Главная » Онлайн игры » Українська література » Бібліотека

Філософічність у творах Василя Стуса


Василь Стус — поет лірико-філософського складу. Філософічність його поезії виявляється не на рівні теоретизування, а є властивістю світовідчування, світобачення. «Один з найкращих друзів — Сковорода»,— так напівжартома написав він у 1969 році. Якщо на початку у віршах часто зустрічається ім'я філософа — поет намагається відтворити якісь біографічні моменти («Вмовкали голоси до безгоміння», «Блакитний світ — як блекота»), то пізніше сковородинівське «пізнай самого себе і через себе — світ» глибоко й органічно увійде в Стусову поезію, визначивши певною мірою сенс його «самособоюнаповнення». Дедалі частішими стають роздуми над власною долею, над своїм покликанням бути «співцем Всесвіту», над долею свого покоління:

Ми не перші і не останні
Під розгойданим небом стали...
Ми добою до бурі поставлені
Лицями славними.
(«Ми не перші і не останні...»)

Уже в ранній поезії беруть початок характерні для Стуса мотиви смерті, і глибокої самотності, тривога за долю народу як провісник «смертних конань» свого віку. Духом тривоги, подекуди ще не усвідомленої, пройнято всі вірші:

Кому повім свої тривоги ранні?
І крик і оклик. Окрик і луна.
(«Надворі сніг. Зима. Побіля тину...»)

Тривожний стан поетової душі проектується й на природу: «схід розтривожено тремтить», промінь «виграє тривогу», вітер «тривожить віти чорних сосон». Спочатку ця тривога «яснолика» — як передчуття радості, як зазирання в «невідомінь», і тому «так тривожно й хороше на цій землі». Це «тривожний крові шал і перші поривання» людини, що тільки-но вступає в життя. Перед цими незнаними дорогами поета проймає «якась тривога невідома», невиразне передчуття чогось лихого. Те, що пізніше виллється у гіркий підсумок:

Сховатися од долі не судилось:
Ударив грім — і зразу шкереберть
Пішло життя...
(«Сховатися од долі не судилось...»)

Та поет не зосереджується тільки на власному стані, він хоче «возвеличити тривогу в краї». Свідомо Стус накликає собі труднощі: «Хай сурмач зіграє знов тривогу». Від початкового усвідомлення, що «нема неплинного в житті, неплинна тільки смерть», він приходить до подолання природного страху смерті:

І зважитись боротися, щоб жити,
І зважитись померти, аби жить...
(«Не можу я без посмішки Івана...»)

Поезія Василя Стуса — це відкриття, точніше — постійне відкривання. Настрої і почуття поет відображає у процесі їх формування. Він «пропускає» світ крізь себе, «помножуючи» себе і тим самим помножуючи світ. «Шлях у себе», на думку Стуса, веде до пізнання світу. І хоч «між світом і душею виріс мур», Василь Стус докладає зусиль, щоб зруйнувати той мур, знайти втрачену гармонію.
Рейтинг: 0.0/0
Счетчики: 27 | Добавил: андрюха

Вишенський Іван (Біографія)
Яворський Стефан (Біографія)
Руданський Степан (Життя та творчість)
Гжицький Володимир (Біографія)
Кальницький Яків (Біографія)
Езоп

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 29
    Гостей: 29
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта