Країни Африки та Близького Сходу від здобуття незалежності до початку ХХІ ст.

Мета: охарактеризувати процес здобуття незалежності народами Азії та Африки, причини краху апартеїду на Півдні Африки, пояснити причини виникнення близькосхідної проблеми та шляхи її врегулювання, аналізувати процес утворення держави Ізраїль, становище українців в країнах регіону; розвивати вміння встанов лювати причиново-наслідкові зв’язки, аналізувати, порівнювати, критично мислити, висловлювати власну точку зору; виховувати в учнів зацікавленість історією.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Хід уроку

І. Організаційний момент уроку

ІІ . Актуалізація опорних знань

Бесіда

1. Які європейські країни володіли найбільшими колоніями в Африці у міжвоєнний період?

2. Які держави в Африці формально були незалежними у 1918–1945 рр.?

3. Які наслідки для народів Африки мала Друга світова війна?

4. Які зміни відбулися на Близькому і Середньому Сході внаслідок Першої світової війни?

5. Яким був політично-правовий статус народів і держав країн Близького і Середнього Сходу?

6. Як вплинули події Другої світової війни на становище окремих держав і народів?

ІІІ . Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь.

До Другої світової війни в Африці існували тільки чотири незалежні держави: Єгипет, Ефіопія, Ліберія і Південно-Африканський Союз. Найбільші колонії в регіоні належали Великій Британії, Франції, Бельгії та Португалії. Пік боротьби за незалежність у Африці припав на період із 1957 по 1962 р., коли майже весь континент звільнився від колоніалізму.

Одним із важливих наслідків Другої світової війни стало утворення держави Ізраїль. Це зумовило тривалу близькосхідну кризу, що стала центральною міжнародною проблемою.

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Розвиток африканських країн. Крах апартеїду на Півдні Африки

У ч и т е л ь. Деколонізація Африки розпочинається у другій половині ХХ ст. і складається з трьох етапів:

• 1-й етап — 50-ті рр. ХХ ст. — незалежність здобули арабські країни Північної Африки (окрім Алжиру).

• 2-й етап — 60-ті рр. ХХ ст. — незалежними стають країни Тропічної Африки, а також Алжир (1960 рік, протягом якого незалежність здобули 17 країн Африки, було проголошено «роком Африки»).

• 3-й етап — 70–80-ті рр. ХХ ст. — крах колоніалізму і ліквідація системи апартеїду на Півдні Африки.

Робота з картою

Покажіть на карті названі регіони Африки.

— 14 грудня 1960 р. виходить Декларація Генеральної Асамблеї ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам.

Робота зі схемою

Характерні ознаки африканських країн, що здобули незале жність

 

У ч и т е л ь. Країни Тропічної Африки мали певні труднощі у другій половині ХХ ст., бо це найбільш відсталий в економічному плані регіон світу. Тут зберігається ряд серйозних проблем:

• виробництво продовольства хронічно відстає від росту населення (частий голод — звичайне явище);

• через те що кордони африканських держав були встановлені колонізаторами штучно, більшість із них не має необхідних внутрішніх факторів для розвитку (13 держав не мають виходу до моря і, відповідно, надійних транспортних зв’язків зі світом);

• міжетнічні конфлікти;

• панування трайбалізму (соціально-економічні відносини будуються на принципах захисту інтересів певної родоплемінної етнічної групи).

Найбільш розвиненою в Африці країною з ринковою економікою є Південно-Африканська Республіка (ПАР), створена 1961 р. після виходу з Британської Співдружності.

Протягом тривалого часу там існувала система апартеїду, боротьбу проти якого очолив Африканський національний конгрес (АНК), створений ще 1912 року. Система апартеїду була сформована на початку 60-х років (мета — створення повністю розділеного в расовому відношенні суспільства).

 

А п а р т е ї д — крайня форма расової дискримінації, політика позбавлення тих чи інших груп населення, залежно від їхньої раси, політичних, соціально-економічних і громадянських прав аж до примусового переселення і т. ін.

С е ґ р е ґ а ц і я — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення за расовою або етнічною ознакою, одна з форм расової дискримінації.

У ч и т е л ь. Сеґреґація охоплює всі сторони життя, включаючи спорт, культуру, релігію. Проводиться політика роздільного проживання — створення спеціальних зон для чорних («бантустанів»).

 Із 1989 р., коли президентом стає Ф. де Клерк, відбувається поступове згортання політики апартеїду.

У 1994 р., коли в результаті президентських виборів до влади приходить лідер АНК Н. Мандела, політика згортання апартеїду продовжилася, хоча реформи зумовили спротив як білої частини населення, так і радикалівіз АНК.

ПАР є найбільш економічно розвиненою країною в Африці: світовий лідер у видобутку золота, платини, хроматів, один з лідерів з видобутку марганцю, алмазів. Має розвинену обробну промисловість, машинобудування, суднобудування, воєнну промисловість.

ВНП на душу населення складає 3010 доларів.

Загалом для країн Африки характерними є проблеми неписьменності, хвороб, безробіття, нестачі ліків і продуктів харчування.

Нові технології, які є визначальними для сучасного світу, неможливо використати там, де більшість населення становлять неписьменні, а мільйони людей перебувають на первісній стадії розвитку.

Як результат — посилення хаосу на континенті. Втручання військових контингентів ООН у конфлікти, як правило, неефективні: вояки ООН несуть втрати, а замирити ворогуючі сторони не вдається.

Серед миротворчих контингентів під прапором ООН у Сьєрра-Леоне несуть службу солдати та офіцери України.

Бесіда

1. Як відбувався процес деколонізації Тропічної Африки?

2. Розкрийте хід і результати боротьби з апартеїдом на півдні Африки.

3. Які проблеми існують у сфері соціально-економічного розвитку країн Африки на початку ХХІ ст.?

Країни Близького і Середнього Сходу. Утворення держави Ізраїль

У ч и т е л ь.

Під час Другої світової війни єврейський народ зазнав жахливої катастрофи: 6 млн євреїв із 14 млн було знищено в нацистських концтаборах. Тому доречною була ідея про створення незалежної єврейської держави. Цю ідею ще наприкінці ХІХ ст. висунув австрійський журналіст Т. Герцл, а в 1897 р. сіоністським конгресом у Базелі (Швейцарія) було ухвалено рішення про утворення держави євреїв на території Палестини.

У країнах Близького Сходу після Другої світової війни розпочинається процес деколонізації й утворення нових держав, який відбувався мирним шляхом — у формі відмови Великої Британії і Франції від своїх мандатів на певні території. У 1946 р. було проголошено незалежність Йорданії і Сирії, 1955 р. — Оману, 1961 р. — Кувейту, 1967 р. — Ємену, 1971 р. — Катару і Об’єднаних Арабських Еміратів.

Переломною подією в історії близькосхідного регіону стало утворення держави Ізраїль: 29 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея ООН приймає резолюцію (№ 181), яка передбачала утворення в Палестині двох держав — єврейської та арабської. На підставі цієї резолюції 14 травня 1948 р. було проголошено створення єврейської держави Ізраїль.

Араби-палестинці своєї держави не створювали, демонструючи невизнання резолюції № 181. Уже 15 травня 1948 р. розпочинається перша арабо-ізраїльська війна, внаслідок якої Ізраїлю відійшла значна територія, що мала належати палестинцям.

На розвиток країн Близького Сходу суттєво вплинула позиція великих держав в умовах «холодної війни»: хто надавав економічно-фінансову, військову і політичну допомогу, той і визначав політичний курс держав.

СРСР спочатку підтримував Ізраїль проти проанглійськи налаштованих арабів, але потім (з кінця 40-х — початку 50-х рр.) перейшов на бік арабів (Єгипту, Сирії) в наступних арабо-ізраїльських війнах (1956 р., 1967 р., 1973 р.). США надавали підтримку Ізраїлю з середини 50-х рр.

Вплив США відчутно посилився після переорієнтації Єгипту в сер. 70-х рр. на західну модель розвитку та організації мирного процесу в регіоні (шляхом примирення арабських країн з Ізраїлем, починаючи з Кемп-Девідської угоди 1978 р.).

Поступово Арафат переходить до ідеї створення палестинської держави не замість Ізраїлю, а поряд з ним. У грудні 1987 р. на лівому березі р. Йордан і в секторі Газа розпочалося народне повстання без застосування зброї («інтифада»). У листопаді 1988 р. Національна рада Палестини в еміграції проголосила незалежність Палестини. У 1994 р. лівий уряд Ізраїлю уклав угоду з Арафатом про надання Палестині автономії. Але після перемоги на виборах в Ізраїлі правих партій ситуація загострилася. Крах СРСР сприяв зростанню впливу США на Близькому Сході.

Робота з таблицею

Спроби ро зв’язання Палестинсько ї проблеми

Дата

Подія

Кінець

50-х рр.

Виникнення Руху за національне визволення з Я. Арафатом у Кувейті

1964 р.

Створення Організації визволення Палестини (ОВП), голова з 1969 р. — Ясір Арафат

1979 р.

Ізраїльсько-єгипетська Кемп-Девідська угода: виводила Єгипет з війни, Ізраїль повертався на Синайський півострів. ОВП переміщується до Лівану. 1982 р. це спричинить окупацію Ізраїлем Південного Лівану

1987 р.

Початок народного повстання палестинців без застосування зброї («інтифада») на лівому березі р. Йордан і в секторі Газа

1988 р.

Проголошення незалежності Палестини Національною радою

Палестини в еміграції

1993 р.

Ізраїльсько-палестинська домовленість про надання обмеженої

автономії сектору Газа та району Єрихону у складі Ізраїлю

1994 р.

Мирний договір між Ізраїлем та Йорданією, автономія палестинців поширювалася на райони Західного берега р. Йордан

1995 р.

Ізраїльсько-палестинський договір про автономію Західного берега р. Йордан

2000 р.

Курс уряду А. Шарона на згортання Палестинської автономії. Дестабілізація ситуації в регіоні

2003 р.

Висунення президентом США Дж. Бушем нового плану врегулювання проблеми: припинення насильства обох сторін, розмежування палестинської та ізраїльської територій, проголошення незалежності Палестинської держави

Робота з історичними джерелами

Захарченко А. М. Близькосхідний мирний процесс 1990-х років: історичний аналіз. 4 квітня 2008 р.

«На початку ХХІ ст. Україна неодноразово демонструвала свою готовність зробити посильний внесок у процес врегулювання комплексу близькосхідних проблем та надати свої послуги сторонам конфлікту у будь-якій прийнятній для них формі. Свідченням цього стала діяльність українського миротворчого контингенту у складі Тимчасових сил ООН у Лівані, оприлюднення в 2002 р.

«Українських пропозицій в контексті міжнародних дипломатичних зусиль щодо мирного врегулювання близькосхідного конфлікту», а також проведення в травні 2003 р. під егідою ООН міжнародної конференції з близькосхідного мирного врегулювання у Києві.

«Українські пропозиції у контексті міжнародних дипломатичних зусиль щодо мирного врегулювання близькосхідного конфлікту», що були оприлюднені президентом України Л. Д. Кучмою в Аммані під час його офіційного візиту до Йорданії, Сирії, Лівану у квітні 2002 р., дістали високу оцінку лідерів арабських

країн, які заявили про свою повну підтримку миротворчих зусиль України та висловили готовність до більш тісної взаємодії з нашою країною у цьому питанні… Таким чином, українська зовнішня політика на цьому напрямку стає важливою й органічною складовою європейської політики у близькосхідному регіоні і сприяє зусиллям нашої держави щодо інтеграції у європейські структури.

Негативним наслідком активізації посередницьких зусиль України із врегулювання близькосхідного конфлікту стали певні ускладнення у політичній сфері українсько-ізраїльських відносин.

Це пояснюється прагненням Ізраїлю нав’язати своє бачення шляхів врегулювання близькосхідного конфлікту, а також розгляд ним відносин України з арабськими країнами виключно з точки зору інтересів власної безпеки.

Проведення у Києві у травні 2003 року під егідою ООН Міжнародної конференції на підтримку миру на Близькому Сході, а також пропозиція щодо направлення українського військового контингенту для виконання миротворчої місії у складі багатонаціональних сил за мандатом ООН на кордон між Ізраїлем та палестинськими територіями і на Голанські висоти зумовила стримано- негативну реакцію з боку ізраїльтян. Посилання української сторони на те, що під час вироблення своєї позиції із зазначених питань вона орієнтується перш за все на країни ЄС, вступ до якого визначено стратегічним напрямком зовнішньої політики нашої держави, також не зустрічають в ізраїльської сторони належного розуміння».

Запитання

1. Яку позицію посідає Україна у розгляді близькосхідної проблеми?

2. Як позиція України впливає на її відносини з Ізраїлем?

3. Висловіть судження щодо актуальності близькосхідної проблеми в Україні.

У ч и т е л ь.

Сирія, Ліван — республіки, Йорданія — монархія. Ліван — єдина країна у світі, де головні посади в державному керівництві обіймають за релігійною приналежністю, оскільки населення чітко поділене на чотири релігійні конфесії: християни, мусульмани-шиїти, мусульмани-суніти, друзи. Президент завжди — католик-мароніт, прем’єр-міністр — мусульманин-суніт, голова парламенту — православний (пізніше — шиїт). У 70–90‑ті рр.

Ліван пережив громадянську війну, вторгнення ізраїльських, сирійських військ. Із початку 90-х років ситуація почала стабілізуватися.

Провідні країни регіону — Єгипет, Йорданія — мають розвинену промисловість.

Підсумок. Основні фактори, що визначають перспективу розвитку регіону на початку ХХІ ст.:

• наявність проблем соціально-економічного розвитку в бідних на нафту арабських країнах;

• невирішеність палестинського питання;

• великі фінансові можливості країн, що видобувають нафту.

Ці фактори перетворюють регіон на вогнище міжнародного терроризму та мусульманського екстремізму, який загрожує всьому світові.

V. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Чому становище африканських країн після здобуття незалежності залишається складним?

2. Що заважає розвитку африканських країн?

3. Визначте причини арабо-ізраїльського конфлікту. Які наслідки для прикордонних держав має цей конфлікт?

4. Охарактеризуйте сучасну політичну ситуацію в регіоні (на основі додаткового матеріалу).

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний параграф підручника.


Попа или грудь – что привлекательнее для мужчин?
Частини мови, їх значення та граматичні ознаки, правопис і використання у мовленні
Как устроить Новый год
Вступ до теми «Цікаві пригоди братів наших менших»
Рослинний світ Червоної книги
Избавляемся от волос на теле навсегда

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 10
    Гостей: 10
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта