Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Поетика повісті В. Дрозда "Ирій"


Поява повісті В. Дрозда свого часу викликала багато різнопланових відгуків. Одні схвально відгукнулись про повість, інші радили В. Дрозду: "Заховайте й нікому не показуйте, то. буде вам гірше". Чим пояснити таке ставлення до однієї з яскравіших химерних повістей нашої літератури?

Можливо, тим, що тут немає чіткої межі між реальним і казково-нереальним світами, в яких паралельно існує головний герой. Михайло Решето — мрійник із Пакуля. Для нього є цілком нормальним по рятування корови Маньки; ту ж корову він повертає додому — живу і здорову, тільки трішечки схудлу, бо три дні поштою мандрувала. Цей сільський хлопчисько нічим не поступається пригодам барона Мюнхаузена, або Гулів ера Дж. Світа. Місце дії в повітрі — невигадане. Там пройшло дитинство письменника.

Автор не намагається подати розлогу оповідь; він зосереджується на принципові "тут і тепер". Особливості повітрі є те, що письменник, взявши за мету розкрити психологію головних героїв, не надає особливого значення описові зовнішності. За жанром — це химерна повість, однак автор наповнив її фантастичними елементами. Сцени польотів, яких дуже багато з "Ирій", більше не викривальні, а ностальгійного планую. Автор часто вдається до гіперболізації, яка є характерною для твору Ф. Рабе "Гаргантюа і Пантагрюель". Особливо яскраво перебільшення виявляється в описі сцен, пов'язаних із харчуванням: на весілля Михайлових тітки й дядька дядько Денис "перегородив ріку Стрижень, і коли води набігло багато, що й воша могла втопитися, привіз... сто сім возів густого червоного морсового концентрату на сахарині та скинув у річку"; коли тітка Дора й мати Михайла після примирення плачуть, то міські вулиці заливаються потоками сліз; свиноматка, яка поросилася кожного місяця двісті сорока дев'ятьма поросятами.

У повіті багато фразеологізмів, які перекручуються Михайлом і набувають нового змісту: згадка про рака, який, коли свисне, за Михайлом прийде дядько й забере його в омріяний крій.

Цікавим є те, що у повісті впродовж описуваних подій змінюється психологія героя. Зустрівшись віч-на-віч з містом він по-іншому ставиться до села. Якщо на початку твору Пакуль для Михайла — болото, з якого треба вирватися, а Ирій — щось недосяжне, високе, то пізніше юнак доходить думки: не Ирій — "країна твого майбутнього, а Пакуль чому? Та тому, що Пакуль — "це країна твого першого слова, першої любові, першої зненависті; Пакуль — це твір Ирій, що в нього ти до кінця днів своїх повертатимешся... Пакуль — це ти сам". Цей епізод у повісті можна назвати ключовим. Де б людина не була, її завжди притягує до домівки, душа переповнюється спогадами. Згадайте Роксолану Назарука. Вона не могла фізично повернутися до рідної землі, але думами була завжди там, українські співанки чула в Стамбулі.

Як і кожна химерна повість, "Ирій" за жанром складний і суперечливий твір. Це не вигадка про давно минулі часи, це твір з поглядом у сучасне. Треба все зважити, перш ніж рядки ляжуть на аркуші. Герой повісті з народу, він діда Тараса він дізнається про коріння родини. Воно сягає в часи козаччини.

То чому ж у хлопця таке прізвище — Решето. Герой ніби соромиться свого прізвища й шукає йому заміну. Намагається творити псевдонім, наприклад, Стриженський за назвою річки Стрижень. Михайло змінює наголос у прізвище, переносячи його на другий склад і прибираючи закінчення "о".

Повість складається з розділів, у назвах яких автор використав метафори: "Зелена корова Манька", "Вознесіння святого Кіндрата" і т. ін.

Своєрідний опис школи в повісті. Вона нагадує будиночок доброї феї: "білий повітряний замок, що міняється, наче марево в степу спечного дня".

У творах В. Дрозда фантастика переплітається з містикою. Так, коли Михайло прийшов до актора Кузьми Перебенді, то побачив його у незвичайному вигляді: "в чорній парі і білосніжній сорочці, з темним метеликом на шиї, але ще без обличчя. Там, де мало бути лице Перебенді, сіріло обрамлене густим, хоч і припорошеним сивизною волоссям, схоже на вимок у полі порожнє місце. Місцями оповідь у химерній повісті вивищується до рівня пристрасної патетики: "Присягаюся тобі, мій Пакулю, присягаюся тобі, мій Стрижню, мій Иріє, мій Дніпре, присягаюся тобі, моя рідна земле, тобі майбутнє: допоки здатен буду на щось путнє в цім світі", не покладатиму рук, працюватиму що є сили".
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 24 | Добавил: андрюха

Медвідь В'ячеслав (Життєпис)
Веледницький Абрам (Життєпис)
Карпенко-Карий Іван (Біографія)
Влизько Олекса (Біографія)
Божко Сава (Біографія)
Підгірянка Марійка (Короткий життєпис)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 36
    Гостей: 36
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта