Багата й різноманітна усна народна творчість. Але яскравою зіркою виділяються у ній балади — один із улюблених видів словесної творчості українського народу. У них майстерно розкривається поетичний світогляд нашого народу, його міфологічні уявлення, світ його загадкової фантазії і розуміння природи. Вони відзначаються виразною драматичною напруженістю, відображають фантастичні і трагічні події з життя.

«Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси...» — одна з найбільш відомих соціально-побутових балад. В основі її лежить моральний конфлікт між свекрухою і невісткою, яку та незлюбила і закляла так, що дівчина перетворилася на тополю. Сумна казка, що спонукає до роздумів.

Життя досить складне й суперечливе. Воно сповнене клопотів, тривоги, турбот. І хто, як не рідна людина, підтримає, розрадить, допоможе становленню молодої сім'ї. Та не такою була свекруха. Відразу не злюбивши молодої невістки, вона проклинає її, знущається, загадує зробити величезну за обсягом роботу і врешті-решт закляла дівчину так, що та перетворилася на тополю. Це гидкий, аморальний вчинок свекрухи, який, до речі, не такий вже нечастий серед родин навіть і зараз. Інша річ, що ніхто з цих молодих дівчат на тополі не перетворюється, але й родинного щастя часто не зазнає. Тому й вчить балада:

«Не спішіть, дівчата, розпускати коси...»

Тобто, перед тим як узяти шлюб, треба добре пізнати один одного, з'ясувати стосунки в родині майбутнього подружжя, психологічний клімат сім'ї. А щоб доброю, щасливою, дружною була родина, ми повинні домагатися злагоди, взаємоповаги й розуміння між батьками і дітьми. Бо досить часто в родинах, які ніяк не можуть порозумітися, лежить конфлікт між прагненням людини до щастя і тими перешкодами, які призводять її до трагічного кінця.

Отже, ця балада вчить нас бути терплячими, чемними, шляхетними по відношенню один до одного. Хай у серці нашім ніколи не проросте жорстокість, зневіра, заздрість, ненависть, а у сім'ї завжди буде щастя й злагода, бо буде міцною родина — буде міцною й країна.

• 1
• 2
• 3
• 4
• 5