Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Патріотична тема у творчості В. Стуса


15 листопада 1989 року з Києва до Пермі вилетіла група людей, щоб перевезти на Україну останки Олекси Тихого, Юрія Литвина і Василя Стуса (1938—1985), закатованих у таборі смерті в с. Кучино.

А розпочалося все для В. Стуса 4 вересня 1965 р., коли він у київському кінотеатрі «Україна» після перегляду фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» вигукнув: «Хто проти тиранії, встаньте!». Так він висловив свій протест проти арештів української інтелігенції. І вже у вересні того ж року В. Стуса виключили з аспірантури Інституту літератури. Почалися роки страждань, принижень, знущань. Довелося працювати навіть кочегаром, адже на роботу ніде не брали. Не вийшла ні перша збірка віршів «Круговерть», ні друга — «Зимові дерева...».

Народившись на Вінниччині і почавши там навчання, хлопчик продовжував учитися вже у Донбасі, куди переїхала сім'я. І хоча школа не залишила в пам'яті нічого радісного, саме там Василь відчув потребу писати вірші. Один із найвизначніших українських поетів XX століття згадував: «В четвертому класі щось заримував про собаку. По-російському. Жартівливе. Скоро минуло. Відродилося в старших класах, коли прийшла любов». В. Стус дістав вишу освіту на історико-філологічному факультеті Донецького педінституту. Потім учителював, служив в армії, працював у газеті. Перший вірш надрукований у 1959 р. У тому ж році добірку віршів у «Літературній газеті» супроводжувало тепле вступне слово А. Малишка.

Шістдесятники, до яких належав В. Стус, прагнули осмислити людську особистість не як дрібненький гвинтик, а як цілий духовний всесвіт. їхня творчість, громадська діяльність сприяли пробудженню національної самосвідомості народу. Був створений клуб творчої молоді, до якого входили художники А. Горська та П. Заливаха, літературознавці й письменники І. Дзюба, М. Коцюбинська, І. Світличний, Є. Сверстюк, режисер Л. Танюк. Вони протестували проти гонінь на національну інтелігенцію і першими зазнали переслідувань.

В. Стус болісно реагував на перекручення принципів національної політики. Сперечався, обурювався, протестував. Водночас зізнавався: «Я просто інакше не можу! І жити не можу спокійно, і не зможу! Я знаю, що за мною одного разу прийдуть, знаю свою долю, але я почуваю, що мушу її пережити саме ось так». У роки духовної самоізоляції поет скаже:

Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б'юся об тверді камінні мури.
як їхній раб, як раб, як ниций раб.

У 1972 р. В. Стуса заарештували. У вироку суду буде зазначено: «систематично виготовляв, зберігав і розповсюджував антирадянські наклепницькі документи, що порочили радянський державний лад, а також займався антирадянською агітацією в усній формі». Ось рядки, котрі поет написав, перебуваючи під слідством:

Вже цілий місяць обживаю хату,
що, мабуть, і навикнути пора.
Стілець і ліжко, вільних три квадрати,
в віконці ґрати, а в кутку — пара...

«...Тут, у слідчому ізоляторі, я зробив майже половину того, що зробив за минулі 7 років, на сьогодні я переклав більше 6 друкованих аркушів поезій Гете і майже 10 друкованих аркушів своїх власних. Так, здається, я раніше не працював». А що було написано за минулі 7 років? Знову наводимо слова поета: «7 років життя — а як мало я зробив доброго! Я написав кількадесят віршів, кільканадцять статей, переклав ряд творів Гете, Рільке, Брехта, Мопассана, Лорки, німецьких поетів XX століття й середніх віків, деякі вірші білорусів, росіян, французів, поляків, чехів, латишів, кілька невикінчених оповідань, повістей, сценарну розробку — от і все!». І це не все. Зокрема в 1970—71 рр. В. Стус написав книгу «Феномен доби (сходження на Голгофу слави)». Два десятиліття рукопис знаходився в архівах КДБ. У передмові до книги М. Жулинський писав: «Уявляєте силу її смислового заряду? Літературна праця підривала безпеку наймогутнішої на планеті держави, найдемократичнішої в світі країни. Так і було сказано у вироку Київського обласного суду: ворожа, антирадянська, націоналістична.

А насправді це книга любові і болю. З глибоким проникненням у таке видатне і трагічне явище української літератури, як Павло Тичина. Але цс книга не лише про Тичину — вона про трагедію людини в умовах тоталітарного режиму, про згубну дію казармового соціалізму на культуру, духовність народу.

Такий твір міг написати тільки В. Стус, і він його написав, одержавши в нагороду тюрми, табори, заслання, розплатившись за нього власним життям».

Поет відчуває, що готовий піти шляхом Т. Шевченка, М. Чернишевського, стати мучеником і пронести свій хрест, не докоряючи долі.

Над цей тюремний мур, над цю журу
і над Софіівську дзвіницю зносить
мене мій дух. Нехай-но і помру —
та він за мене відтонкоголосить
три тисячі пропащих вечорів,
три тисячі світанків, що зблудили,
як оленями йшли між чагарів
і мертвого мене не розбудили.

І це надає поетові права звернутися до народу з категоричним присудом:

Народе мій, коли тобі проститься
крик передсмертний і тяжка сльоза
розстріляних, замучених, забитих
по соловках, сибірах, магаданах.
Державо напівсонця, напівтьми,
ти крутишся у гадину, відколи
тобою неспокутний трусить гріх
і докори сумління дух потворять.

Він знає ціну неправедним суддям, чий вирок не є справедливим. Вони не дочекаються від поета навіть хвилини слабкості, натяку на каяття:

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст...

У словах «перед вами, судді, не клонюся», підкреслюють дослідники, чується перегук із рядками вірша І. Франка «На суді» («Судіть мене, судді мої, без милості фальшивої»), ліричний герой якого теж стійко приймає присуд.

Українська поетеса із Бразилії Віра Вовк описала портрет художника-бунтівника: «Профіль Василя Стуса нагадував мені Данте в лавровому вінку, що його Рафаель увічнив на стіні Сикстинської каплиці. Він також мав таку габсбурзьку нижню губу, що надавала його обличчю виразу впертості. Впертий він і був, говорив протяжливо і поважно. Не пригадую собі, щоб він коли засміявся». «Він мав неймовірно гострий профіль, який згодиться і для карбівень нашого часу. А такі профілі мають великий вплив на добу, хоч вона не завжди це підозрює» (І. Драч).

Заслужений учитель України В. Лутейко пише: «258 віршів належать до всіх періодів творчості поета від 1958-го до 1985-го, останнього Василевого року. Поезія Стуса розмаїта за формою. Ми зустрічаємось і з модерною романтикою автора 50-х — 60-х, і з варіаціями народнопісенних мотивів, і з суворим карбуванням останніх літ. Та — найголовнішим, найвизначальнішим є Стусова філософічна заземленість, незвична для малопідготовленого читача, «космічність» його поетового мислення. Звідси у деяких читачів теза: «Стус — занадто складний для нас...».
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 22 | Добавил: андрюха

Зимний Леонід (Короткий життєпис)
Вальтер Скотт
Шашкевич Маркіян (Короткий життєпис)
Касілов Юрій (Кототкий опис творчості)
Франко Іван (Біографія)
Старицький Михайло (Біографія)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 54
    Гостей: 54
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта