Суд безпідставний і суд праведний (за оповіданням Юрія Мушкетика «Суд»)
Програмовано бажані висновки: судили невтомну в роботі сільську трудівницю Ганну, що під старість не змогла через хворобу виробити міні­муму трудоднів. Але спогади Ганни сприймаються як низка переконливих свідчень злочинності комуністичної влади, і на основі цих кримінальних матеріалів читач услід за письменником сам вершить інший — справедли­вий — суд над усім тоталітарним режимом недавніх часів пріснопам'ятних. Водночас йдеться про більшовицький «страшний суд» над усією Україною, адже сама Ганна є втіленням найкращих рис національного менталітету — хліборобської злитності з землею, естетичної чутливості, духовного аристо­кратизму.

Доцільність розгляду проблеми пов'язана із символічно-притчовим характером назви, з'ясування змісту якої прислужиться конкретно і для розкриття внутрішнього світу героїв, і акцентування головної думки твору, що полягає у гнівному осуді типових явищ колгоспної системи і тоталітар­ного режиму взагалі,

Орієнтовний план і хід диспуту

1. Як розуміти назву оповідання за його початком ? Чи заслуговує на суд Ганна?

Модель діалогу

В: (коротко переказавши початок твору, аби з'ясувати, про який суд йдеться, обґрунтовує думку про те, що героїня оповідання за правилами загальнолюдської моралі аж ніяк не заслуговує на покарання через неробст­во: усе життя працювала, не покладаючи рук, труд на землі становив зміст її життя, доцільності його (наводяться відповіді свідчення з тексту)).

Хоч сім'ю Розсох силоміць загнали до колгоспу, Ганна не рахувалася ні з чим, коли йшлося про потребу в її руках («а колгоспна робота — сус­піль прориви»): «Залишалася із ланкою на ніч біля молотарки, умовляла на важку чоловічу роботу — з косою або носити мішки з зерном», нерідко й дітей школярів відривала від навчання «до найважчої роботи, до коси, до молотарки, до жаток — «лобогрійок», ради рятування від дощу скошеного гороху... А в час війни гарувала за всю сім'ю, бо чоловіки були на фронті.

Отож, розум взагалі відмовляється сприймати саму можливість судо­вої розправи над такою людиною.

О: Але якщо подібні суди усе-таки відбувалися, були узаконені, то, мабуть, без них не можна було обійтися. За трудодні ж платили мізерією («по двісті грамів»), то, вочевидь, люди мусили не щодня виходити на робо­ту, щоб заради виживання давати якийсь лад у домашньому господарстві. Напевно, боязнь притягнення до судової відповідальності за невиконану норму була чи не єдиним стимулом систематичного ходіння до колгоспу. Виходить, що й голову якось треба зрозуміти...

О2: А чи був сам Рукавиця таким законослухняним? Адже участь його у фальсифікаціях виписана досить виразно (коровою Ганни покрив недови­конання плану м'ясопоставки по селу, обманув її аж на 1000 крб. при підпи­суванні позики, приїжджав на поле і робоче місце напідпитку). Якби сам мав людську душу, то зрозумів би становище Ганни, оцінив би її самовідда­ність тому ж колгоспу.

У: У тому то й річ, що більшовицько-колгоспна система якнайбільше нівечила людські душі, а особливо тих, хто ходив у керівниках. Ця категорія людей у безкінечному пристосуванні обов'язково морально деградувала, вироджувалась (пригадуєте, що остаточно підкосило Ганну побачене після суду в буфеті: «Рукавиця та Шило тримали в руках наповнені шклянки й сміялися. Вони сміялися»).

Таким чином, подібних до Ганни, чесних і совісних, ні за що карали ті, хто цих якостей був позбавлений, цю відповідь письменника і треба при­йняти до уваги, завершуючи обговорення першого питання.

2. Чому на судовому засіданні «сором спопеляв від голови до ніг?»

Модель діалогу

В: Внутрішній стан Ганни на суді виписаний письменником настільки проникливе, що до читача зразу приходить розуміння виняткової поряднос­ті й совісності героїні, бажання стати на її захист. Ганна належить до натур такого складу світосприймання і мислення, які завжди звіряють свої дії і вчинки з оцінками інших, вона боїться, що люди подумають про неї погано, що чутки про суд над нею будуть смакуватися, перекручуватися. Адже судять, звичайно, тільки за злочини, тому і її прирівнюватимуть до останніх негідників. Саме тому Ганна страждала від сорому, «не дивилася у зал», а вся зосередилась на думці: «Чи є щось страшніше, встидніше, ніж суд?»

О: Погоджуючись у цілому з твердженнями виступаючого, вважаю, що головного все ж не сказано. Ганна не стільки боїться людського погово­ру, як тяжко переживає приниження власної людської гідності несправедли­вістю. Давайте повніше вдумаємося у зміст фраз: «Вона перемагала гарячу хвилю болю й ще гарячішу — образи», «Заплакала з образи за неправду».

У: Обидва міркування є слушними. Письменник поряд із притаманною героїні скромністю переконливо розкриває шляхетне уміння дорожити власною гідністю — гідністю людини, трудівника, громадянина. 3. Жертвою чи суддею постає Ганна у творі? Хто кого і що засудив?

В: Звичайно, Ганна є виразною жертвою. Над її високодуховним єст­вом під час судового дійства чиниться страшна наруга. Але не тільки тоді. Усе життя сильної, життєздатної, цільної натури було вкрай понівеченим. Тільки-тільки виплутувалась із одних труднощів, як на зміну приходили інші, усі вони посилались не примхами долі, а були виявом злої волі мож­новладців усіх рівнів. (Наводяться приклади — прочитуються епізоди, де Ганну показано в критичному становищі, — перед вступом до колгоспу, коли з останніх сил добувала майже з нічого харчі для дітей у 33-ому; коли одержувала похоронки і була пограбована до нитки місцевою владою, що врешті завдала її до суду).

О: Ні, Ганна постає не стільки жертвою, скільки суддею. Невипадково описові самого судового засідання відведено" кілька абзаців — дійство те настільки безпідставне і прозоре у своїй антигуманності, що більшої уваги не заслуговує. Натомість через спогади дається розгорнутий, нещадний у своїй конкретиці життєпис кодгоспниці-страдниці і сприймається він як низка переконливих свідчень злочинності «збільшовиченої ери». У свідомо­сті читача незаслужені муки Ганни відлунюють таким болем, що він услід за письменником вершить справедливий суд над усім командно-тоталітарним режимом.

У: Справді, Ганна постає і жертвою, і суддею водночас: першу роль вона переживає усім своїм внутрішнім єством, а другої не усвідомлює, вона стає мимовільним суддею колгоспного начальства і радянського беззаконня.

4. Символічно-притчовий характер назви та ідейне спрямування «Суду» щодо долі Ганни і долі України.

Підводячи підсумки розмови, акцентуємо, що усе свідоме життя Ганни позначене тими ж чорними мітками, що й історія «Української Радянської Соціалістичної Республіки». Ця синхронність, звичайно, не випадкова. Сімнадцятилітня юнка заміж виходила в час революційних переворотів, а згодом обійстя Розсох виглядало земним раєм: добротні будівлі, «довкруж високі осокори, один молодий осокір ріс під хатою од вулиці, а по межі од лугу шуміли велетенські росохаті верби... А далі прозора річечка Біла Бага­чка, понад якою копанки і озерця, і ліс на овиді, як синя крайка. ...Мали вони чималенький черешневий та вишневий садочок, і кілька шовковиць за хатою, і город низинний, який квітнув картопляним і маковим цвітом». Ганна безнастанно працювала, співала, кохалася в довколишній красі: «за­плющить очі й бачить квіти дивні, й себе серед них». Але змусили колекти­візуватися: «обклали по-твердому». Трохи не пішли з чоловіком та дітьми у старці, ледве не погинули з голоду. Тридцять третій забрав Оленку, а всі інші геть охляли на меленій корі, лободі й рогозі. Невдовзі — воєнне лихо­ліття: сини з батьком на фронті, надходять похоронки. Після окупації в Ганни обманом забирають корову («не виконала молокопоставки», останнє стягають на державну позику, а чудом виходжене порося йде за недоплати «по м'ясу, по городині, по яйцях». По війні дочекалась лише сина Грицька, але й над тим закружляли круки — політичну недовіру виявлено, що геть підкосило виснажену всіма попередніми бідами Ганну.

Вочевидь, усе в недолі героїні — як і в недолі України — непоправні втрати в час голодомору і війни, знекровлення «відбудованого» та знущан­нями НКВД. І ось — трагічний фінал: передчасний хрест з осокорини на могилі солдатської матері і вдови, а замість райського колись куточка — моторошна пустка, із саду «попіл і дим без сліду розвіявся по світу». Тільки цинічно шкіриться на агітаційному щиті напис: «Сделаєм Белую Багачку краєм изобилия». І постає за тим песимістичним пейзажем інша обідрана багачка — вся Україна. На такій трагічній ноті закінчується твір і органічно випливає головний ідейний наголос, що полягає в гнівному осуді жорстокої доби сталінізму, яка зробила безпросвітним життя мільйонів працьовитих селян і невтомної трудівниці України.

Миколай іде, чемним діткам подарунки несе
Цистит. Симптомы и лечение
Водный маникюр
С наступающим!
Отличие настоящего парфюма от подделки
Природа у місті Балаклія та його околицях

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 16
    Гостей: 16
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта