись,
стражденного в нещасті прихистить
і зважитись боротися, щоб жити,
і зважитись померти, аби жить?

Серед загального мовчання безсилого суспільства поет зважився піднести свій голос, захищаючи такі святі поняття, як дружба, любов, вірність собі, коханій, другові, своїй землі. Відстоюючи ці непересічні цінності, він гинув сам, жертвуючи своїм життям.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 14 | Добавил: андрюха

Акройд (Екройд) Пітер
Щеголєв Василь (Короткий життєпис)
Едгар Аллан По
Кальницький Яків (Біографія)
Франц Кафка
Руданський Степан (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 2
    Гостей: 2
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта