Українська література ренесансу і бароко. Роль православних братств, острозької та Києво-могилянської академій у розвитку культури
Мета: охарактеризувати особливості розвитку української літератури Ренесансу і бароко; з’ясувати роль православних братств, Острозької та Києво-Могилянської академій у розвитку української культури; знати про перші друковані книги; ознайомити школярів з І. Вишенським — мислителем, богословом, полемістом; розвивати культуру зв’язного мовлення, увагу, пам’ять, спостережливість, уміння вести діалог, у полеміці доводити власну думку, аналізувати й узагальнювати історичні факти; виховувати повагу до історичного минулого України, вітчизняної культури, І. Вишенського — видатного митця слова. Тип уроку: засвоєння нових знань. Обладнання: портрет І. Вишенського, П. Могили, Г. Смотрицького, І. Федорова; текст творів І. Вишенського і про нього; підручник; опорні схеми «Ренесанс в українській літературі», «Реформація в українській літературі»; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки). ХІД УРОКУ І. Організаційний момент ІІ. Перевірка домашнього завдання Заслуховування окремих учнівських творів (за бажанням) за темою: «Милосердя — це помилка людської душі чи обов’язок кожного». Стислий коментар прослуханих творчих робіт. ІІІ. Актуалізація опорних знань 1. Літературний диктант «Твори княжої Руси-України» · Засновники Києво-Печерського монастиря. (Антоній і Феодосій) · Один з авторів «Києво-Печерського патерика». (Полікарп) _ Мова, з якої «патерик» перекладається як «батько». (Грецька) · Час закінчення формування збірника «Києво-Печерський патерик». (ХV ст.) · Перші біографічні твори Нестора. («Чтеніє про Бориса і Гліба», «Житіє Феодосія») · Питання, на яке передусім дає розгорнуту відповідь «Повість минулих літ». («Походження руської держави») · З чим Нестор у літописному творі порівнював книжки? (Ріками) · Дата, коли православна церква вшановує пам’ять великого літописця як святого угодника. (9 листопада 1121 р.) · Хреститель Русі. (Володимир Великий) · Подія, з якої розпочинається історія Русі в «Повісті...». (Розселення слов’ян) · Хто ввів до свого твору державні акти Русі — тексти договорів князів Олега, Ігоря й Святослава з Візантією? (Нестор Літописець) · Перша спроба перекладу українською мовою літопису Нестора належить... (Віктору Близницю) Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал. 2. Обговорення питань Дайте визначення поняттю «культура». Під впливом яких факторів вона формується і розвивається? Яким чином культура пов’язана з літературним мистецтвом? Для чого письменники повинні бути обізнаними про культуру того часу, в якому відбуваються події твору? Чим пояснити шанобливе ставлення читачів до книги — джерела пізнання? Як минувшина знаходила своє відображення у творах давньої літератури? ІV. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності V. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу І. Вишенський — великий майстер полеміки й агітації. О. І. Білецький Людиною стати — це мистецтво. Новаліс 1. Вступне слово вчителя. Історичні обставини, в яких перебувала Україна, починаючи із середини ХІІІ ст. Монголо-татарська навала і напади із Заходу затримали розвиток культури в південних руських землях. За час від 2-ї пол. ХІІІ до 1-ї пол. ХVІ ст. нових оригінальних пам’яток збереглося тут дуже мало. Розвиток літератури в цей час сповільнився. Нормальному розвитку Київської Русі заважали роз’єднаність території, відсутність чітко визначених кордонів, постійні утиски і переслідування з боку панівної верхівки країн-окупантів. Із середини ХVІ ст. почалось пожвавлення в розвитку культури й літератури на Україні у зв’язку з посиленням боротьби народу проти соціального й культурно-національного гніту. Коли польські пани і католицьке духовенство стали проводити політику ополячення та окатоличення населення України й Білорусії, значна частина феодальної верхівки легко сприйняла і католицьку віру, і польську культуру; народні ж маси вчинили рішучий опір і розгорнули боротьбу як проти полонізації (примусового спольщення), так і проти релігійної унії з римсько-католицькою церквою. Народні маси обстоювали «слов’яно-руську» (власне створену на основі живої розмовної з елементами слов’янської) мову і православну церкву як засоби в боротьбі проти натиску польської шляхти та католицького духовенства. Опір народних мас виявився в заснуванні шкіл, друкарень, в організації наукової і літературної роботи. 2. Православні братства, їх роль у протистоянніь пансько-польській та католицькій агресії наприкінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. У розвитку освіти й літератури на Україні та в Білорусії в ХVІ– ХVІІІ ст. значну роль відігравали братства. Найважливішими серед них були Львівське (1585) та Київське(1615). Братства — церковні організації заможного міщанства — в умовах боротьби масс українського і білоруського народів протии соціального й культурно-національного гноблення поширюють свою діяльність, відкриваючи школи, організуючи друкарні. Вони очолювали боротьбу проти колонізації й унії. До братств входили ремісники, торгівці, селяни, городові козаки, православні шляхтичі й священики; до Київського братства вступив і гетьман П. Конашевич-Сагайдачний з усім Військом Запорозьким. У братських школах навчання проводилось рідною мовою. Серед викладачів були тогочасні вчені й письменники: у Львівській — Арсеній Еласонський, Стефан Зизаній, Лаврентій Зизаній, Іов Борецький, у Київській — той же Іов Борецький, Мелентій Смотрицький, Касіян Сакович та ін. Викладання наук здійснювалося на тому ж рівні, що й у західноєвропейських школах. Навколо деяких шкіл та їх друкарень виникали наукові гуртки, члени яких писали книги, готували до друку підручники. За сприяння братств засновано школи не лише в Києві, Львові, а й у Перемишлі, Луцьку, Немирові, Крем’янці, Кам’янці-Подільському, Вінниці. У цих школах учні вивчали історію, географію, філософію (богослов’я), риторику, музику, поезію (піїтику), математику, астрономію й мови: тогочасну книжну українську, грецьку, польську, німецьку, французьку, а згодом — природознавство й медицину. Внаслідок переслідування польським урядом братські школи поступово почали закриватися і вже в середині ХVІІ ст. перестали існувати, але встигли зробити великий внесок у розвиток національної культури й освіти народу. Разом з тим вони були одним із засобів боротьби проти колонізаторської політики польської шляхти й окатоличення українців. 3. Значення академій у розвитку української культури, книгодрукування 3.1. Острозька. 1576 року в місті Острозі князь Костянтин — (Василь Острозьний) заснував греко-слов’яно-латинську колегію, яку сучасники називали «тримовним ліцеєм»,— першу українську школу, що давала середню і вищу освіту. У ній викладалися предмети так званих семи вільних мистецтв: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Навчання велося староукраїнською мовою. Викладачами в різний час були відомі тоді українські вчені: Герасим Смотрицький, Іван Княгинський, Дем’ян Наливайко (брат Северина Наливайка), Христофор Філарет, Тимофій Михайлович та ін.; були й виписані з Греції вчителі. Вони складали літературно-науковий гурток — першу в Україні організацію такого типу. З Острозької школи вийшло багато видатних учених, письменників, ораторів, державних діячів (Мелетій Смотрицький, Іов Борецький, Петро Конашевич-Сагайдачний та інші). При школі діяла друкарня, у якій видано славнозвісну «Острозьку Біблію», книги релігійного та політичного характеру, а також підручники й художні твори. Острозька школа проіснувала дев’яносто років і відіграла важливу роль у поширенні освіти серед населення та в організації національної школи в Україні. 3.2. Києво-Могилянська колегія (з 1701 року — академія). Була створена внаслідок злиття братської та Лаврської шкіл у 1632 році. Це перший на східних землях Європи вищий навчальний заклад. Училися в ньому діти й заможних, і вбогих батьків, навіть жебраків. Чимало було студентів і з інших слов’янських країн. Незаможні та малозабезпечені вихованці жили в бурсі (своєрідний гуртожиток), де й харчувалися. На утримання бурси невеликі кошти виділяла академія; гроші й продукти жертвували багаті люди й Запорозька Січ. Але цього було замало, тому бурсаки постійно жили надголодь. Академія мала вісім класів; одні з них були однорічні, інші — дворічні, загальний курс навчання тривав 12 років. Багато часу в кожнім класі відводилося на вивчення різних мов: слов’янської, грецької, латинської, польської, деякий час — староєврейської. Основними методами навчання були: заучування напам’ять підручників релігійних шкіл та праць «отців церкви»; усні й письмові переклади з однієї мови на іншу; диспути. Учні молодших класів та студенти старших дуже багато писали творів різних родів та жанрів: прозових (переважно орації, медитації, проповіді) й віршованих (панегірики, елегії, сатири, діалоги, інтермедії тощо). Диспути проводилися переважно під час занять, але нерідко влаштовувалися і публічні. Теми диспутів бралися з церковних книг, а тому були далекі від життя. Наприклад, коли в людину вселяється душа,— відразу після народження чи в результаті хрещення? Скільки ангелів може втриматися на кінчику голки? Основним завданням диспутів було навчити молодих людей обстоювати свою точку зору, доводити істинність догм православ’я під час словесного поєдинку з католиками. Немало уваги приділялося і предметам естетичного виховання — малюванню, музиці та співу. Великий хор академії славився не тільки в Україні, а й за її межами. З її стін вийшло чимало відомих композиторів (М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель) та художників (З. Голубовський, М. Карновський, Г. Левицький, Л. Тарасович та ін.). Академія виховала цілу плеяду письменників (М. Базилевич, П. Величковський, Г. Сковорода, Д. Гулак-Артемовський, В. Капніст, І. Некрашевич та ін.). Багато випускників академії згодом стали видатними вченими, які успішно працювали в різних галузях науки. Києво-Могилянська академія довгі століття була форпостом у боротьбі за самовизначення української нації, захисту православ’я, в опорі агресивній політиці сусідніх країн. 1817 року за наказом царського уряду Києво-Могилянську академію було закрито, а через два роки в її приміщенні відкрито Духовну академію, яка проіснувала до початку 1920 року. Зі здобуттям Україною державної незалежності (1991) Києво-Могилянську академію відновлено і надано їй прав міжнародного університету. 4. Перші друковані книги в Україні («Буквар» — 1574, «Апостол» — 1574, Біблія — 1581) Великим стимулом для розвитку національних літератур у Європі було книгодрукування, яке виникло в Німеччині й швидко перейшло до інших країн. Початком друкування вважається 1455 р.,— тоді вийшла перша в Європі велика за обсягом книжка латинською мовою, так звана «42-рядкова Біблія», яка є шедевром друкарського мистецтва. У другій половині ХVІ ст. стало розвиватися на Україні друкування книжок, організатором якого був знаменитий російський першодрукар Іван Федоров. Оселившись у Львові, він випустиву 1574 р. «Апостол» за зразком надрукованого в Москві. Закликаний до Острога, Іван Федоров і там заснував друкарню, з якої вийшла в 1581 р. відома «Острозька Біблія». Видання Федорова були значною допомогою в боротьбі проти полонізації. У наступні десятиліття в різних регіонах України засновуються приватні, а пізніше й державні друкарні. Упродовж 1574–1648 рр. в Україні вже діяло понад двадцять друкарень. Їхня продукція стала зброєю у боротьбі проти економічного і духовного поневолення українців, підносила їхню національну свідомість. Друкарні й школи стали осередками, у яких гуртувалися діячі науки, мистецтва, освіти. Антидемократичні уряди завжди боялися правдивого друкованого слова і жорстко розправлялися з авторами. У жовтні 1720 р. Петро І видав указ, за яким заборонялося друкувати будь-які книги староукраїнською літературною мовою. Відкривати нові друкарні не дозволялося. Видавнича справа в Україні почала занепадати; гальмувався і літературний процес, бо художні твори не було де друкувати. 5. Іван Вишенський — мислитель, богослов, полеміст 5.1. Біографія письменника. Відомості про життя Івана Вишенського, на жаль, надто скупі. Поодинокі факти згадуються у його ж творах. Історія зберегла дуже мало документальних свідчень про Вишенського. Не залишилося ні його портрета, ні дат його народження і смерті. Ми не маємо ніяких відомостей про соціальне походження письменника, про його дитячі та юнацькі роки, умови життя, виховання, навчання тощо. Народився Вишенський близько 1550 р. в містечку Судова Вишня (нині Львівської області), мабуть, у вбогій міщанській сім’ї. Початкову освіту здобув у Луцьку, продовжив навчання в Острозі, куди його міг запросити, за припущенням І. Франка, український магнат Василь-Костянтин Острозький, який оточував себе талановитими людьми. Приблизно в 1580 р. І. Вишенський у розквіті своїх фізичних і духовних сил переселився до Греції на Афон, або так звану Святу гору, і став монахом-аскетом. Йому тоді було 30–35 років (час його народження датують 1545–1550 рр.). Перебуваючи далеко за межами Батьківщини, він жив турботами рідного народу. «Що спонукало покинути світське життя,— писав І. Франко,— чи пересит двірським шумом, чи які родинні гризоти, чи може яка нещаслива любовна історія, чи виключно релігійні причини, сього не знаємо». Іоанн — це чернече ім’я, світське ж ім’я Вишенського — можливо, Ілля. На Афоні митець розпочав свою літературну діяльність як письменник-полеміст. Його листи, послання (прозовий, частіше віршований літературний твір, написаний у формі листа чи звернення автора до якоїсь іншої особи) набували значного поширення на Україні, пробуджували в народі антифеодальні й антикатолицькі настрої. Львівське братство кликало Вишенського на Батьківщину. І в зв’язку з цим десь на початку ХVІІ ст. (1604) він здійснив подорож на Україну. Прибувши до Львова, Вишенський бере участь у боротьбі з польсько-шляхетським засиллям. Але пробув тут недовго, бо не зійшовся в поглядах з керівниками місцевого братства (зокрема, з Ю. Рогатинцем). Відвідав деякі монастирі. Залишивши Львів, митець деякий час жив в Унівському монастирі, потім у свого друга Княгиницького у створеному ним Манявському скиті (Прикарпаття). І. Франко вважав, що саме Вишенський порадив Княгиницькому заснувати цей скит, щоб боротися проти католицької та уніатської реакції. Вишенський не знав компромісу, завжди виступав проти будь-яких поступок ворогові. Прожив письменник у рідних краях не більше двох років і знову повернувся на Афон. Про подальше життя І. Вишенського на Афоні майже немає документальних звісток. Голодне аскетичне життя підірвало здоров’я письменника, туга за Батьківщиною не покидала його. У листі до І. Княгиницького (1610) він скаржився на «некия болезни телесныя», через які він не міг побувати ще раз у рідному краї. Вважають, що він помер у 20-х рр. ХVІІ ст. в одній із печер на Афоні. Основні віхи життєвого шляху Вишенського уявляються і домислюються на основі його творів. Можна додати, що він був людиною великого темпераменту, із невичерпною силою та енергією боровся за духовну і соціальну свободу народу, глибоко розумів його тяжкий стан, той гніт і безчестя, що їх несли на Україну польсько-шляхетські поневолювачі. 5.2. Вишенський — письменник, полеміст. І. Вишенський — представник полемічної літератури. Полемічна (від гр. polemikos — войовничий) — література, яка виникла на грунті релігійно-політичної боротьби у зв’язку з агресивним наступом католизму і насильницьким уведенням Брестської унії 1596 р. У ній точилася дискусія, суперечка, тобто полеміка між католицько-уніатськими і православними публіцистами). Творчість митця поділяють на два періоди: · твори, написані до Брестської унії; · твори, написані після Брестської унії. Відомо 17 творів, 16 дійшло до нас у рукописних копіях, лише один з них був надрукований. 10 своїх творів письменник об’єднав у збірку «Книжка». Твори сповненні співчуття до скривджених, твердого переконання в тому, що всі люди рівні від природи і перед Богом, гнівного обурення вчинками тих, хто не хоче жити по правді. Найвизначніші — «Послання до всіх, в Лядській землі живущих», «Послання до князя Острозького», «Послання до єпископів», «Викриття диявола-світодержця». У своїх творах письменник-полеміст різко засуджував зрадницьку політику уніатів, спрямовану на те, щоб допомогти Речі Посполитій і Ватикану поневолювати трудящі маси. Він був глибоко переконаний, що єзуїтам не вдасться окатоличити український народ, який невтомно бореться проти соціального, національного і релігійного гноблення. У деяких ранніх творах («Извещение краткое о латинских прелестях» і «Писание до всех обще, в Лядской земли живущих») Вишенський викриває Папу Римського, католицьке духовенство загалом у морально-етичному плані. Але з часом полемічні твори митця набувають все виразнішого соціального спрямування. «Писання до князя Василия», «Писание к утеклим от православное веры єпископам» (скорочено — «Послание до єпископів»), «Краткословний ответ Феодула», «Порада» та інші твори полеміста, написані після Брестської унії, були спрямовані проти реакційних явищ дійсності. І. Вишенський безстрашно виступав не тільки проти окремих пороків тогочасного життя, а й проти всього суспільного ладу Речі Посполитої. Письменник кидав у вічі властям світським і духовним — православним, уніатським, католицьким: «Я правду смело мовлю и правдою вас постигаю, але за правду и умерти изволяю». 5.3. І. Вишенський-богослов. З високих гір Афона летіли в Україну моральні послання, в яких гнівно тавруються соціальна несправедливість і гріхи людські. І. Вишенський категорично вимагав, щоб його послання голосно читалися на зібраннях ченців, яким він часто адресував досить різкі, часом образливі докори в тому, що їхня віра недостатня, що не живуть вони згідно з Божими заповідями. Полеміст узяв на себе роль святого апостола свого краю, духовного наставника рідного народу. «Господь-то з вами, і я повсякчас з вами»,— заявляв І. Вишенський в одному з послань. Це не було нескромністю, бо дуже важкою і важливою бачив він свою місію перед українцями. 5.4. Постать І. Вишенського в оцінці І. Франка. Було щось таке, що споріднювало, незважаючи на часову відстань у три століття, цих двох світочів людського духу в Україні. Франкові подобалися і були близькими патріотизм Вишенського і любов його до знедоленого народу. Франкове самозречення від земних благ і матеріальних цінностей в ім’я творчого горіння і невсипущої праці для покращення долі бідних та покривджених споріднене з подвижництвом І. Вишенського. Отже, спільним у поглядах І. Вишенського й І. Франка є високе почуття обов’язку перед народом. 5.5. Ідейно-естетичні погляди І. Вишенського щодо: церкви — повернення до візантійських традицій, неможливість примирення православ’я з католицизмом; _ людини — сповідування старохристиянського аскетизму, дотримання Божих заповідей, рівність людей перед Богом, захист бідних людей; освіти — зменшення ролі логіки, риторики, філософії, заміна їх вивченням релігійних книг; культури — не приймав нічого, що приходило із Заходу; України — щиро, самозречено любив Україну-Русь, але відкидав усе, що суперечило православ’ю, наприклад, народну мову, фольклор. 5.6. Значення творчості І. Вишенського. Для нашого часу твори митця є джерелом, з якого черпаємо відомості про життя суспільства в ту далеку епоху. Разом з тим ці писання сприяють прищепленню норм народної моралі, вчать бути вірними своїй єдиній Батьківщині, боронити її свободу й незалежність за будь-яких складних обставин, не пасувати перед сильним ворогом, оберігати дружбу між країнами, виявляти взаємодопомогу та взаємопідтримку. 6. Українська література Ренесансу і бароко 6.1.1. Загальна характеристика доби Відродження у вітчизняній літературі. Ренесанс (або доба Відродження) — напрямок у мистецтві, що виник в Італії в ХІV ст. і поширився в Англії, Франції, Німеччині й інших країнах Європи. Ідеологічною основою Ренесансу стали концепції гуманізму (з лат. humanus — людяний) та реформації (рух за оновлення церкви). Гуманізм і реформацію об’єднувала критика середньовіччя та католицької церкви. Основна риса: у творах відображено інтерес до практичних знань, а також до матеріально побутового, соціально-економічного життя людини. Основна проблема: звільнення людини від надмірного церковного контролю. Розв’язання проблеми: з’являються нові теми, мотиви (побутові, пейзажні, еротичні), ідеалізуються сила, активність людини. Латина поступається місцем національним мовам. Наука і мистецтво поступово починають відокремлюватися від церкви. Світогляд: змінюється з догматично-церковного на природничо-науковий. Природа стає предметом наукового дослідження. Ідеал бачиться в усебічно розвиненій особистості людини. 6.1.2. Опрацювання таблиці «Доба Відродження в українській літературі». 6.1.3. Робота з таблицею «Реформація у вітчизняній літературі». 6.2. Бароко в українській літературі. 6.2.1. Загальна характеристика барокової вітчизняної літератури. Уже в ХVІ ст. у європейських культурах на зміну Ренесансові приходить бароко — один з реалістичних стилів. Бароко (від італ. barocco — вибагливий, химерний) склалося в Європі в умовах перехідної доби від феодального до капіталістичного ладу (ХVІ–ХVІІ ст.). Основна риса: у творах мистецтва цієї епохи світ відображається у протиставленні матеріального і духовного, емоційного і раціонального, природного і божественного. Основна проблема: пошук відповіді на питання: у чому полягає справжня свобода людини — у її гідності, громадських правах чи матеріальній незалежності. Розв’язання проблеми: повернення до середньовічних традицій. Використання релігійних мотивів. Ускладнення форми творів. Світогляд: природа — шлях до Бога. Життя людини уявляється залежним від випадку, зовнішніх впливів, від природи. Теми для своїх творів письменники брали із сучасного їм життя і в основному правдиво відображали його. Для художнього відтворення вони добирали з навколишньої дійсності відповідний матеріал: трагічні події, вияви страждання людей від урядових утисків, чиновницького беззаконня, невлаштованості побуту, різних невдач тощо. Герої цих творів — вихідці з усіх станів суспільства, але, як правило, позначені психічною неврівноваженістю, хворобливими або низькими пристрастями, пройняті настроями приреченості. Для композиції творів бароко характерні динамічність, напруженість розвитку подій, ускладненість сюжету і разом з тим слабкість зв’язку між його частинами, несподівані повороти дії, раптові переходи від однієї думки до іншої, часом протилежної за змістом, прагнення сполучати несполучуване: реальне й фантастичне, високе й низьке, прекрасне й потворне, добро і зло. 6.2.2. Риси барокової української літератури. Центральне місце відводиться Богові. Релігійне забарвлення всієї культури. Присилення ролі церкви й держави. Спроба з’єднати античність із християнством. Культ «сильної та вищої людини» для служби Богу. Рухливість, динамізм, потреба в русі, зміні, трагічному напруженні та катастрофі. Пристрасть до сміливих комбінацій, до авантюри, чудернацького, незвичайного. Не лякається найрішучішого натуралізму, зображення природи в її суворих, часто неестетичних рисах. Поруч із зображенням повного життя є й закоханість у тему смерті. Стилістичні риси: прагнення перебільшення, гіперболи, антитези, метафоричність мови, переобтяженість формальними елементами. 6.2.3. Жанрова різноманітність бароко. Полемічна література (твори І. Вишенського). «Низькі» комедійно-гумористичні жанри (шкільна драма, «різдвяні» й «великодні» вірші-травестії). «Середні», «вищі» жанри — риторична проза (Клірик Острозький, Мелентій Смотрицький, Кирило Транквіліон-Старовецький). Епіграматична поезія (Лазар Баранович, циклізований збірник Климентія Зіновіїва, епіграми Івана Величковського). Ораторська проза (проповіді Іонакія Галятовського, Дмитра Туптала, Стефана Дворського). Емблематична література (Г. Сковорода в прозових діалогах, віршах унаочнював абстрактні поняття та ідеї). Історико-мемуарна проза (риси «театральності», риторичність опису в «Літописі» Самійла Величка, «Історія русів»). Пісенно-інтимна барочна лірика («етикетна» панегірична поезія на честь титулованих осіб, світська лірика, елегія, пісня). 6.2.4. Значення бароко як творчого методу в українській літературі. Найцінніші надбання бароко — гуманізм, заглибленість у внутрішній світ людини, нетерпимість до зла в усіх його проявах, яскравість викладу художнього матеріалу, динамізм розвитку сюжету, поширення можливостей зображувально-виражальних засобів, продуктивне словотворення тощо — були засвоєні митцями наступного часу. VІ. Закріплення вивченого матеріалу 1. Проведення тестового опитування 1. За сприяння братств: а) поширювалося декоративно-прикладне мистецтво; б) інтенсивно розвивалася архітектура; в) засновувалися і функціонували школи; г) будувалися бібліотеки і лікарні. 2. Хто із зазначених осіб був викладачем Острозької академії? а) Мелентій Смотрицький; б) Герасим Смотрицький; в) Іов Борецький; г) Касіян Сакович. 3. В Острозькій друкарні було видано: а) Псалтир; б) Біблію; в) «Апостол»; г) «Буквар». 4. Письменник, який навчався у Києво-Могилянській академії: а) І. Вишенський; б) Ф. Прокопович; в) Г. Кониський; г) Г. Сковорода. 5. Вперше книгодрукування з’явилося в: а) Росії; б) Франції; в) Німеччині; г) Англії. 6. Через що видавнича справа в Україні почала занепадати? а) Брак якісних професіоналів; б) обмеження у фінансуванні; в) збільшення податків; г) указ царя про заборону друку будь-яких книжок. 7. «Бароко» з італійської перекладається як: а) простий, доступний; б) цікавий, захоплюючий; в) інтригуючий, жвавий; г) вибагливий, химерний. 8. Ознака бароко: а) нахил до ускладненої форми; б) егоцентричний індивідуалізм; в) пишнота, мальовничість; г) підвищений інтерес до історичних подій. 9. Характерна риса, притаманна добі Відродження і Реформації: а) критика середньовіччя, католицької церкви; б) протиставлення античності, первісного християнства; в) песимістичні судження про життя; г) гуманізм. 10. Письменник, для творчості якого характерні риси доби Відродження: а) С. Кленович; б) І. Вишенський; в) М. Смотрицький; г) М. Базилевич. 11. Основні віхи життєвого шляху І. Вишенського уявляються і домислюються на основі: а) літописів та історичних джерел православної церкви; б) матеріалів католицько-уніатської публіцистики; в) творів митця; г) листів аскетників Афону. 12. Визначте твір І. Вишенського, написаний ним до Брестської унії: а) «Извещение краткое о латинских прелестях»; б) «Послання до єпископів»; в) «Краткословний ответ Феодула»; г) «Порада». Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал. 2. Робота на картках Картка № 1 1. Як, на вашу думку, що сприяло розвитку бароко в українській літературі? Які переваги мала українська література барокко в порівнянні з Ренесансом? 2. Дослідіть, як характер і світогляд І. Вишенського вплинули на його творчість? Свої спостереження узагальніть. 3. Життя й творчість І. Вишенського — мислителя, богослова, полеміста — досліджував: а) Нестор Літописець; б) І. Огієнко; в) І. Франко; г) І. Хоменко. Картка № 2 1. Висловіть власне ставлення до необхідності функціонування братств для їх боротьби проти колонізаторської політики польської шляхти й окатоличення українців. 2. Доведіть, що І. Вишенський — великий майстер полеміки й агітації. Наведіть переконливі аргументи. 3. З’ясуйте твір полемічної літератури, який належить І. Вишенському: а) «Палинодия»; б) «Послання до всіх в Лядській землі живущих»; в) «Ключ царства небесного»; г) «Тренос, альбо Плач схидной церквы». Картка № 3 1. У чому, на ваш погляд, полягав аскетизм І. Вишенського? Це сильна чи слабка людина? Відповідь вмотивуйте. 2. Як ви вважаєте, через що Києво-Могилянська академія довгі століття була форпостом у боротьбі за самовизначення української нації, захисту православ’я? Свої міркування обґрунтуйте. 3. «Часослов» (Псалтир) надрукував у Кракові: а) Франциск Скорина; б) Іван Федоров; в) Семен Сідляр; г) Швайдпольд Фіоль. VІІ. Підсумок уроку VІІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів ІХ. Домашнє завдання Підготувати повідомлення до теми «Козацькі літописи», «Історія Русів», знати ідейний зміст програмових творів, вміти їх аналізувати.

Запитання до природи. Кому потрібні Сонце, вода та повітря?
А. Малишко «Дощик». Ю. Ярмиш «Дрібний дощ». Акровірші В. Довжика і М. Романченка. В. Сухомлинський «Камінь»
Практичне ознайомлення з групами числівників за складом
Роботи над байками Леоніда Глібова
Искусство быть разной
Меняйте свой образ!

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 39
    Гостей: 39
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта