Суспільно-історичні обставини наприкінці ХVІІІ ст. Життя і творчість І. Котляревського
Мета: охарактеризувати суспільно-історичний контекст становлення нової української літератури; з’ясувати причини духовного поневолення нації, особливості розвитку фольклористики; визначити основні художні напрями літератури цього періоду, найвизначніших письменників того часу; ознайомити школярів з життям і творчістю І. Котляревського; розвивати діалогічне та монологічне мовлення, вміння аналізувати й узагальнювати історичні факти, робити висновки, грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження; раціонально використовувати час; виховувати почуття любові, пошани до творчості І. Котляревського; гордості за український народ, його історію, культуру, мову; прищеплювати почуття відповідальності за доручену справу.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь.

Обладнання: карта «Україна наприкінці ХVІІ ст.», портрети найвидатніших митців нової української літератури: І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Шашкевича, Т. Шевченка, Л. Глібова, Марка Вовчка, Ю. Федьковича; репродукції до життя і творчості І. Котляревського; дидактичний матеріал.

ХУД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями
Яким чином історичні події на Україні і за її межами впливали на розвиток вітчизняної літератури? _ Визначте основні постаті давньої літератури, що суттєво вплинули на її розвиток. У чому це виявилося?
Дослідіть, яких змін зазнала мова, починаючи з написання Біблії і закінчуючи творами Г. Сковороди.
Які проблеми порушували митці слова давньої української літератури?
Як розвиток художньої літератури середньовіччя вплинув на культуру країни того часу?
Чи можна вважати надбання давньої вітчизняної літератури важливим підґрунтям для подальшого розвитку нової української літератури.

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності школярів

ІV. Основний зміст уроку

Наука й письменство мусять служити цілому народові,

усім тим, «кто имеетъ право сказать:

и я человекъ, и мне что человеческое, то не чуждо».

Г. Сковорода

Твори І. Котляревського зробились фактором громадянської ваги,

стали тим зерном, з якого однаково росте і письменство українське,

і громадянський рух на Україні.

С. Єфремов

1. Суспільно-історичні обставини наприкінці ХVІІІ ст.

(До розповіді залучається карта «Україна наприкінці ХVІІ ст.».) Це був час великих соціально-економічних зрушень та історичних подій. Капіталізм, який зародився в надрах феодалізму, розвивається інтенсивніше, що вплинуло й на поміщицькі господарства. Почали відкривати власні підприємства й поміщики (гуральні, цукроварні, ткацькі мануфактури, невеликі металургійні заводи тощо), на яких працювали кріпаки. Зростає вивіз пшениці та ін-

шого збіжжя за кордон. Усе це викликало посилення експлуатації селян і піднесення антикріпосницького руху.

Що вам відомо про селянські повстання наприкінці ХVІІІ ст.— в перші десятиріччя ХІХ ст., вторгнення Наполеона до Росії?

Протягом чотирьох років (1789–1793 рр.) тривало повстання в с. Турбаях. Відомі великі селянські заворушення на початку ХІХ ст. на Катеринославщині, Полтавщині. На Правобережній Україні через кілька десятиліть після Коліївщини (1768 р.) діє оспіваний у народних піснях і переказах Устим Кармалюк (1787–1835 рр.), який організовує виступи проти панів. Завойовницьке вторгнення Наполеона в Росію в 1812 році підняло народні маси на вітчизняну війну проти окупантів. Український народ, охоплений загальною хвилею гніву проти іноземних загарбників, узяв участь у цій війні.

Надії народу на скасування кріпацтва виявилися марними; навпаки — панщинний тягар став ще важчим. Представники передової інтелігенції заснували таємні політичні організації, які пізніше були названі декабристськими: «Північне товариство» (в Петербурзі), «Південне товариство» (в Україні).

2. Духовне поневолення нації

· Царський уряд, відкриваючи школи, намагався зробити їх опорою реакції і русифікувати за їх допомогою населення України.

· Видавати газети й журнали українською мовою уряд не дозволяв.

· Російський історик і письменник М. Погодін трактував українську мову як говірку російської, не визнавав її мистецьких якостей.

· У рецензіях на альманах «Ластівка» В. Бєлінський твердив, що нація, яка втратила свою культурну верхівку і державність, не може мати власного письменства.

· 1863 р.— валуєвський циркуляр, за яким заборонялося друкувати книги й журнали українською мовою.

· 1876 р.— ємський акт: заборона ввозити з-за кордону українські книжки будь-якого змісту, видавати оригінальні твори та переклади з інших літератур. У результаті цього більшість художніх творів та наукових праць залишалися в рукописах і нерідко губилися.

· Українською мовою заборонялося:

а) викладання в Києво-Могилянській академії;

б) використання «Букваря»;

в) читання молитов і ведення церковної служби;

г) проведення навчання у школах;

д) демонстрування театральних вистав;

е) здійснення перекладів з російської мови;

ж) видання дитячої літератури.

3. Життя народу — предмет художнього зображення
Досить виразно відбилось незадоволення мас кріпосницьким ладом у творах І. Котляревського, хоч він і не закликав до боротьби проти цього ладу. Показово, що після Вітчизняної війни 1812 року його творчість зв’язана була певною мірою з декабристським рухом.__ _ Гулак-Артемовський у ранніх творах, Квітка-Основ’яненко, Гребінка (хто більшою, хто меншою мірою) критикують окремі риси кріпосницького ладу, підносять ідеї гуманності, але їх критика не спрямована проти основ феодально-кріпосницької системи.
Т. Шевченко, співець покріпачених мас, гостро критикує й викриває всю систему самодержавства та кріпосницького ладу і закликає до їх знищення.
Визначне місце боротьба проти кріпосницького ладу займає і в творчості Марка Вовчка, Л. Глібова.
Отже, із самого початку існування нової української літератури розгортається в ній боротьба за народність. Але саму народність різні письменники, залежно від свого світогляду, розуміли по-різному. Одні вбачали народність лише в насиченні своїх творів фольклорними образними висловами, у відтворенні народних звичаїв, у змалюванні побуту. Інші намагалися відбити погляди й прагнення народних мас. Найбільш передові митці слова того часу розкрили у своїх творах незадоволення мас самодержавно-кріпосницьким ладом, змалювали народні повстання проти гнобителів. Таким був насамперед Т. Шевченко.

4. Розвиток фольклористики

Як уже зазначалося, нова українська література багато чого успадкувала від давньої. Разом з тим, як і в попередні епохи, на її становлення й розвиток постійний вплив мав і фольклор.

Посилилася увага вчених, письменників, освічених людей до збирання народних творів та видання їх у періодиці й збірками. Найважливіші з цих збірок — М. Цертелєва «Опыт собрания малороссийских песней» (1819), М. Максимовича «Малороссийские песни» (1827), «Украинские народые песни» (1834). З цих збірок і безпосередньо з уст народу письменники черпали сюжети, образи, зображувально-виражальні засоби для своїх творів.

5. Основні художні напрями

5.1. Класицизм (від лат. classicus — взірцевий) — літературний напрям, що означає наслідування зразків античності.

Особливості класицизму:

· будова художніх творів на засадах розуму з ігноруванням особистих почуттів людини;

· наслідування греко-римського мистецтва;

· теми до творів добиралися лише з античної або вітчизняної історії;

· позитивні персонажі — герої греко-римської або національної історії, представники панівної верхівки; негативні — вихідці із соціальних «низів»;

· зображення героя тільки під час виконання державного обов’язку; підпорядковування особистих інтересів державним;

· наділення своїх героїв тільки однією-двома рисами вдачі — чесністю, доблестю, розумом, талантом або зрадливістю, підступництвом, недоумкуватістю тощо;

· сувора пропорційність усіх частин твору;

· чіткість, ясність, простота викладу;

· пейзажі переважно урбаністичні: фортеця, палац, міська вулиця або площа; інтер’єри — тронний зал, парадний покій тощо;

· мова: вживання архаїзмів, слів-символів; пишномовність;

· літературний рід: драма, менше — лірика; епос майже не представлений.

5.2. Романтизм виник у літературі, мистецтві та в гуманітарних науках європейських країн в кінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст.

Романтики, зокрема прогресивні, широко звернулись до поетичного освоєння народних переказів, легенд, повір’їв і збагатили нашу літературу відомими баладами, поемами, піснями в народному дусі (чимало пісенних поезій, написаних романтиками, увійшло у фольклор, наприклад: «Дивлюсь я на небо» М. Петренка, «Не щебечи, соловейку» В. Забіли, «Де ти бродиш, моя доле» С. Писаревського, ряд поезій молодого Шевченка та ін.).

Цінними в художній спадщині прогресивних романтиків є також твори, в яких оспівано славне минуле нашого народу і виведено героїчні образи борців за волю (найвидатнішими з них є, звичайно, твори молодого Шевченка — «Гайдамаки», «Гамалія» та ін.). Романтики створюють в основному ліричні і ліро-епічні твори.

5.3. Реалізм — літературний напрям, який правдиво відображує дійсність; звертається увага на взаємини людини і навколишнього середовища.

Вже у творах І. Котляревського правдиво змальовано картини побуту України і разом з тим порушено деякі важливі питання суспільного життя. В його творчості досить виразно виявились критичні елементи в зображенні життя панів та чиновників. Письменник вивів також позитивні образи представників народних мас і протиставив їх образам панівної верхівки тодішнього суспільства. Політичний внесок у розвиток реалізму в українській літературі зробили також Гулак-Артемовський (у ранніх творах), Квітка-Основ’яненко, Гребінка.

Повне утвердження реалізму в українській літературі здійснено було Шевченком. Він підніс у своїй творчості найважливіші питання свого часу, змалював народне життя в усій його глибині. Його реалізм — критичний. У сатирично змальованих образах царів і їхніх вельмож, поміщиків, чиновників, духовенства поет гнівно викриває самодержавно-кріпосницький лад у самих його основах, у його хижацькій суті і закликає до боротьби з цим ладом, до його знищення.

Водночас у позитивних образах борців проти царизму та поміщиків Т. Шевченко показав великі сили народу, виразив свою віру в краще майбутнє, в перемогу мас над гнобителями. Позитивні герої його творів є носіями волелюбності, ненависті до неправди і насильства, готовності віддати своє життя в боротьбі за визволення з-під гніту поміщиків.

6. Бурлескна стильова течія

Бурлеск (від іт. вurla — жарт) — жартівливе трактування в знижувальному тоні тем і образів, про які звичайно прийнято говорити поважно.

Бурлескна течія вносила в літературу елементи народного гумору й сатири. В цьому полягало її позитивне значення.

Основна ознака бурлеску — контраст між темою і сюжетом твору та його словесною формою: про поважні події розповідається розмовно-побутовою мовою зі значною домішкою грубих слів і висловів, жартівливим тоном.

7. Життєвий і творчий шлях І. Котляревського (звертається увага на портрет митця)

ІВАН ПЕТРОВИЧ КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

(09.09.1769–10.11.1838)

Повідомлення № 1. Дитинство письменника. Родина

На високій горі біля церкви Успіння Богоматері стояв невеликий дерев’яний будинок — чи не найстаріший у місті. На сволоці однієї з трьох кімнат, за старовинним звичаєм, було вирізано: Создаси дом сей во имя Отца и Сына и Святого Духа. Амінь. Року 1705, месяца Августа 1-го». Тут, на Полтавщині, здавна жив рід Котляревських, що походив з українського старшинства й від російського уряду одержав дворянське звання. В цьому будинку 29 серпня (9 вересня за новим ст.) 1769 року народився майбутній письменник.

Маєтність П. Котляревського була невелика: крім садиби мав за Ворсклою до шістдесяти десятин поля і луків та ділянку лісу. Кріпаків усього восьмеро — дві родини. Через невеликі статки батько змушений був служити канцеляристом у міському магістраті.

З вікон старовинного будинку відкривався чудовий краєвид: поросле садами місто плавно спускалося пологим схилом до річки, що грайливо звивалася зеленими луками, за якими темніли віковічні ліси. Вразливий і чуйний до краси змалку, Івась подовгу милувався чарівними пейзажами, влітку бігав з друзями купатися і печерувати раків.

Повідомлення № 2. Роки навчання

З осені хлопець сидів за столом у церковноприходській школі, в якій був чи не найкращим учнем. Ґрунтовна початкова освіта стала доброю основою для здобуття знань у духовній семінарії.

У 1780 р. І. Котляревський вступив до духовної семінарії, яка тоді була єдиним середнім учбовим закладом у Полтаві. Умови життя семінаристів, що мешкали в гуртожитку при школі (бурсі), були надзвичайно важкими; наука була схоластична, відірвана від життя, незрозуміла учням. Пізніше сам письменник згадував ці роки так: «Худо у нас было и, не приведи Господи, как худо! Бурса просто похожа была на семьи, на артели, вечно враждовавшие между собой. Учили нас бог знает чему и учили как-нибудь».

В семінарії І. Котляревський ґрунтовно ознайомився із творами римського поета Вергілія, яким приділялася особлива увага на уроках латинської граматики і піїтики. Тут Іван добре оволодів латинською, французькою та російською мовами, слабше польською.

Знання мов дало йому змогу читати в оригіналі «Енеїду» Вергілія, а також її бурлескно-травестійні переробки француза Скаррона й росіянина Осипова.

Влітку 1788 р. за наказом із Петербурга Полтавська семінарія повинна була надіслати чотирьох кращих учнів до Олександро-Невської семінарії (російське самодержавство продовжувало грабувати українські таланти). У число цих учнів увійшов також І. Котляревський, але його на той час не було в Полтаві. Він, мабуть, перебував у якомусь із сіл на підробітках, бо після смерті батька сім’я опинилася в скрутному становищі.

Останнього (богословського) класу юнак не закінчив. Може, через нестатки (навчання було платним) або тому, що не хотів стати священиком.

Повідомлення № 3. Трудова діяльність Івана Петровича

Кілька років працював канцеляристом у новоросійській губернській канцелярії. Серед тодішніх чиновників, для яких здирання хабарів з кожного клієнта було звичайною, мало неузаконеною справою, Іван Петрович виділявся своєю непідкупністю і готовністю безкорисливо допомогти бідним.

Невідомо з яких причин І. Котляревський залишив канцелярію і став домашнім учителем у поміщицьких маєтках Золотонівського повіту — в самому центрі України. Становище вчителя в панській родині було важким і малооплачуваним. Крім занять з дітьми він мусив виконувати різні роботи в господарстві, прислужувати на банкетах, розважати гостей у ролі блазня. Платили ж по 10–12 крб. на рік чи справляли якусь одежину.

У 1896 р. Іван Петрович покинув учителювання. Причину цього вчинку точно не встановлено. Можливо, його ображало зверхнє ставлення панів до вчителя, який був у становищі слуги. Один із сучасників письменника у своїх спогадах свідчить, що вельможний поміщик не дозволив бідному дворянинові одружитися з його племінницею.

Повідомлення № 4. Світогляд І. Котляревського

Світогляд митця складався найперше під впливом оточення, в якому він ріс. У другій половині ХVІІІ ст. в Україні певною мірою збереглися демократичні порядки республіканської Гетьманщини. За складом характеру Іван Петрович був людиною доброю, співчутливою, ненавидів зло й неправду. Обидві ці обставини виявилися благодатним ґрунтом для сприйняття ним ідей. Просвітництва. За своїм переконанням І. Котляревський був просвітителем, демократом, гуманістом. З’явившись у юнацькі роки, ці переконання не змінилися до кінця життя.

Повідомлення № 5. І. Котляревський на військовій службі

Відразу ж І. Котляревський вступив кадетом до Сіверського карабінерного полку, який розташувався на Полтавщині.

Під час війни з Туреччиною (1807–1808) він брав безпосередню участь у багатьох боях, зокрема відзначився винятковою хоробрістю і винахідливістю при взятті Бендер та Ізмаїла. За бойові заслуги двічі був «удостоен монаршеского благоволения», тобто письмової подяки від самого царя. І. Котляревський володів і талантом дипломата, що допомагало йому за дорученням військового уряду вмовити бунтівливих буджацьких татар добровільно піддатися під владу Росії. За це він був нагороджений орденом Анни 4-го класу. Про ретельність виконання службових обов’язків та різних доручень свідчить і те, що І. Котляревський за час служби у війську від кадета дійшов до штабс-капітана. Серед офіцерів він відзначався освіченістю і добрим стилем, а тому командир полку доручив йому вести корпусний «Журнал военных действий».

У 1808 р. Іван Петрович вийшов у відставку в чині «капітана з мундиром». Чому він залишив військову службу, також невідомо. Можливо, тривалі походи й важкі бої підірвали здоров’я. Однак є свідчення, що його відраховано за наказом високого начальника-самодура за те, що він заступився за ошуканих солдат, які збунтувалися. При наборі їм обіцяли звільнення від кріпацтва і наділення землею, а після перемоги категорично відмовлено в цих пільгах.

Повідомлення № 6. Злиденне життя митця після відставки з військової служби

Втративши службу, яка була єдиним джерелом прибутку, Іван Петрович опинився в скрутному становищі. З «худеньким» гаманцем він подався до Петербурга шукати якої-небудь посади. Довго штовхався у передпокоях «властителів судеб», писав прошення, але все марно. На нього дивилися як на злидаря без протекції. Не раз доводилося сидіти голодному в холодній і вогкій підвальній кімнаті, яку він знімав у одної вдови. У довгі осінні петербурзькі ночі мусив економити й на світлі, бо свічки для нього були задорогі. Засвітить свічку, щоб почитати якусь книжку або дописати нові строфи до четвертої частини «Енеїди», і через дві години мусить гасити. Фризова шинель служила йому і за одяг, і за постіль. Набідувавшись у царській столиці, Котляревський повернувся до Полтави.

Повідомлення № 7. І. П. Котляревський — директор Полтавського будинку виховання дітей бідних дворян

У 1810 р. генерал-губернатор краю князь Бібіков запросив І. Котляревського на посаду директора Полтавського будинку виховання дітей бідних дворян. Це була своєрідна бурса при міській гімназії. У будинку жило щороку 200–250 хлопчиків, на утримання яких виділялися невеликі кошти. І. Котляревський умів по-хозяйському розпорядитися ними. Діти мали білизну, «губернські мундири», добре харчувалися. На заощаджені гроші побудовано для них лікарню й лазню, а також льодовник для зберігання продуктів; щороку в банк вкладали до п’яти тисяч карбованців. Ці гроші призначалися тим, хто закінчував гімназію і влаштовувався на службу у військо або канцелярію.

Для позбавлених сім’ї хлопчиків Іван Петрович був батьком — суворим, вимогливим і водночас добрим, уважним, справедливим. Він відмінив фізичну кару, на бешкетників і лінькуватих впливав поясненнями, умовляннями. Організовував для дітей різні розваги: виїзди на природу, різдвяні ялинки, колядування, а такожвистави невеликих п’єс, в яких і сам грав разом з вихованцями, зокрема комічні ролі. Клопотався і тим, щоб вони одержали достатні знання з різних предметів, були добре вихованими, людяними, вміли поводитися в товаристві. Вихованці його дуже любили й шанували.

Повідомлення № 8. І. Котляревський знову у вирі військових подій. Шана від царя

Коли в 1812 р. наполеонівські полчища сунули на Росію, І. Котляревський за дорученням генерал-губернатора їде на Харківщину організовувати новий полк. Козачий полк він сформував не за місяць, як вимагалося, а за 17 днів, за що одержав монаршу подяку. Сам Іван Петрович у боях безпосередньої участі не брав, але виконував різні воєнні доручення. По закінченні війни повернувся до Полтави і продовжував служити у Будинку. Перебуваючи в 1817 році в Полтаві, цар Олександр І відвідав Будинок. За добре ведення справ він нагородив І. Котляревського чином майора, пенсією по 500 крб. щорічно та діамантовим перснем.

Повідомлення № 9. Іван Петрович — наглядач богоугодних закладів; людина і особистість

З 1827 р. І. Котляревський займає ще одну посаду — наглядача богоугодних закладів. Їх було шість: міська лікарня, богадільня для бідних і самотніх людей, будинок психічно хворих, шпиталь для породіль, будинок інвалідів, контора. Фінансувалися ці заклади також дуже скупо, однак пацієнти мали все необхідне. До Котляревського нерідко зверталися за допомогою скривджені чиновниками та поміщиками люди. Принциповий, правдивий і прямий, він часто мав гострі сутички з поліцією, судовими чиновниками й жорстокими поміщиками. Це давало змогу ще глибше пізнати їхні крутійство, здирництво, загребущість, злочинні дії, що теж стали одним із джерел життєвого матеріалу для його творчості.

Як людина Іван Петрович був дуже симпатичним і з першого знайомства приваблював серця, з усіма тримав себе як рівний з рівними, був душею кожної компанії. Умів розумно розповісти про серйозні речі, дотепно пожартувати, доречно навести цитату з якогось твору. Розмовляв завжди українською мовою, протее легко міг перейти на російську чи французьку.

Перший біограф Котляревського С. Стеблін-Каліновський так описує його зовнішність: це був «...справжній тип малороса: обличчя, яке зберегло помітні сліди натуральної віспи, проте було приємно енергійне, волосся чорне, як смола, зуби білі, ніс римський (довгастий з невеличкою горбинкою; вважається однією з найбездоганніших форм носа), моложавість довго зберігалася в ньому, майже до похилих років, ріст мав високий, стан стрункий, погляд живий, посмішка не сходила з його уст».

Повідомлення № 10. Скарбниця І. Котляревського, його культурна діяльність

Іван Петрович жив скромно, по-старосвітському, вдягався небагато, але охайно, зі смаком. Єдиною розкішшю в будинку булла невелика бібліотека, що складалася з латинських, французьких і російських книжок, збірок фольклору, рукописних творів Г. Сковороди та Біблії. Усе життя він постійно поповнював свої знання, тому був дуже освіченою людиною. Особливо глибоко І. Котляревський знав минуле й сучасне рідного краю. Навіть П. Бантиш-Каменський, працюючи над «Историей Малой Руси», консультувався з Котляревським.

Незважаючи на завантаженість по службі, Іван Петрович брав активну участь у культурному житті міста. У 1816 р. він став директором полтавського театру і приділяв багато уваги поліпшенню побутових умов артистів, підвищенню їхньої майстерності, обладнанню сцени.

У 1818 р. І. Котляревського обрано членом харківського «Товариства аматорів красного письменства», а в 1821 — почесним членом петербурзького «Вільного товариства аматорів» в російській словесності. Він жваво листувався з кількома митцями слова (Г. Квіткою-Основ’яненком та М. Гоголем).

Повідомлення № 11. Творча спадщина, останні роки життя І. Котляревського

Творча спадщина митця — поема «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», послання-ода «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», переклад російською мовою уривків з праці Дюкела «Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року...», переспів вірша давньогрецької поетеси Сапфо «Ода Сафо».

На початку 30-х р. письменник почав хворіти і в 1835 р. мусив залишити службу. Чуючи близький кінець, він відпустив на волю кріпаків, майно роздав родичам і знайомим, а садибу призначив своїй економці.

Дедалі хвороба загострювалася, люті болі не стихали й на часинку, але він переносив їх мужньо, нерідко навіть жартівливо. А 10 липня 1838 р. тихо згас.

В останню путь його проводжали всі мешканці Полтави та навколишніх сіл. Коштом близьких друзів на його могилі встановлено скромний надгробок у вигляді колони з хрестом. Тільки 1901 року в Полтаві споруджено пам’ятник: бронзове погруддя на високому постаменті: 1952 року відкрито літературно-меморіальний музей І. Котляревського в реставрованому будинку письменника в Полтаві. Т. Шевченко написав поезію, присвячену народному митцеві «На вічну пам’ять Котляревському».

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

1. Історична подія, яка не відбувалася під час становлення і розвитку нової літератури:

а) народне повстання під керівництвом У. Кармалюка;

б) селянські заворушення на Катеринославщині, Полтавщині;

в) війна 1812 року;

г) обирання гетьмана після смерті Б. Хмельницького.

2. Документ, що забороняв друкування будь-яких книг українською мовою:

а) доповідь В. Бєлінського; б) Статут про початкову школу;

в) наказ Київського митрополита Мисливського;

г) валуєвський циркуляр 1863 року.

3. Письменник, у творах якого досить виразно відбилось незадоволення мас кріпосницьким ладом, хоч він і не закликав до боротьби проти самодержавства:

а) Г. Квітка-Основ’яненко; б) П. Гулак-Артемовський;

в) І. Котляревський; г) Є. Гребінка.

4. М. Максимович — видатний український фольклорист ХVІІІ — початку ХХ ст., що уклав збірки у 1827, 1834 рр., з народних:

а) казок; б) пісень; в) прислів’їв і приказок; г) міфів і легенд.

5. «Класицизм» з латинської мови — літературний напрям:

а) прогресивний; б) актуальний; в) взірцевий; г) правдивий.

6. Ознака, не притаманна класицизму:

а) показ особистості у рухах душі, думках, почуттях, прагненнях;

б) сувора пропорційність всіх частин твору;

в) чіткість, чесність, простота викладу;

г) добірка тем виключно з античної або вітчизняної історії.

7. Літературний напрям, представники якого широко звертались до поетичного освоєння народних переказів, легенд, повір’їв і збагатили українську літературу відомими баладами,

поемами, піснями в народному дусі:

а) бароко; б) Відродження; в) романтизм; г) класицизм.

8. Найціннішим у художній спадщині прогресивних романтиків було:

а) наслідування греко-римського мистецтва;

б) оспівування славного минулого українського народу;

в) уникнення вживання ними архаїзмів, слів-символів;

г) яскрава контрастність, емоційність образів.

9. Повне утвердження реалізму в українській літературі було здійснено:

а) Г. Сковородою; б) І. Котляревським; в) Т. Шевченком; г) Л. Глібовим.

10. «Бурлеск» — означає «жарт» з мови:

а) німецької; б) французької; в) англійської; г) італійської.

11. Позитивне значення бурлескної течії в українській літературі полягає в тому, що вона:

а) містила елементи народного гумору й сатири;

б) приділяла значну увагу авантюризму, пригодам героя;

в) демонструвала бачення ідеального у всебічно розвиненій особистості людини, героя;

г) утверджувала віру в соціальний і науковий прогрес.

12. Укажіть основну ознаку бурлеску:

а) раціоналізм; б) контраст між темою і сюжетом твору;

в) присутність мотиву «втечі від реальності»;

г) зображення типових характерів людей у типових обставинах.

Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.

2. Робота на картках

Картка № 1

1. Дослідіть, яким чином суспільно-історичні обставини кінця ХVІІІ ст. вплинули на особливості становлення і розвитку нової української літератури. Власні спостереження узагальніть.

2. Чому, на ваш погляд, тема життя народу була предметом художнього зображення у творах нової української літератури. Наведіть переконливі приклади.

3. Олександр І нагородив І. Котляревського чином майора, пенсією 500 крб. щорічно, діамантовим перснем за:

а) його героїзм під час війни 1812 р.;

б) те, що сумлінно виконував обов’язки директора Будинку виховання дітей бідних дворян;

в) цікавий зміст першого, написаного ним, твору «Енеїда»;

г) досягнення у перекладацькій діяльності.

Картка № 2

1. Чому саме, на вашу думку, І. Котляревський користувався великим авторитетом у земляків? Які риси характеру митця вам імпонують? Відповідь вмотивуйте.

2. Яких страждань і утисків зазнала українська мова наприкінці ХVІІІ ст. і в подальшому? Чим це було викликано? Свої міркування обґрунтуйте.

3. Укажіть рід діяльності І. Котляревського, який є «зайвим» у логічному ряді:

а) вчитель; б) військовослужбовець; в) композитор; г) чиновник-канцелярист.

Картка № 3

1. Що, на ваш погляд, надало можливості Івану Петровичу пережити скрутне становище, пригнічення після того, як його начальник-самодур відправив у відставку, і письменник вимушений був шукати з «худеньким» гаманцем нове місце роботи? Чи можна вважати митця вольовою, мужньою людиною?

2. Доведіть, що І. Котляревський — основоположник нової української літератури. Власні аргументи вмотивуйте.

3. Митець поетичного слова, що написав твір «На вічну пам’ять Котляревському»:

а) Є. Гребінка; б) М. Шашкевич; в) М. Костомаров; г) Т. Шевченко.

VІ. Підсумок уроку

1. Рефлексія

Створіть асоціативний ряд:

Варіант І — «Діяльність І. Котляревського».

(Наприклад, І. Котляревський: письменник — просвітитель — демократ — гуманіст — чиновник-канцелярист — учитель — військовослужбовець (майор) — директор Полтавського будинку виховання дітей бідних дворян — наглядач богоугодних закладів — директор полтавського театру — перекладач).

Варіант ІІ — «Риси характеру митця».

(Наприклад, І. Котляревський: принциповий — прямий — правдивий — добрий — щедрий — душа кожної компанії — жартівливий — з усіма тримав себе як рівний з рівними — охайний — вимогливий — справедливий — уважний — відповідальний — безкорисливий...)

2. Слово вчителя

НЕВИЧЕРПНЕ ДЖЕРЕЛО ЛІТЕРАТУРНОЇ ТВОРЧОСТІ І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

Працюючи учителем у поміщицьких маєтках, багато подорожуючи, Іван Петрович цікавився життям і побутом простого народу. Він мав можливість бувати на весіллях, хрестинах, різних ігрищах, забавах молоді. Переодягнений у парубоцький одяг, брав у них участь, пильно придивляючись до старожитнього способу життя українців, прислухаючись до розмов, вивчаючи звичаї, повір’я, обряди. Записував пісні, прислів’я, приказки, влучні слівця, жартівливі вислови, перекази — особливо про козацьку старовину. Добре пізнав письменник і побут, інтереси, звичаї поміщиків, чиновників, духовенства. У його пам’яті відклалися величезні запаси знань про побутове й громадське життя своїх співвітчизників, що стало тим невичерпним джерелом літературної творчості І. П. Котляревського. Тому його твори цікаві, повчальні, мають велике виховне значення.

3. Складання сенкану «І. Котляревський»

3.1. Митець.

Правдивий, жартівливий.

Спостерігав, бачив, змальовував.

Засновник нової української літератури.

Енеїдець-полтавчанин.

3.2. Котляревський.

Щирий, відвертий, гуманний.

Порушив, створив, розповсюдив.

Син України.

Новатор.

VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VІІІ. Домашнє завдання

Опрацювати частини І–ІІІ «Енеїди» І. Котляревського; дібрати цитати для характеристики образів поміщиків-кріпосників.

Як матусю рідну, бережіть природу
Тварини – живі організми
Как отучиться грызть ногти?
Закріплення букви б. Мовні ігри, анаграми. П. Король «Снігова баба і зайчик»
«Я і мій телевізор» (за В. Кавою). В. Сухомлинський «Як Микола став хоробрим»
Твой Первый Раз

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 9
    Гостей: 9
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта