Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Образ Чіпки Варениченка в соціально-психологічному романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». 1


«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — перший соціально — психологічний роман української літератури, результат тривалої копіткої праці Панаса Мирного та його брата Івана Білика. Темою твору є зображення села в пореформений період. Власне, І. Білик запропонував П. Мирному поглибити соціальний аспект і психологічно вмотивувати вчинки головного героя Чіпки Варениченка. Роман мав шість редакцій і в кожній із редакцій зазнавав вдосконалення як з боку ускладнення композиційної побудови, так і з боку змалювання образів.

Твір вирізняється широкою історичною панорамністю зображуваних подій і має п'ять провідних сюжетних ліній, які органічно переплітаються між собою: рід та життя Чіпки, рід Максима Ґудзя, Грицько та його дружина Христя, пани Польські, історія села Піски. Усі провідні й другорядні сюжетні лінії обов'язково мають вихід на основну — Чіпки Варениченка — і ніби доповнюють, підсвічують її. Усі події, викладені в романі, мають невипадковий характер, бо тільки з усієї сукупності ситуацій і характерів можна зрозуміти, в яких умовах зароджувався, формувався і зазнавав змін характер головного героя.

Історія Чіпки Варениченка показана аж від четвертого коліна. Надзвичайно детально змальовують автори і дитинство хлопця. Чіпка був розумним дитям, але якимось невеселим, вовчкуватим, тихим. Не раз у тексті акцентується увага на його погляді — то палкий, то «бистрий, як блискавка», а то й хижий. Чіпка для дітей був «виродок». І запам'ятав він це на все життя. Ховаючись від глузування в обіймах і казках баби Оришки, хлоп'я чітко для себе усвідомило, що то люди погані, що все «через людей... Все то винні люди!» Зростаючи самотнім, фактично тільки в товаристві баби Оришки (бо мати, хоч і любила його, проте часто сварила й била так, що синці не сходили й по місяцю), Чіпка рівняв «казку до життя, а життя до казки». А то, мабуть, теж наклало відбиток у дорослому житті, бо так і залишився Варениченко поза межами суспільства, не вміючи і, головне, не бажаючи пристосовуватися до нього. Малий Чіпка занадто швидко ставав дорослим, відчуваючи несправедливість, «і прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла виростала — і сторонився він людей далі та далі...»

Одна з найголовніших рис, яка притаманна йому генетично, зростала в ньому й досягла величезного розміру, — це абсолютне невміння прощати. Ще давно в дитинстві в його серці заворушилося щось лихе, «недобре, невпокійне... Розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку...» Чіпку характеризує й абсолютна невпинність у власних бажаннях. І хоч зрозуміло, що у свій час «бозя» став безоким виключно через дитячу дурість, але та Божа сліпота відносно Чіпчиної долі стала роковою.

Головний герой не боїться нікого й нічого. Але найстрашніше те, що в голові Чіпки міцно залишилась, ніби аксіома, думка: «Винуваті люди». Безперечно, надзвичайний вплив на формування такої суперечливої особистості, як Чіпка, чинило суспільство, ті умови, в яких він виріс, а також наслідувані риси характеру. Але ж убивство невинних людей, а тим більше дітей, виправдати не можна нічим. Надзвичайно психологічно напруженим, страшним є епізод, коли у двері хати Варениченка стукає мале дівча в закривавленій сорочці, яке встигло втекти від убивць. А один із тих убивць Чіпка. Дізнавшись цю жахливу новину Галя скрикує: «Так оце та правда?! Оце вона!!!» Виходить, що правдолюбець, борець за справедливість вирізав усю родину! Адже це звучить дико. Не витримує цього дружина Чіпки, не дочекається й із Сибіру свого сина Мотря.

Попри очевидну соціальну й психологічну проблематику твору, можна говорити й про філософське осмислення життя Чіпки, оскільки перш за все власна безвідповідальність призводить головного героя та близьких йому людей до трагедії. Доросла людина, в якому б середовищі вона не зростала, який би характер не мала, не повинна перекладати свою відповідальність на когось, і тоді її внутрішня сила ніколи не стане «пропащою».
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 20 | Добавил: андрюха

Абовян Хачатур
Баглюк Григорій (Біографія)
Талалай Леонід (Творчій Шлях)
Щеголєв Василь (Короткий життєпис)
Ахундов Мірза Фаталі
Іваненко Оксана (Життєпис)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 16
    Гостей: 16
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта