І. Багряний — один із найталановитіших із когорти письменників-емігрантів
Мета: ознайомити школярів з життям і творчістю письменника-емігранта І. Багряного, з’ясувати особливості ідейно-тематичного спрямування «Тигроловів», його жанр, композицію; розвивати культуру зв’язного мовлення, пам’ять, увагу, спостережливість; уміння логічно мислити, наводити переконливі приклади, раціонально використовувати навчальний час; виховувати почуття поваги, пізнавальний інтерес до творчості І. Багряного; співчутливе ставлення до знедолених, тих, хто потребує допомоги.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь.

Обладнання: портрет І. Багряного, бібліотечка-виставка творів письменника, фотоілюстрації до життєвого і творчого шляху митця, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. З’ясування емоційної готовності учнів до уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями:

- Хто такі емігранти? З яких причин люди залишали рідний край?

- За що переслідували митців українського слова?

- Чи можна вважати патріотами письменників, які, емігрувавши за кордон, продовжували писати про Україну, вболівати за її долю? Відповідь умотивуйте.

- Чому влада вважала ворогами тих, хто палко кохав свій народ, Батьківщину? Яких страждань зазнали українці від переслідувань НКВС?

- З яких причин інформація про творчість багатьох українських письменників тривалий час була невідомою?

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

ІV. Основний зміст уроку

Не іменуй же мене поетом, друже мій!

Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі…

І. Багряний

Я читав Багряного тільки «Тигролови» і вважаю,

що Багряний може виробитись на серйозного

і дуже цінного письменника.

В. Винниченко

1. Вступна промова вчителя

Постать Івана Багряного — одна з найяскравіших і найдраматичніших в українському письменстві й громадянстві першої половини — середини ХХ ст. Переслідуваний і караний на батьківщині, в УРСР, він не для всіх виявився бажаним і зручним і в еміграції. У діаспорі — його політична позиція ставала предметом не лише заперечень, а й злостивих перекручень та наклепів, а серед політичних супротивників знаходилися й такі, погрожував йому розправою і вдавалися до кримінальних засобів.

Замовчуваний в Україні всі повоєнні роки, він тільки останнімчасом став відомим читачам на батьківщині. Тепер опубліковано тут кілька його романів, за його творами ставляться фільми, з’являються дослідження про нього. Актом справедливості і визнання

(хоч і запізнілого) стало присудження йому посмертно в березні 1992 року найвищої відзнаки нашої країни — Державної премії України ім. Т. Шевченка.

2. Іван Павлович Лозов’яга (Лозов’ягін) (02.10.1906–25.08.1963). Псевдоніми — Полярний, Дон Кочерга та інші. Інформація про життєвий і творчий шлях (матеріал для вчителя й учнів)

Повідомлення № 1. Лозов’ягін — це Багряний?

Псевдонім обрано, як припускають, під впливом захоплення М. Хвильовим, у текстах якого улюблений епітет «багряний» виражав революційно-романтичне поривання. Сприйнявши ще дитиною буремні події 1917 — 1920 років як суто українську революцію, що мала привести до національного розквіту, Іван Лозов’ягін віддав немало сил для утвердження нових порядків. Свій вибір заманіфестував і новим прізвищем — Багряний. Але

невдовзі торжество червоної правди виразно обернулося чорною несправедливістю щодо України.

Повідомлення № 2. Дитинство, роки навчання письменника

Народився майбутній письменник 2 жовтня 1906 року в м. Охтирці (тепер Сумська область) у родині муляра Павла Лозов’яги, якому згодом і присвятив збірку поезій «В поті чола». З шести років навчався в церковно-парафіяльній школі м. Охтирки. Пізніше — у вищій початковій, а з 1920 — у ремісничій профтехшколі, звідки перевівся в Краснопільську художньо-керамічну. У 1926 року опинився в Києві. Вступив до Київського художнього інституту.

Повідомлення № 3. Професійна діяльність І. Багряного

З 1922 по 1926 рр. займався різними справами: викладав малювання, вступив до Охтирської філії організації селянських письменників «Плуг». Побував у Криму, на Кубані, в Кам’янці-Подільському, де редагував місцеву газету.

Повідомлення № 4. «Неблагонадійність» митця

Іван Павлович по закінченню Київського художнього інституту диплома не отримав, бо виявив себе «політично неблагонадійним». По-перше, «сумнівна» ідеологічна позиція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих у журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях», «Плужанин». По-друге, він входив до організації МАРС, до якої належали Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогильний, Т. Осьмачка та ін. А також товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, О. Вишнею, М. Яловим.

У 1932 року Багряний був заарештований. Його звинувачували в тому, що він хотів насамперед працювати для української культури, критикував національну політику СРСР, закликав українців орієнтуватися у своєму культурному розвитку на Європу, а не на Москву.



Повідомлення № 5. «Ворог народу»

У 1932 році був заарештований за політичний (самостійницький український) ухил у літературі й політиці та ув’язнений в Харківській так званій «внутрішній тюрмі» ГПУ, де пробув 11 місяців у камері самотнього ув’язнення, а потім був засуджений на 5 років концтаборів. Присуд відбував у таборах так званого БАМЛАГУ. Терміну не добув, а 1937 року втік. Був повторно заарештований на початку 1938 року й перебував у Харківській в’язниці УДБ — НКВС на Холодній горі. Сидів 2 роки 7 місяців. Був звільнений у 1940 році восени під нагляд у зв’язку з тяжкою хворобою легенів, а головне, згідно з формуляром тимчасового звільнення «за недостатністю матеріалів для повторного засудження». Умовне

звільнення було обмежене місцем перебування, з якого не мав права виїхати. Це м. Охтирка, де й застала його війна.

Повідомлення № 6. Політичні погляди. Громадська діяльність. Еміграція

З початком війни — нові випробування. Опинившись на окупованій території, письменник намагається віддатися національно- культурній роботі, але, пересвідчившись, що фашистське «визволення» — це геноцид українського народу, пробує знайти своє місце в УПА серед бандерівців. Він пише статті, листівки, бойові пісні й марші, малює агітаційні плакати. Але згодом розходиться у поглядах із керівництвом УПА й емігрує до Словаччини, потім переїжджає до Німеччини.

З 1946 року переходить на легальне становище, живе у таборі для переміщених осіб, а далі наймає приватне житло у м. Новий Ульм. Іван Багряний веде в цей час активне творче і політичне життя: заснував газету «Українські вісті», організував МУР (Мистецький Український Рух); став ініціатором створення, а згодом лідером УРДП — Української Революційно-Демократичної Партії. У своїх статтях митець писав, що у боротьбі за незалежну демократичну Україну треба орієнтуватися не на розхитування режиму ззовні, а на трудові та національно-свідомі елементи в самій УРСР. Основною силою визвольного руху в Україні він вважав робітників і селян, трудову інтелігенцію.

Повідомлення № 7. Останні роки життя

У Радянському Союзі проти І. Багряного плели інтриги енкаведисти. Сина Бориса від першого шлюбу на батьківщині влада змусила звернутися до батька з викривальним радіовиступом, що для нього обернулося глибоким нервовим потрясінням, а для батька — критичним станом здоров’я. З часом до нажитого в радянській тюрмі туберкульозу додалися цукровий діабет і серцева недостатність. З 1938 року Багряний жив під постійним наглядом лікарів, мав часті кровотечі легенів і працював як журналіст та письменник переважно в лікарнях. Прикутий до ліжка, на спеціально прилаштованій дошці він написав найкращі свої прозові полотна. Неодноразово виходячи переможцем із двобою зі смертю, письменник вражав медперсонал і всіх, хто був поруч, неймовірною силою духу, викликав повагу й захоплення.

Помер Багряний 25 серпня 1963 року в лікарні за роботою над черговим рукописом. Владика Анатолій Дублінський, якому довелося здійснювати похоронний обряд, згадував, що Новий Ульм ще ніколи не бачив стільки траурних вінків і стільки скорботних очей. Івана Багряного посмертно реабілітовано у 1991 році, відтоді почала перевидаватися його творча спадщина.

Повідомлення № 8. Творча спадщина митця

Письменник залишив чималий доробок у різних жанрах. Повість «Маруся Богуславка» — перша частина задуманої трилогії про долю української молоді в сталінській системі, повість-вертеп «Морітурі», у якій розкривається трагічна доля в’язнів сталінських тюрем; повість «Розгром», яку письменник присвятив пам’яті поета Михайла Пронченка, розстріляного фашистами в Кривому Розі в 1943 році; комедія «Генерал», повість «Огненне коло»; віршований памфлет «Антон Біда — герой труда»; романи «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Буйний вітер», «Людина біжить над прірвою», збірка «Золотий бумеранг», твори для дітей, памфлет «Чому я не хочу вертати до СРСР»; роман у віршах «Скелька».

2.1. Етапи творчого шляху письменника:

- 1926–1932 — початок літературної діяльності до першого арешту І. Багряного.

- 1932–1940 — період ув’язнень і концтаборів.

- 1941–1945 — період другої світової війни і окупації України.

- 1945–1963 — повоєнна доба й еміграція.

2.2. Тематичне спрямування творів І. Багряного.

Письменник розгортає трагічні сторінки національної історії України, громадянської війни, колективізації, голоду 1932–1933 років, сталінських концтаборів, репресій над українською творчою інтелігенцією.

2.3. Підсумок учителя.

Отже, І. Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка б висвітила шлях із чорної прірви зневіри, приниження і знеособлення в безсмертя.

2.4. Скласти «Доміно», відповідаючи на питання: «Хто ж він, Іван Павлович Багряний?»

(І. Багряний — письменник — патріот, політичний діяч — емігрант — художник — шахтар — член літературного об’єднання «Марс» — політв’язень — театральний декоратор — «народний ополченець» — редактор української газети «Голос Охтирщини» — національний інтелігент — засновник МУРу — засновник УРДП — голова УНР — журналіст…)

3. Робота над твором І. Багряного «Тигролови»

3.1. Історія написання.

Задум роману «Тигролови» виношувався І. Багряним під час його перебування в таборі, коли, втікаючи з нього, він блукав тайгою та переховувався в оселях мужніх далекосхідних мисливців-звіроловів, нащадків вихідців з України. 1943 року задум було втілено, а в 1944 році твір, який спочатку мав назву «Звіролови», побачив світ і незабаром був відзначений премією у Львові. У 1946 році роман видано у вдосконаленому варіанті. Він витримав багато видань українською та німецькою мовами, перекладався англійською (у США, Канаді, Англії), голландською, французькою мовами.

Сам автор згадував: «Охотське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Були там поселення давно осілих наших людей з України. Все це, сказати щиро, було мені навіть цікаво». З цієї «цікавості», очевидно, й народився роман «Тигролови». А ще — з великого

болю за Україну, за її знищуваний, тероризований народ. Роман написаний у 1943 році за 14 днів. Твір не є автобіографічним, але переживання «страшного державного злочинця», його пригоди в тайзі належать І. Багряному.

3.2. Тема: зображення драматичної долі українського юнака Григорія, його боротьби за найвище благо в цьому жорстокому й бездушному світі бути вільним.

3.3. Ідея: засудження сталінського терору, його політики, яка калічила людей, позбавляючи їх права на життя; гімн людині, що за будь-яких обставин намагається боротися за своє щастя і перемагає.

3.4. Основна думка:

а) український народ (Григорій Многогрішний) — невмирущий, незнищений, мучений, гнаний, але невпокорений;

б) «сміливі завжди мають щастя»;

в) «ліпше вмирати, біжучи, ніж жити, гниючи».

3.5. Жанр: пригодницький роман; твір-протест проти порушення елементарних людських прав.

3.6. Сюжет — далекий від мрійливої сентиментальності, навпаки — він напружений, динамічний. Атлетичний юнак-українець, за фахом інженер-авіатор, хоробра й гуманна людина, Многогрішний не дав себе перемолоти в тоталітарній м’ясорубці і був засуджений на 25 років до ГУЛАГу. На кожній зупинці Медвин перевіряв присутність Григорія серед в’язнів, бо відчував його нескореність духу й могутню внутрішню волю. Але Многогрішний не змирився зі своїм безвихідним становищем і, вирізавши у вагоні отвір, вистрибнув із чрева страшного дракона, вселяючи упевненість у душі в’язнів, що навіть приречена на смерть людина нездоланна, коли вона сповідує високу духовність і над усе цінить людську гідність. У тайзі Григорій знаходить тепло й затишок у родині полтавських переселенців Сірків. Добрий душею Сірко, його лагідна дружина відігріли серце й поранену душу колишнього в’язня, повернули його до життя. Однак Григорій знав, що Медвин не залишить його в спокої, буде шукати і в тайзі. Так і сталося. І при першій нагоді Многогрішний поквитався зі своїм кривдником.

Перемога Григорія над Медвином символізує перемогу волелюбного українського народу над жорстоким тоталітарним режимом. Коли Многогрішний і його наречена Наталка, яка ніколи не бачила України, народилась і виросла на Далекому Сході, прорвалися крізь кордон і думками вже проклали шлях у майбутнє, їх охопив могутній порив до осягнення України. Їхнє щасливе майбутнє — то шлях до відродження життя на українській землі.

3.7. Композиція.

Твір складається з 12 розділів, ряду підрозділів, схожих на новели, що мають інтригуючі назви, як ось: «Дракон», «Навзаводи зі смертю», «Memento more», «Заколот і капітуляція», «Бог кохання» і т. ін. Позасюжетні епізоди-пейзажі, портрети, сценічні елементи — романтично забарвлені. Особливо захоплюють уяву читача екзотичні панорами Сіхоте-Аліньських гір, описи краєвидів на Зміїній та Голубій Паді.

Події у романі відбуваються упродовж півроку (осінь, зима).

Експозиція: втеча Григорія Многогрішного з поїзда-дракона.

Зав’язка: герой-в’язень потрапляє до сім’ї тигроловів (Сірків).

Кульмінація: вбивство Медвина Многогрішним.

Розв’язка: еміграція Григорія та Наталки за кордон.

3.8. Особливості назви твору.

Сюжет твору вибудований на полюванні майора НКВД Медвина — цього новітнього тигролова за гордим, не прирученим тоталітарною системою, молодим «тигром» із України (Григорій Многогрішний), який у тайзі знайшов земляків, друзів, кохання. Любителі-тигролови, авантюрники, любителі екзотики, пройдисвіти, контрабандисти, розтратники і можновладні бюрократи — поєднані в цій своєрідній екстериторіальній державі

блаженної незалежності з професійними тигроловами, які вирушають на полювання за людьми в ім’я збереження пролетарської держави, чистоти її ідеології.

3.9. Проблематика «Тигроловів»:

- трагедія України в комуно-фашистській імперії;

- морально-етичні взаємостосунки в сімї;

- роль українських звичаїв і обрядів у родині, що мешкає у тайзі;

- життя і смерть;

- сила волі, витримка, прагнення долати всілякі труднощі.

3.10. Художні особливості твору.

З великою любов’ю у романі написаний образ природи. У творі — це високохудожні описи суворої далекосхідної тайги. Ця природа дика, могутня і часто страшна. Життя серед тайги родини Сірків допомагає читачеві ще глибше розкрити духовний світ гордих українців. Родина Сірків створила в далекій тайзі свій власний український світ, наповнений моральною чистотою і гармонією. Криваве ХХ ст., у якому так розгорнулися диявольські сили, наголошує письменник, послало багатьох своїх людей на розп’яття, під кулі, під кригу, на загибель, аби вони своєю смертю зупинили людство у своїх гріхах.

Один із диявольських образів — Дракон, фольклорний образ чудовиська, що пожирає людей. Таку ж назву має уже перший розділ роману. У творі з образом Дракона асоціюється поїзд, який має черево, натоптане вщерть тисячами жертв. Цим автор немовби хоче сказати, що фольклорний дракон ніщо у порівнянні із сталінським. Це ешелон смерті, який уособлює загрозу знищення людства.

3.10. Особливості роману.

Однією з важливих особливостей роману є те, що він поєднав у собі глибокі і серйозні проблеми із романтикою пригод. Головне для І. Багряного переконати читача, що за будь-яких обставин людина повинна зберегти в собі співчуття, доброту, віру в людяність. Для героїв письменника почуття національної гідності, патріотизму є органічним, природним, як саме життя.

4. Робота над змістом твору. Бесіда за питаннями

4.1. Розділ І. «Дракон».

- Про якого дракона розповідає письменник на початку твору? Що уособлює ця істота? («…Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум’ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон. …Вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами… Високо в небі сіючи іскри й сморід, летів і летів у безмежній ночі…

зникав десь у надрах землі — занурювався, як вогненноокий хробак… мов пекельна потвора. …Пряв вогненними очима, зойкав несамовито і, вихаючи хвостом, як комета, летів

і летів…»)

- Кого, на вашу думку, І. Багряний називає людоловами?

- Чому потяг з ув’язненими повсякчас порівнювався то з драконами, то з хробаком, то ще з будь-якою потворою?

4.1.1. Робота у малих групах. За допомогою тексту твору відтворіть асоціативний малюнок потяга-дракона.

(Потяг-дракон:

- «вогненні очі»;

- «вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами…»;

- «занурювався, як вогненноокий хробак, зі скреготом і хряском у груди скелястих гір»;

- «пряв вогненними очима, зойкав несамовито і, вихаючи хвостом, як комета, летів і летів…»;

- «не фіктивна потвора з наївних китайських казок…»;

- «на сталевих лапах, з вогненним черевом, з залізною пащею жахкотів він…»;

- «шістдесят суглобів у дракона — то шістдесят рудих домовин, і в кожній з них повно проглинених жертв, повно живих мертвяків»;

- «Спереду вогненноока голова — велетенський двоокий циклоп — надпотужний паротяг «Й. С.» (Йосиф Сталін). Ззаду — такий же надпотужний паротяг «Ф. Д.» (Фелікс Дзержин-

ський)…)

- Чим пояснити те, що дракон-потяг далеко не є казковою істотою? Чому кожний вагон, за свідченням автора, це домовина, а потяг в цілому — ешелон смерті?

- Як називає письменник тих, хто знаходився у череві дракона? Яку характеристику він їм надає? («Крізь загратовані діри дивилися тоскно ґрона мерехтливих очей,— дивились\ крізь темряву десь на утрачений світ, десь туди, де лишилася країна, осяяна сонцем, де лишилась Вітчизна… мати… родина… дружина… Повно проглинених жертв, повно живих мертвяків»)

- Яку долю передбачає І. Багряний в’язням? («І ніхто-ніхто їх не визволить і вже не врятує, і ніхто навіть нічого не знатиме й не почує про них. Ніч. Чорна, безмежна ніч»)

-Чим була викликана стрілянина вартових, що охороняли потяг? («То вартовому вважається зрада чи втеча, і він несамовито, пронизливо кричить і стріляє навмання у метушливі тіні смерек і стовпів»)

- Яким чином здійснювався суворий і ретельний контроль за в’язнями потягу? («…Біжать по дахах, перестрибуючи з вагона на вагон, і стукають палками в залізо — чи не проломлено де?! Чи немає диверсій?.. Чи не замірився ворог з нутра на державу, закон і порядок, рятуючись від того закону втечею?)

Мікрофон: «Чому тих, хто любить Вітчизну, вважають ворогами держави?»

- Що автор зазначає про Сибір, як смертельну прірву? Чим це пояснити? («…До тієї прірви, що десь утворилася і що її від років уже вигачують людськими кістками та душами і не

можуть ніяк загатити»)

- Чому вартові приділяли надмірну увагу до Григорія Многогрішного?

- Через що охоронцю не сподобався спів ув’язнених?

- З яким співчуттям жалю і смутку І. Багряний описує тих, хто перебував у вагонах поїзда? Про що це свідчить? («Тисячі! Тисячі обірваних, брудних, зарослих, як пращури, і худих,

як скелети, людей! І все старих, згорблених. І хоч серед них багатьом 20–25 років лише, але всі вони гейби діди. Тисячі завинених в дрантя і коци і так — напівголих, викинених з вітчизни, з родини, з спільноти, по гноблених, безправних, приречених… Так, приречених на загин, десь там, куди ще вони не дійшли. Вони були тупі й байдужі, виснажені, диви-

лись просто себе на воду…»)

- Як зреагував начальник на відсутність Г. Многогрішного серед ув’язнених? Яким чином герой втік з ешелона смерті? («…у вагоні, у тім, середнім, тридцять другім, знайдено сліди диверсії — чотири дошки були двічі перерізані упоперек. Над буфером. Саме там, де того найменше можна було сподіватися»)

- Як сприйняли в’язні вагона № 32 знервованість начальника охорони щодо втечі Григорія? («Люди стояли понуро, схиливши голови. Мовчали. Але в кожного тіпалося серце. Не від

страху, ні, від буйної радості. Від злобної радості та й від гордості за того «диявола», за того сміливця»)

- У чому полягала мораль арештантської дружби? («Але ніхто не пустив і пари з вуст. Є така солідарність, є такий закон неписаний, є така арештантська мораль, що подібної

до неї більше немає у світі, мораль упосліджених, святиня арештантської дружби»)

- Як втечу Григорія сприйняли його товариші? («Лиця обертались туди, назад, і виростали крила у тих, хто був зломився вже зовсім. А серця калатали в схудлих вимучених грудях, прориваючись геть. Шепіт летів по юрбі»)

- Якою могла бути майбутня доля Многогрішного-в’язня?

- Що уособлював той, хто втік від охоронців? («…Символ непокірної і гордої молодості, символ тієї волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни…»)

4.2. Розділ ІІ. «Світ на колесах».

- Яким чином І. Багряний характеризує тих, хто їхав до Сибіру в експресі? («Віз, заколисуючи, екзальтованих пасажирів десь в невідомий і вимріяний, казковий край, в дивне золоте ельдорадо»)

- Чому експрес названий у творі чудом цивілізації, вершком людської вибагливості і фантазії?

- Кого письменник у творі називає тиграми? Чим це викликано?

- Що свідчить про різне ставлення пасажирів експресу до наявності тигрів у потязі до Сибіру?

- Чому женьшень міг протистояти тиграм? («Сама його назва — саме те двоскладове слово набуло магічної сили і вже відмолоджує стариків, зроджуючи в них надію, що ще не все

втрачено, змушує хвилюватись старечі серця, які вже давно одвикли реагувати на такі собі опуклі бюсти й інші принади»)

- Як у творі описано Байкал? Що вплинуло на пасажирів експреса, в результаті чого в них змінився режим життя? («Створився хаос,— одні вибилися зі сну й з апетиту; не могли

вже не їсти, ні спати, а другі, навпаки,— борюкались і ви-йшли переможцями — спростили своє життя до тільки їсти і тільки спати…»)

- Хто за розповідями професора були першими політичними засланцями Сибіру і їх наступниками? («І було їх двоє, тих піонерів: навіжений протопоп Аввакум… «ізмєнник» — «малоросійський» гетьман на ймення Дем’ян Многогрішний. За ними пішли чередою безліч інших, більших і менших, відомих і безіменних каторжників… Брязкаючи кайданами, вони вимощували кістками це гробовище, цю понуру «юдоль розпачу і сліз людських…»)

- Про що свідчить авторська характеристика життєвої долі Дем’яна Многогрішного? («…Той патріарх каторжанський так міцно і так широко проторував шлях на Сибір для всіх своїх онуків і правнуків і тим воістину заслуговує на пам’ятник десь тут, серед цих голих кряжів, серед цих забайкальських пустель…»)

- У яких умовах перебували каторжники? («…В ганчір’яних шапочках-ушанках і в такім лахмітті, що здавалося, ніби їх рвали всі собаки всього світу і тріпали всі сибірські й транссибірські вітри та буревії. Безконечні лави людей, списаних геть з життєвого реєстру, обтикані патрулями з рушницями і псами…»)

- Як пасажири експресу намагалися «висловити власне співчуття» каторжникам? («…З усіх вікон полетіли: цигарки… плитки шоколаду… цитрини, черевики, шматки хліба, пакунки, завинені в папір… — ціла веремія найрізноманітніших речей»)

- Чим розважалися ті, хто їхав у експресі? Про що це свідчить? («В декого вже спорожніли кишені, бо всі ці розкоші коштують гроші; інші вдалися до преферансу і смалять до одурення десь там, по купе; інші романсують, саме цілуються десь у присмерку коридорів і тамбурів…»)

- Які враження виникають у вас від першого знайомства з майором ОГПУ-НКВД?

- Для чого письменник протиставляє пасажирів салону-вагону?

-Чому молодь у творі — «прожигателі життя й кишень»?

- Через що Далекий Схід у романі названий золотим ельдорадо?

- Яку легенду з Біблії розповів один із молодців? (Як творив наш Бог мир)

- Що зіпсувало Медведину настрій, коли він їхав у салоні-вагоні?

- Яких страждань зазнав Многогрішний від майора НКВД? («Він йому виламував ребра в скаженій люті. Він йому повивертав суглоби… Він уже домагався не зізнань, ні, він добивався, щоб той чорт хоч заскавчав і почав ридати та благати його, як то роблять всі») У чому полягала мужність, витримка, невимовна сила волі Григорія під час його допиту Медвединим? («Як каменюка. Спершу зухвало і скажено відбивався, вибухав прокльонами й сарказмом, плював в обличчя йому — слідчому, а потім лише хекакрізь зуби і мовчав, розчавлений, але завзятий. Мовчав принизливо… Його вже носили на рядні. Бо негоден був ходити…»)

- Чим Григорій налякав майора? Чи відчував небезпеку Медвин, дізнавшись про втечу Многогрішного? («Я тебе переслідуватиму все твоє життя. І всі ми, що тут пройшли…

Ми тебе переслідуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили,— тисячі нас замучених, закатованих… Ти лягатимеш спати — і не зможеш заснути: ми кричатимемо

й ревтимемо отак…»)

4.3. Розділ ІІІ. «Навзаводи із смертю».

- У чому виявилася майстерність І. Багряного під час опису тайги? З якою метою він так докладно її відобразив?

- Яким чином знущання над Григорієм в НКВД вплинуло на його зовнішність? («…Стежкою йшла двонога істота. Обірвана. Худа як кістяк. Волосаті груди їй ходили ходором над сухими ребрами, що вилазили з лахміття. Почорніле обличчя з міцно стиснутими щелепами заросло щетиною»)

- Чим пояснити прагнення героя залишити рідний край, а потім знову повернутися до нього як месник?

- Яких випробувань зазнав Многогрішний, долаючи тайожні нестрі? («Загнавшись у вітроломник, змагався там одчайдушно, зціпивши зуби, цілими годинами, обдирав на собі рештки одежі і шкіру до крові. Ліз через велетенські стовбури, потрапляв ногами у камінні розсипи — в раптові глибочезні щілини, невидимі в бур’яні — і нагло падав, аж суглоби тріщали йому»)

- Що допомогло герою здобути хоч будь-який харч? («Горіхи!.. Часничина!.. Назбирав кілька таких часничин. І тоді взявся до горіхів, додаючи чудернацький часник. Чудесно! Горіхи

з часником!»)

- Які враження охопили Григорія, коли він у тайзі згадав про своє дитинство?

- Що змусило Многогрішного бути впевненим у власному врятуванні? (Мисливський ніж)

- За чим шкодував герой, перебуваючи на самоті в тайзі? («…Шкода того безжурного, молодого, веселого обличчя, що колись зводило дівчат з розуму. Шкода молодості, шкода

втраченого безповоротно того, що вже ніколи, ніколи не повториться»)

- Як почуття голоду підбадьорювало Григорія?

- Яку допомогу надав герой Наталці, жертвуючи своїм життям?

4.4. Розділ ІV. «Родина тигроловів».

- Через що Григорій потрапив у небуття?

- Які враження охопили героя, коли він розплющив очі після тривалої втрати свідомості?

- Чому Многогрішний звертався до Сірківни, називаючи її мамою?

- За що старий Сірко був вдячним Григорію? («Ой, сину, за дочку що ти її мені вирятував…»)

- Як почував себе герой, перебуваючи у Сірків?

- Що нагадувало Григорію нове помешкання?

- Про яку небезпечну пригоду розповіла Многогрішному Наталка, що скоїлася між нею і ведмедицею?

- У чому полягала особливість полювання Сірків на тигрів?

- Чим вразила Григорія Наталка? («Така юна й квітуча — і така сувора, гартована і гонориста»)

- Чому для Сірків мисливство у тайзі — найважливіше заняття? («Ми ж хіба не сіємо зовсім, лише овес та гречку для коней. Хліб вродить чи ні, а звіра в нетрях повно, навіть «свиней

та курчат». Ми так увесь вік промишляєм, бо так і вигід- ніше, та й цікавіше, та ще тепер»)

- Що свідчить про безпечність, спокій для Григорія, перебуваючи у Сірків? («До найближчого селища, що зветься Капитонівка і складається з кількох таких хат, понад 50 кілометрів. Григорій це вже знав, і це його тішило: небезпека від людей була тут найменша. А ці люди, що в них він жив, навіть охороняли його»)

- За яких обставин загинув Микола, брат Наталки?

- Чим Наталка дивувала героя і вважалася йому непідступною?

- Як Григорій охарактеризував мати дівчини? Чому на його думку, вона була мешканкою Полтави?

- Яким чином, на думку Сірківни, люди поступово підкорили собі тайгу? («Чужа чужина… А бач, оббулися… І дивись — зажили ж як потім! І пущі здолали, і край скорили, що й за-

люднили. І звикли, полюбили»)

- Що згадувала стара про Україну?

- Яких змін зазнав рідний край з того часу як його пам’ятала Сірківна? («…немає вже того тихого краю, України тієї, ясної, сонячної. Що садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені,

степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло»)

V. Закріплення вивченого матеріалу



VІ. Підсумок уроку

VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності

VІІІ. Домашнє завдання

Підготувати цитати, скласти питання до характеристики родини Сірків; опрацювати V–VІІІ розділи змісту твору.

Мифы о женской мастурбации
Чем заняться в зимние праздники
Складання таблиць додавання та віднімання числа 1
Пилинги и скрабы для лица
Поняття про природу. Місце людини в природі, довкіллі
Правильная походка

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 22
    Гостей: 22
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта