Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Філософське сприйняття буття в ліриці Ліни Костенко


Поезії Ліни Костенко западають у душу з першого разу, та й потім їх хочеться перечитувати знов і знов. Її твори вважають класикою української літератури. Дочка епохи шістдесятих сказала своє глибоке слово у світі, де, здається, вже все було сказано багато разів. У своїй творчості вона торкнулась багатьох тем: це і вічні духовні цінності, традиційність народних характерів, і краса рідного краю, і сутність поетичного мистецтва, і, звичайно, кохання. І все це поетка пропустила через свою жіночу, але на диво мужню душу. Її поезія дуже афористична, кожен новий рядок відкриває якийсь новий зміст, якийсь сповнений глибокого змісту новий поворот.

Дуже важливою для Л. Костенко є тема творчості, немає сумнівів, що для неї поезія — це дійсно «безсмертний дотик до душі». У вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» поринаєш у світ поета, для котрого важливо сказати своє слово у вирії чужих, вже сказаних раніш. Бо вже все було:

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.

Вже мільярди людей пережили, здається, однакові почуття, казали про це однаковими словами, а митцю потрібно їх «вимовити вперше»! І страшні ці слова, «коли не знаєш, з чого їх почать», навіть для такого талановитого автора, як Ліна Костенко. А коли читаєш, то вони здаються такими органічно самобутніми, неначе без усякої муки ллються з серця.

Важко розділити її вірші на громадські та ліричні, настільки тісно переплетені різні мотиви, настільки органічним є філософське осмислення життя у всій його складності. І ось на дотику пера з'являється цілий світ. Цілий світ одкровення, найпотаємніших куточків душі, тонких, вишуканих почуттів. Любов... Не може не захоплювати ставлення Ліни Костенко до цього одвічного почуття: шляхетне звернення до коханого на Ви, делікатність, породжена власною гідністю. Смуток та печаль переплетені зі «спомином пресвітлим». Бо кохання — це найбільший самовияв людини, це — на все життя: якщо вже було, то залишило глибокий слід у душі, у серці, назавжди залишилось у пам'яті. Це почуття сповнене пристрасті, її героїня кохає до нестями, «до оніміння, до стогону, до сліз». Вона любить усім своїм єством, палко, «без вороття» «на все своє життя»! Буде це кохання взаємним чи ні, але завжди воно духовно підіймає особистість, навчає цінувати кожну мить життя. Її жінка живе в нашому нелегкому, суперечливому світі. Стан її душі змінюється — від смутку до радості, від упокорення до палкості, вона відкрита життю, щастю, коханню.

Завжди любов і життя Ліна Костенко сприймає через образи рідної природи. І тут завжди інтимна лірика тісно переплетена з пейзажною лірикою. Сам білий світ порівнюється з березою:

Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.

Під дотиком її пера оживає виразна картина, читача огортають пахощі м'яти, ладану, любистку. Людина, її відчуття віддзеркалюються у символічних образах. Так, у вірші «Хай буде легко. Дотиком пера...» на вік героїні, що багато пережила у житті, натякають такі рядки:

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.

А з юною палкістю героїні «Недумано, негадано...» перекликається спомин: «Де вечір пахне м'ятою, аж холодно джмелю...»

У вірші «Українське альфреско» узагальнений образ природи України є тим тлом, на якому розгорнуто філософське осмислення життя — від дитинства з його першою казкою до старості. Де краса навколишнього світу відтіняє біль за втраченим минулим. І щемить серце, коли читаєш про самотню старість, про добрих людей, які пройшли життя, але ще здатні на любов, на створення краси. Хоча «стомлений лелека спускається на хлів», але немає в них дітей, онуків, і не можуть вони їм віддати ту любов, те тепло. І одаровують вони теплом чужих діточок, бо своїх Бог не дав, а, можливо, й були вони, та пішли з життя. І так сумно стає від цих рядків:

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба — це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Бо кожен пригадає своє дитинство — мабуть, у кожного були такі сердечні сусідка або сусід, які щиро, але з легким сумом в очах голубили маленьких. У кожного назавжди залишився вдячний спомин про них.

Вірші Ліни Костенко — це маленькі шедеври, чисте джерело пізнання краси рідного краю. Вони захоплюють та примушують зупинитися, замислитися, знаходять відгук у серці й назавжди залишаються в душі.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 16 | Добавил: андрюха

Руданський Степан (Біографія)
Марсель Пруст
Влизько Олекса (Біографія)
Олійник Микола (Біографія)
П'янов Володимир (Короткий життєпис)
Куліш Микола (Життя та творчість)

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 4
    Гостей: 4
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта