Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст.
Мета: ознайомити учнів з історичними та суспільними умовами розвитку літератури ХХ століття, основними стильовими напрямами; розкрити поняття «розстріляне відродження»; розвивати усне зв’язне мовлення одинадцятикласників, уміння користуватися довідковими виданнями й словниками; розвивати критичне мислення; тренувати вміння учнів узагальнювати, систематизувати та аналізувати отриману інформацію; учити вести дискусію, висловлювати та аргументувати власну думку, толерантно ставитися до іншої точки зору; виховувати інтерес до української літератури, пошану до історичного минулого рідної країни.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання: підручник з історії України, підбір фотографій письменників доби «розстріляного відродження», твори письменників, таблиця «Літературний процес ХХ століття».
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. Мотивація навчальної діяльності учнів
ІІ. Оголошення теми й мети уроку
ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Робота за таблицею «Літературний процес ХХ століття»
Певнi особливостi лiтературного процесу розглядаються в межах таких історичних відрізків:

2. Література й політика
Літературна дійсність в Україні 20-х рр. ХХ ст. видається приголомшливо багатою. Порівняно з нею бліднуть будь-які інші періоди розвитку нашого письменства. Творча палітра вражає унікальним гроном яскравих талантів: В. Еллан, П. Тичина, В. Сосюра, М. Хвильовий, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, М. Івченко, М. Куліш, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, Г. Косинка, М. Семенко, Ю. Яновський, Тодось Осмачка, М. Бажан та ін. Привертає увагу дивовижне нуртування розмаїтих стильових течій, що ніби водночас вибухнули в художньому часопросторі, — авангардизм зі своїми відгалуженнями (футуризм і конструктивізм), революційний романтизм, неоромантизм, неореалізм, необароко, «неокласика», імпресіонізм, експресіонізм тощо. Злива різних видань, калейдоскоп літературних угруповань («Плуг», «Гарт», «Аспанфут», ВАПЛІТЕ, МАРС, ВУСПП та ін.),
потоки маніфестів і декларацій, пристрасні полеміки про сутнісні проблеми творчості, — справді, нелегко було молодому митцеві зорієнтуватися в такій стихії. Здавалося, перед ним відкрилися широкі перспективи художнього самоствердження. Це давало підстави вважати 20-ті рр. «ренесансними».
Ідеться про свіжі, оновлювальні процеси, що мали свій конкретно-історичний зміст, відмінний від змісту класичного Відродження, зорієнтованого на універсальні критерії, поціновуваного як одна з органічних ланок поступу європейського мистецтва. Інша річ — українське відродження, що сприймається як спонтанний порив уперед, але часто з поглядами, оберненими в минувшину, у накопичені вчорашні проблеми. Мовиться не про одне відродження, а про їх низку, що витворює основу українства, коли з певної чергової національної катастрофи поставало нове покоління, представлене переважно письменниками, аби нарешті розв’язати не лише естетичні, а й національні та соціальні питання.
Така доля спіткала й творче покоління 20-х рр. ХХ ст. — неоднорідне, позначене різними орієнтаціями на художнє та позахудожнє життя, що не могло не призвести до внутрішнього розмежування, характеризувало своєрідність літературних угруповань. Адже АСПИС (Асоціація письменників), що склала 1924 р. основу для формування «Ланки» (з 1925 р. МАРС — Майстерня революційного слова) та «неокласиків», а також ВАПЛІТЕ (Вільна
академія пролетарської літератури, 1925–1928 рр.) ставили собі мету — писати справжню літературу, що відповідала б високим естетичним критеріям. В інших організаціях, що різнилися тільки назвами («Плуг», або Спілка селянських письменників, 1921–1925 рр.; «Гарт», або Спілка пролетарських письменників, 1922–1925 рр.; ВУСПП — Всеукраїнська спілка пролетарських письменників, 1927–1932 рр.; «Молодняк» — Спілка комсомольських письменників, 1927–1932 рр.), панував неприпустимий для творчості партійно-адміністративний стиль. Їхні зусилля спрямовувалися на культивування безперспективного «пролетарського реалізму», перейнятого не художнім, а чужим для мистецтва класовим духом. Решта течій проголошувалася «буржуазними», «попутницькими». Проти них велася нещадна боротьба. Хоча саме й «попутники», а не опікувані компартією «пролетарські письменники», збагатили нашу літературу творами нев’янучої цінності.
Літературна ситуація
Українські письменники 20-х рр. ХХ ст. розрізняли дві дійсності — національне, близьке їм відродження, та невідповідну його змістові більшовицьку версію життя, задля якої вимагалося заперечувати минувшину, виповнюватися класовою ненавистю. Світ розчахнувся, як писав М. Рильський, «на «так» і «ні» — на «біле і червоне», зумовивши болісне роздвоєння людської душі.

Неприхована правда промовляла у творах «Я (Романтика)» М. Хвильового, «Смерть» Б. Антоненка-Давидовича, «Третя революція» В. Підмогильного, у збірках «Дні» Є. Плужника, «На пожарищі» Д. Фальківського, приголомшувала сучасників масштабами трагедії громадянської війни, спровокованої більшовиками. Література лишилася вірною гуманістичним принципам.
Вона зберігала віру в незнищенні духовні цінності, хоч і сама зазнала впливу руйнівних чинників.
3. Художньо-стильові напрями й течії в літературі
До того чи іншого літературного напряму належать письменники, які мають спільні принципи художнього зображення, естетичні ідеали та уподобання (тобто спільний художній метод). Найвизначнішими в історії літератури нового часу літературними напрямами й водночас художніми методами (та стилями) є бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм, постмодернізм тощо.
Окремо слід сказати про соцреалізм, модернізм та постмодерн як методи, що використовувалися (чи використовуються) українською літературою.
Модернізм

Загальна назва сукупності літературних тенденцій нереалістичного характеру на межі ХІХ–ХХ ст. Головні ознаки:
• перевага інтуїтивного, ірраціонального начала над логічно-раціональним;
• вищість таланту й мистецтва;
• головним знанням уважалася не наука, а поезія, краса, що здатна проникати в глибини буття;
• звільнення мистецтва від практичних цілей («мистецтво для мистецтва») та від жорстких канонів.
Модернізм виник у Франції, пов’язаний з іменами Ш. Бодлера, А. Рембо, П. Верлена, Е. Верхарна, М. Метерлінка, В. Брюсова, О. Блока, Р.-М. Рільке.

В українській літературі модернізм набув специфічних рис, ставши перш за все рухом до новітніх європейських течій. Українські модерністи: поети «Молодої музи» (П. Карманський, В. Пачовський, О. Луцький), «Української хати» (М. Вороний, О. Олесь, М. Євшан, Г. Чупринка).

Модернізму притаманні конструктивність, віра в прогрес та гуманістичні ідеали, чим він принципово відрізняється від постмодернізму. У межах модернізму виділяють такі літературні течії: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, авангардизм (деякі вчені вважають авангардизм окремим явищем через його деструктивну направленість), сюрреалізм, неоромантизм.
Символізм

Напрям у мистецтві, відгалуження модернізму. Виник у Франції в 70-х рр.
ХІХ ст. (С. Малларме, А. Рембо, П. Верлен). Основні риси: для символістів мистецтво не відображення життя (як для реалізму), а «медіум», посередник між цим світом і вищим ірраціональним, доступним лише на рівні інтуїції, через натяк і символ. Відповідно у творі за зовнішнім конкретним змістом повинен ховатися інший, таємний. Об’єкт мистецтва — символ, що асоціюється з іншими, вищими сферами. «Інший» світ може бути відкритий через мистецтво поезії й музики, звідси намагання внести в письменство «дух музики». Література, на думку символістів, є не функціонером, а самоцінним виявом прекрасного, тобто естетична функція ставилася на перше місце.
В українській літературі символізм з’явився на початку ХХ ст. Повністю розкритися не зміг через несприятливі історичні умови, проте його риси бачимо в поезії представників «Молодої музи» (В. Бирчак, П. Карманський, Б. Лепкий, О. Луцький, В. Пачовський, С. Чернецький) та «Української хати» (О. Олесь, М. Вороний, М. Євшан, Г. Чупринка), після революції — «Музагет» (П. Тичина, Д. Загул, М. Терещенко, О. Слісаренко, Я. Савченко,
В. Кобилянський), останнім «спалахом» вважається творчість групи «Митуса» (Р. Купчинський, В. Бобринський, О. Бабій, Ю. Шкрумеляк).
Імпресіонізм

Напрям у мистецтві, відгалуження модернізму. Завдання імпресіонізму — передати світ таким, яким його відчуває автор, відтворити мінливі відчуття та переживання. Первісно виник у малярстві (назва — від картини К. Моне «Імпресія. Схід сонця»), у літературі чіткої поетики не виробив, наближаючись то до натуралізму чи реалізму (в прозі), то до символізму (в поезії). Основні риси: уривчастий, фрагментарний суб’єктивний опис, багатий кольоро та звукопис, передача різних внутрішніх станів автора.
Представники: брати Гонкури, А. Доде, Гі де Мопассан, С. Цвейг. В українській літературі елементи імпресіонізму спостерігаємо у М. Коцюбинського, Г. Михайличенка, М. Хвильового.
Експресіонізм

Напрям у мистецтві, відгалуження модернізму. Також уважається течією авангардизму. Протистоїть реалізму та імпресіонізму. Головним завданням експресіонізму є відображення максималізованого авторського переживання через напругу переживань та емоцій. Для експресіонізму характерні: загострена «нервова» емоційність, ірраціональність, гіперболічність, гротеск, фрагментарність письма, одноколірність чи протиставлення барв. Часто у творчості експресіоністів поєднуються зовні протилежні явища: буденність і космічність, вульгарність і пафос, пацифізм і революційність. Представники: Г. Тракль, Б. Брехт, М. Брод. В українській літературі — В. Стефаник (окремі риси), Ю. Клен, М. Хвильовий, М. Куліш.
Футуризм

Один із напрямів авангардизму початку ХХ століття, відгалуження модернізму. Головні ознаки: деструктивна направленість щодо класичних художніх зразків, урбанізм (зображення й естетизація міста як головного місця подій), епатажність, прагнення створити мистецтво майбутнього (звідси й назва).
Футуристи намагалися абсолютно оновити мистецтво на всіх рівнях — аж до словотворення, поєднання письменства з малярством та кіно.

Першим теоретиком футуризму був італієць Т. Марінетті. У Росії його представляли І. Северянін, В. Хлєбніков, В. Маяковський, в українській літературі — М. Семенко, Г. Шкурупій. Виконавши прогресивну на певному етапі деструктивну роль, футуризм, як і загалом авангардизм, відійшов у минуле. Певні риси футуризму простежуються в неоавангардистів кінця 80-х — початку 90-х рр. ХХ ст., зокрема групи «Червона фіра».
Авангардизм

Поєднання течій у мистецтві, що виникають у кризові періоди, коли певний напрям або стиль уже вичерпав себе, а створені ним «канонічні зразки» перетворилися на кліше. Авангардизм заперечує та викриває їх шляхом висміювання, пародіювання, гротескового поєднання. Головна функція авангардизму — деструктивна, його мета — «очищення шляху» для нового, що має прийти в мистецтво. Авангардизм не є конструктивним, не здатен на створення власних цінностей. Тому він виникає «хвилями», з часом, виконавши свою місію, зникає. З погляду історії літератури авангардизм ХХ століття вважають одним із відгалужень модернізму. Його риси бачимо в кубістів, експресіоністів, дадаїстів.
В українській літературі ХХ століття авангардизм виникав двічі: у 20-х роках, коли виникла потреба оновлення народницької літератури (пов’язаний з іменами поетів-футуристів М. Семенка, Г. Шкурупія) і в кінці 80-х — на початку 90-х (неоавангардизм), викривши штучні та зужиті аспекти літератури соцреалізму (групи «Бу-Ба-Бу»,»ЛуГоСад», «Нова деґенерація»).
Неоромантизм

Стильова течія модернізму в українській літературі початку ХХ ст. Леся Українка називала його «новоромантизмом». На відміну від класичного романтизму, який проголошував розрив між дійсністю та ідеалом, неоромантизм вважав за можливе їх поєднання завдяки силі волі людини, її потягу до втілення мрії, здійснення неможливого. В українській літературі неоромантизм виявився в драматургії Лесі Українки, творчості митців «розстріляного відродження» (О. Влизько, М. Йогансен, Ю. Яновський) та «празької школи» (О. Ольжич, О. Теліга), у романі «Тигролови» І. Багряного. У зарубіжній літературі він виявляється у творах Р. Кіплінга, Р.-Л. Стівенсона, Г. Ібсена, Е.-Л. Войнич, Дж. Лондона, К. Гамсуна, М. Гумільова.
Соцреалізм

Соціалістичний реалізм. Псевдохудожній метод, проголошений єдино можливим і найдосконалішим у радянській літературі, по суті — набір жорстких догм і шаблонів. Визначальними для нього були позалітературні й позаестетичні принципи: партійність (висловлення у творі позиції Компартії як єдино можливої ідеї), перекручені поняття народності та інтернаціоналізму, крайня за ангажованість.
Поняття прекрасного могло застосовуватися тільки для прославлення радянського ладу та його містифікованих, реально не існуючих героїв (Павлик Морозов, Олександр Матросов), потворне — у зображенні всіх представників інших суспільних устроїв та ворогів ладу.
З погляду поетики прикметними рисами (точніше, вимогами, які формулювалися на з’їздах і висловлювалися в постановах) соцреалізму є: історичний оптимізм (кінцевим результатом історичного прогресу є комунізм); конфлікт у радянській дійсності є боротьбою хорошого зі ще кращим, а потворне — окремими недоліками, обов’язково подоланими у творі; вузька робітничо-селянська тематика; сакралізація радянської історії та вождів; обов’язковою була наявність позитивних героїв (комуністів) і негативних. Соцреалістична критика твори сучасників оцінювала винятково з точки зору втілення догм. У випадку їх недотримання творчість отримувала ярлики «буржуазна» та «націоналістична», вилучалася з бібліотек, надалі не публікувалася, автор піддавався цькуванню в пресі, а за значні відхилення — репресіям. Твори класики оцінювалися з точки зору «передбачення» радянського ладу, у випадку неспівпадіння — генії перетлумачувалися у вигідному світлі й навіть містифікувалися (Т. Шевченко — атеїст), митці меншого масштабу просто замовчувалися.
У той же час у середовищі соцреалізму з’являлися високомистецькі твори, які відповідали деяким його вимогам, але ставили гуманізм вище партійності (наприклад, «Собор» О. Гончара). Загалом соціалістичний реалізм був набором догм, створених для контролю партії над письменниками, перетворення літератури в агітацію.
Заангажованість
Насиченість літератури пафосом суспільно-політичної, громадянської чи національної проблематики. Заангажованість літератури — прояв суспільної відповідальності митця за результати своєї творчості. Панівна в СРСР теорія партійності літератури призвела до крайнього ступеня заангажованості письменства, до продукування творів за попередньо розробленими ідеологічними зразками та нормами (соцреалізм). Це спричинило появу великої кількості малохудожніх творів — псевдолітератури.
Заангажованість літератури зростає в період змагань поневолених народів за незалежність. Критики-народники (С. Єфремов та ін.) надавали заангажованості великого значення, протиставляючи її естетиці. Талановиті митці, зокрема, «празької школи» змогли поєднати заангажованість з високою художністю, давши приклад удалого розв’язання проблеми.
Постмодернізм

Загальна назва сукупності літературних тенденцій другої половини ХХ — початку ХХІ ст., що виникли після модернізму. Постмодернізм став реакцією на ідеологічну кризу гуманізму після Другої світової війни, також увібрав авангардистську «втому від культури», пересиченість культури («все вже написано»).
Ідейні риси: історична іронія; зневіра в прогрес; ідея циклічності часу і вічної повторюваності; зневіра в будь-яку ідею, яка бачиться знаряддям маніпуляції; відчуття пересиченості західної цивілізації. Риси поетики: інтертекстуальність (творення свого тексту з чужих); колаж і монтаж («склеювання» різнорідних фрагментів); гра з часом, з історією; широке використання алюзій; іронія, яка пронизує весь твір; тяжіння до прози ускладненої форми (романи з «вільним» розташуванням розділів). Першим постмодерністом вважається Гюнтер Грасс («Бляшаний барабан», 1947 р.). Визначні представники: У. Еко, Х. Л. Борхес,
М. Павич, М. Кундера, П. Зюскінд, В. Пєлєвін, Й. Бродський, Ф. Бегбедер.
В українській літературі (як і в російській пост-СРСРівській) постмодернізм став реакцією на диктат соцреалізму, органічно поєднавшись з неоавангардизмом. Представники: Ю. Андрухович, О. Ірванець, Ю. Іздрик, Т. Прохасько.
4. Основні літературні організації, угрупування 1920-х років ХХ ст.
5. Розстріляне відродження
Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. ХХ ст. в Україні, яке дало високохудожні твори в галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.
Термін «розстріляне відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, уживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920–1930-х рр. За це десятиліття (1921–1931 рр.) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 р. в Україні нараховувалося 5000 письменників).
Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 р., коли 12–13 травня стався арешт Михайла Ялового й самогубство Миколи Хвильового.
Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 р. Тоді «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада, також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко,
Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.
6. Репресії проти митців
Щоб придушити вільну думку, викликати страх, укріпити покору, сталінський режим розгорнув масові репресії. У сучасну публіцистику, наукову літературу увійшов образ «розстріляного відродження». У 1930 р. був організований судовий процес над Спілкою визволення України, яка нібито була створена для відділення України від СРСР. Головні обвинувачення були висунені проти віце-президента Всеукраїнської Академії наук С. Єфремова. Перед судом постало 45 чоловік, серед яких були академіки, професори, учителі,
священнослужитель, студенти. Були винесені суворі вироки, хоча насправді ніякої підпільної організації не існувало. Подальші арешти в середовищі діячів науки й культури, жорстокі розправи проводилися без відкритих процесів.
Закрили секцію історії Академії наук, був арештований М. Грушевський.
Його незабаром звільнили, але працювати перевели до Москви. Туди ж перевели й кінорежисера О. Довженка. У 1938–1954 рр. було репресовано майже 238 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радянської влади, воювали за неї, відбулися як письменники вже після революції.
За підрахунками істориків літератури, з них 17 розстріляні, 8 покінчили життя самогубством, 16 пропали безвісти, 7 померли в ув’язненні. Зазнавав арешту М. Рильський, 10 років провів у таборах за обвинуваченням в участі у міфічній Українській військовій організації Остап Вишня, були розстріляні Г. Косинка, М. Зеров, М. Семенко. Покінчив життя самогубством М. Хвильовий, який мужньо намагався врятувати багатьох товаришів.
Закрили театр «Березіль», арештували й розстріляли всесвітньо відомого режисера Л. Курбаса. Жорстокої розправи зазнали митці кобзарського цеху.
За різними підрахунками впродовж 1930-х років московською владою було розстріляно від 200 до 337 кобзарів, бандуристів та лірників, серед загиблих — композитор і мистецтвознавець, засновник харківської школи бандури Гнат Хоткевич.
Про масштаби репресій говорить і такий факт: з 85 вчених-мовознавців репресували 62. Лише наркомат освіти «очистили» від 2 тисяч співробітників.
ІV. Підсумок уроку
V. Домашнє завдання
1. Опрацювати теоретичний матеріал підручника. Дати розгорнуту відповідь на запитання: «Розстріляне Відродження» — суто національне явище чи загальна риса тоталітарної доби?
2. Виразне читання та аналіз творів письменників «розстріляного відродження» (на вибір учнів).

Его идеал по знаку Зодиака
Клубника для здоровья и красоты
Правильный уход за кожей рук!
Перхоть. Средства против перхоти.
Твір-опис з елементами розповіді на основі власних спостережень "Калина"
Страна глухих

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 70
    Гостей: 70
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта