Розвиток української прози 20-х років ХХ ст. Микола Хвильовий
Мета: дати загальну характеристику розвитку української прози 20-х років ХХ ст., її представників; ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Миколи Хвильового, розкрити його роль у літературному житті 1920-х років; розвивати навики роботи з літературою, уміння аналізувати й узагальнювати факти; виховувати в учнів активну життєву позицію, інтерес до творчості М. Хвильового.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: виставка творів письменників-прозаїків 20-х рр. ХХ ст., мультимедійний додаток про життєвий і творчий шлях М. Хвильового, портрет митця.
Україна кипіла, як величезний казан на безперестанному
шаленому вогні, і в цім казані виварювались думки й почуття,
наново перетворювались світогляди, дивно змінювалися люди.
Тим-то літературні явища цієї доби становлять
надзвичайно строкату картину.
О. Білецький

ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми й мети уроку
ІІ. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Вступне слово
Історія розвитку української літератури мала такий же надзвичайно складний, самобутній шлях, як історія країни в цілому. Література зберігає та передає загальнонаціональні, загальнолюдські цінності від покоління до покоління, збагачує наш внутрішній світ, виховує естетичний смак, розвиває інтелект, кругозір. Українцям є чим пишатися, адже література впродовж століть довела свою унікальність, бо попри всі гоніння й несприятливі історичні умови продовжувала розвиватися, постійно відстоюючи своє право на існування. Сьогодні, коли наша держава є незалежною, ми маємо можливість вільно знайомитися із творами поетів і письменників, які ціною власного життя відстоювали колись своє право на творчість. Їх біографії є яскравою ілюстрацією тих складних і трагічних для України часів.
2. Повідомлення учнів
1 повідомлення

ХХ століття для української літератури — дуже плідна пора, яка дала нашій культурі багато талановитих митців і геніальних творів. Мистецькі пошуки цілої плеяди молодих прозаїків хоч і знаходяться на різних полюсах ідейно-естетичних уподобань літератури 20-х рр., однак об’єднуються на основі характерних для цієї епохи принципів змалювання людини й світу
в провідних творах. У межах імпресіонізму, інтелектуального реалізму, неоромантизму Г. Михайличенко, М. Хвильовий, М. Івченко, В. Підмогильний моделюють складну внутрішню драму особи з розколотою свідомістю, відтворюють динаміку внутрішніх змін «я» героя. Спільними естетично-стильовими засадами творчості прозаїків 20-х років ХХ ст. стала концепція людини нової епохи, яка відчуття самотності та непотрібності поєднувала з «активним романтизмом» вітаїстичної закоханості у буття загалом і майбутнє зокрема.
Поняття «відродження й становлення» є основним в етичній моделі героїв епохи революції та громадянської війни, що відображає й романтичне самоствердження персонажа в нових суспільних реаліях, і трагізм його відірваності від універсальних першооснов буття.
2 повідомлення
Малі прозові форми демонстрували широкий спектр стильових манер, хоча в перші роки переважають експресивність (М. Хвильовий, І. Дніпровський, І. Сенченко), елементи імпресіонізму (М. Івченко, Г. Косинка, почасти В. Підмогильний), орнаментальність в оформленні психологічної новели (М. Хвильовий, А. Головко, Г. Косинка, П. Панч, О. Копиленко). З’являються оповідання з філософським забарвленням (В. Підмогильний, А. Любченко), позначені романтикою духовного аристократизму (Ю. Яновський): цікаві експерименти в прозі роблять футуристи. Популярними жанрами стають нарис (О. Мар’ямов, М. Йоганес), фейлетон (Остап Вишня, згодом Ю. Ґедзь).
Низка авторів еволюціонує до традиційного реалізму (П. Панч, А. Головко, К. Гордієнко). Автори ведуть пошуки ґрунтовних сюжетів, оскільки лірична розкутість сприймається як розхристаність і брак організації матеріалу. Відчувається потреба в ширших полотнах.
Визначну роль у становленні та розвитку прози відіграє повість. Для цього був добрий ґрунт: адже в українській дореволюційній прозі повість — чи не провідний жанр, який досяг сюжетного розмаїття й тематичного багатства, подавши зразки родинно-побутової повістіхоніки, соціально-побутової повісті, соціально-історичної, історично-пригодницької, психологічної, фольклорно-поетичної повісті. Розквіт жанру часто припадає на періоди бурхливих змін у суспільному житті, оскільки вона чутлива до новацій, здатна безпосередньо (хоч і не так оперативно, як оповідання) відгукуватися на живі проблеми й народжувані процеси.
3 повідомлення
Стильове новаторство виявлялося по-різному у кожного автора. Так, М. Йогансен у повісті «Подорож ученого доктора Леонардо та його майбутньої коханки прекрасної Альчести в Слобожанську Швейцарію» (1928) одивнював загостреним, постійно напруженим сюжетом, заповненим умовними екзотичними персонажами в середовищі природи — єдиного природного героя в цьому творі. Помітний крок від новелістики (збірки «Мамутові бивні», «Кров землі») до романної прози здійснив Ю. Яновський, видавши 1928 р. свого «Майстра корабля», виповненого щирим романтичним пафосом.
Новою видавалася композиція твору, де герой існував у певному епізоді, що складався з мемуарів, початок листів нагадував низку вставних новел. Така тенденція принаджувала багатьох тогочасних прозаїків, як-от А. Любченка.
Його повість «Вертеп» (1928) відразу знайшла свого читача, оскільки мала несподіваний погляд на світ крізь призму лялькового дійства. Тут панувала атмосфера проголошеної М. Хвильовим «романтики вітаїзму», котра позначилася й на «Золотих лисенятах» М. Ялового, і на «Дверях в день» Г. Шкурупія, і на «Романах Куліша» чи «Докторові Серафікусі» В. Петрова (Домонтовича), і на «Фальшивій Мельпомені» Ю. Смолича та інших.
4 повідомлення

Поряд із романами та повістями продовжувала розвиватися новелістика, яскравим представником якої був Г. Косинка. Його твори поступово набували реалістичної виразності, хоч і не втрачали ознак імпресіоністичної стилістики. Основний мотив, осмислюваний письменником, — драма українського села, зумовлена громадянською війною.

Тема досить типова для тогочасної прози, але висвітлювана авторами під різним кутом зору. Так для В. Підмогильного («Третя революція») — це традиційна проблема протистояння села й міста, що набула неконтрольованого загострення під час революційних подій. Письменник шукав свого шляху в мистецтві, орієнтувався на європейські літератури, передовсім французьку, перекладав твори А. Франса, Гі де Мопассана та ін., що не могло не позначитися й на його доробку, як-от на романі «Місто» (1928). Тут розкривається мотив Растіньяка — молодика
з провінції, охопленого бажанням приборкати байдужий до його долі мегаполіс. Таким у романі В. Підмогильного постає Степан Радченко, представник нової молоді, свіжий приплив якої переживав Київ 20-х рр. ХХ ст. Цей персонаж керується потребою особистого успіху, одначе потрапляє в типові для міської дійсності смуги відчуження, що зумовлюють його агресивність, поглиблюють комплекс неповноцінності, призводять до внутрішнього спустошення. Замість переможця постає образ людини-маргінала, яка втратила свої духовні цінності, бо, відірвавшись від берегів батьківської традиції, так і не пристала до берегів іншої культури. Письменник сміливо застосував метод психоаналізу, аби якнайповніше розкрити внутрішню драму свого героя на зламі цивілізації. До цієї теми звертався й М. Івченко, але розв’язував її в аспекті драматизованої ліричної оповіді, виявляючи своє критичне ставлення до науково-технічних явищ, особливо загострене в полемічному романі
«Робітні сили», де події розгортаються на одній з українських селекційних станцій, обертаються довкола професора Віктора Савлутинського — прихильника теорії сильної інтелектуальної особистості.
5 повідомлення
Оскільки персонажами таких творів була інтелігенція, зневажливо обізнана, за більшовицькою термінологією, «спецами», то ці талановиті книги зазнали нищівної вульгарної критики. До речі, не обминала вона й прози, де йшлося про трудящих, але недостатньо, мовляв, надавалося уваги «класовій свідомості». Якщо письменник спромагався виконати оті вимоги, його твір утрачав художню якість. Так сталося із соціально-побутовим романом А. Головка «Бур’ян» (1927), з якого усувалася гірка правда про зловживання правами людини в пореволюційному селі, наявна ще в першій редакції. Згодом подібна ситуація спостерігатиметься й з наступним романом письменника «Мати» (1932). А масивний «Артем Гармаш» виявився творчою поразкою автора. Схожа невдача спіткала й інших письменників (О. Копиленка, Ю. Смолича), котрі змушені були, з огляду на історичні обставини, відмовитися від справжніх законів мистецтва.
6 повідомлення

У 20-х рр. ХХ ст. з’явився новий жанр — кіноповість, зумовлений потребами кінематографу, зокрема ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління), що вимагало нових сценаріїв, залучало до їх створення письменників (М. Йогансен, Ю. Яновський, М. Бажан та ін.). Ішлося про складне художнє явище, базоване на низці «монтованих» подій, у якому досягається епічна широта зображення, необхідна для фільмування.
У 1928 р. з’явилася «Звенигора», яка принесла Довженкові визнання й світову славу. У ньому гармонійно поєднався глибокий філософський епос про долю народу й потужній ліричний струмінь. Цей фільм, власне, і породив українське поетичне кіномистецтво.
Висновок
Митці 20-х років ХХ ст., прагнучи передати мовно-естетичну цілісність народу України, руйнують містичне, сакральне значення слова. Звертаючись до конкретного чуття, реалії, письменники наповнюють твори умовно-асоціативними образами нового рівня. Вони прямо називають тонкощі й динаміку внутрішніх переживань особи в драматичний момент буття. Слово охоплює граничні межі образу: предметні та настроєві. У ньому відображається метафоризація художньої дійсності, звернена до внутрішнього світу людини та його емоційного вираження.
Завдяки ліризму, асоціативності, інтуїції, інтелектуальним теоріям, змалюванню реальних та ірреальних світів Г. Михайличенко, М. Хвильовий, М. Івченко, В. Підмогильний відображають унікальний суб’єктивний світ героя. Особа виступає як комплекс інтелектуальних, моральних, естетичних смислів, а епос відтворює багатозначну психологічну колізію — головну рушійну силу оповіді. Боротьба свідомого та підсвідомого стає провідним композиційним прийомом у творчості прозаїків. Кореляція меж внутрішнього й зовнішнього світів, підсвідомих прагнень та реальних можливостей як драматичний момент усвідомлення героєм власної сутності — основа художніх прийомів і засобів змалювання людини доби «розстріляного відродження».
3. Основні факти біографії Миколи Хвильового
(Учитель може використати мультимедійний додаток «Життя і творчість М. Хвильового».)
13 грудня 1893 р. в м. Тростянці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов.

Навчався в початковій школі, гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації.
1916 р. — фронти Першої світової війни, член дивізійної ради солдатських депутатів.
1917 р. — член компартії України, брав активну участь у громадянській війні в лавах Червоної армії.

1919 р. — у Харкові вийшло друком три збірки поезій.
1921 р. до літератури, української культури й державотворчих змагань увійшов як Микола Хвильовий.
1923 р. — збірка прозових творів «Сині етюди» («Редактор Карк», «Кіт у чоботях», «Солонський Яр», «Легенда», «Свиня», «Чумаківська комуна»).
1924 р. — збірка оповідань «Осінь» («Елегія», «Я (Романтика)», «Силуети», «На глухім шляху» та ін.), повість «Санаторійна зона». Ці публікації й громадянська активність зробили М. Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20-х років.
Микола Хвильовий у перші пореволюційні роки був одним із найпопулярніших письменників. Його вірші й новели вміщували в шкільні підручники й хрестоматії, його пісні співав народ… І раптом все це, як і його твори, було зачинено за сімома замками, його ім’я викреслювали із національних енциклопедій. Оцінка його постаті була однозначною, добре відредагованою (її дав Сталін). Слова вождя воістину стали дороговказом для «синів»-
літературознавців, які задурманювали голови читачам. Безглуздість звинувачень була очевидною, але хто тоді осмілився б їх спростувати?

20 листопада 1925 р. — разом з однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури); започатковує літературну дискусію 1925–1927 рр., яка від питання про якість літературних творів, порушеного М. Хвильовим, швидко перейшла на ідеологічні засади й принципи розвитку української культури: «Ми визнаємо українське відродження за необхідний і неминучий етап» (Микола Хвильовий).
26 квітня 1926 р. — лист Йосипа Сталіна до Генерального секретаря ЦК КП (б)У Лазаря Кагановича, де критикується нарком освіти Олександр Шумський, який «неправильно розуміє українізацію і не зважає на цю останню небезпеку». Й. Сталін також пише: «Цей рух… може набрати місцями характеру боротьби за відчуженість української культури і української суспільності від культури і суспільності загальнорадянської, характеру боротьби
проти «Москви» взагалі, проти росіян взагалі, проти російської культури.
…Я маю на увазі такий усім відомі факт, як статтю відомого комуніста Хвильового в українській пресі. Вимога Хвильового «негайної дерусифікації пролетаріату» на Україні, його думка про те, що «від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати», його заява про те, що «ідеї пролетаріату нам відомі і без московського мистецтва», його захоплення якоюсь месіаністичною роллю української «молодої» інтелігенції, його смішна й немарксистська спроба відірвати культуру від політики — усе це й багато іншого в устах українського комуніста звучить тепер більше
ніж дивно…
Тільки в боротьбі з такими крайнощами можна перетворити відроджену українську культуру й українську суспільність в культуру і суспільність радянську».
14 січня 1928 р. ВАПЛІТЕ змушена «самоліквідуватись».
1927 р. — роман «Вальдшнепи», ІІІ частина якого знищена урядовими органами.
Трактат «Україна чи Малоросія?» опублікований лише 1990 р.
1933 р. — поїздка по селах, де на власні очі бачить голодомор як найбільш переконливий «аргумент» сталінського виховання українців.
Травень 1933 р. — арешт Михайла Ялового, друга й однодумця, колишнього президента ВАПЛІТЕ.
«Наділений чутливою інтуїцією, письменник гарячково шукає виходу із катастрофічної ситуації, породженої, наростаючою хвилею репресій, вимиранням мільйонів українських селян, поширенням недовіри і підозри в суспільстві. Шукає і не знаходить. Бо не бачить виходу з цієї ідеологічної пастки, в яку він, комуніст, потрапив, натхненно довірившись гуманістичним ідеалам Революції» (Микола Жулинський).
Кілька разів Микола Хвильовий пробував зняти з себе жорстокі й небезпечні звинувачення, але його не чули й не хотіли чути.
13 травня 1933 р. Микола Хвильовий застрелився. Так закінчила свої рахунки з життям людина, яка тричі була під розстрілом.
Посмертна записка: «Арешт ЯЛОВОГО — це розстріл цілої генерації…
За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію.
За генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. «Отже», як говорить Семенко, … ясно. Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя — ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам’ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче. Хай живе комунізм».
4. Літературна діяльність
Дослідник Костецький виділяє три періоди творчості М. Хвильового:
1921–1924 рр. — період експерименту й шукань («Кіт у чоботях», «Синій листопад», «Свиня»);
1925–1930 рр. — період творчого змужніння (полемічні памфлети, «Іван Іванович», «Вальдшнепи», «Повість про санаторійну зону»);
1931–1933 рр. — період поразок, відступів, публіцистики.
Цикли памфлетів М. Хвильового «Камо грядеши?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», полемічний трактат «Україна чи Малоросія?» сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925–1928 pp.). Ці публіцистичні твори (а також його роман «Вальдшнепи») викликали гостру реакцію вульгарно-соціологічної критики та партійних ортодоксів.
Центральною для Хвильового-полеміста та публіциста була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, М. Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва: «Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування… Наша орієнтація — на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми».
Перші поетичні збірки М. Хвильового «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1922), поема «В електричний вік» (1921), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, дістали досить високу оцінку тогочасних літературознавців (С. Єфремов, О. Дорошкевич), але якнайповніше свій талант М. Хвильовий розкрив у жанрі новели чи оповідання (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним чи імпресіоністичним забарвленням). Збірка його прозових творів «Сині етюди» (1923) стала якісно новим етапом у розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. Центральною для творчої манери М. Хвильового залишається проблема людини в стосунках з революцією та історією, яка пізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. У людській масі, у вирі революційних подій письменник виокремлює, найперше, людську індивідуальність з її пориваннями до високої, часом недосяжної мети, однак він не заплющував очей і на драматичну невідповідність проголошуваного високого ідеалу та його реального втілення.
Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт зі своїм часом, його одновимірною буденністю. Редактор Карк — головний герой однойменної новели — лише у своїх мріях повертається до часу національної революції, коли світ існував ще в цілісності, не розірваним між мрією та реальністю. Але його персонажі — це не лише жертви історії, часом вони самі, своїми діями спричиняють її трагедійність. Конфлікт гуманізму та фанатизму осмислюється тут в усій своїй повноті.
Для чекіста — головного героя новели «Я (Романтика)» — такий конфлікт постає у своїй особливій гостроті: в ім’я абстрактної ідеї, в ім’я доктрини він має власноруч розстріляти свою матір, але знищення іншої особистості — це водночас і знищення свого людського єства. У такій ситуації неминучоговибору перед героєм постає дилема: самознищення чи відродження людського, гуманістичного начала, відродження, найперше, в собі самому. Емоційне враження від твору посилюється й тим, що це — сповідь героя, розповідь від
першої особи. Узагалі, для М. Хвильового було характерне руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Система розірваних фраз, мальовничі епітети, своєрідна ритмічна організація прози — це ознаки його лірико-орнаментальної манери письма. Саме такий стиль характерний для більшості його новел та оповідань, він допомагає автору радикально розірвати з елементами народницько-просвітянської традиції.
Внутрішній світ людини у творах Миколи Хвильового часто характеризують просторові епітети. Вони будуються на асоціативних зв’язках між образами дороги, шляху та простором внутрішнього світу героя (його почувань, емоцій). За допомогою таких образів на структурно-стилістичному рівні тексту створюється суперреальний світ характерів героїв, особливості етичних установок яких визначає метафорична асоціативність мікрообразів.
Останні ж стосуються насамперед психодуховних переживань особи в критичний момент життя.
Основою розвитку дії в малій прозі Миколи Хвильового виступає рухлива свідомість персонажа, що в безпосередньому потоці вражень і емоцій об’єднує об’єктивну картину реального революційного світу. Зовнішня подієвість замінюється внутрішнім смислом. Глибинні підсвідомі переживання
героя засновані на асоціативності, що охоплює граничні межі образу — предметні й настроєві.
Асоціативна структура характерів героїв письменника вказує на дві прикметні їх риси: розколотість і рухливість внутрішнього світу персонажа.
Це герої вітаїстичного роздвоєння. Вони поставленні в ситуацію вибору, опинилися на межі граничного духовного й душевного напруження, дисгармонія їхнього «я» та громадських інтересів, за авторською концепцією, повинна виявити сутність «м’ятежних» характерів майбутнього.
5. Виразне читання учнями поезій М. Хвильового зі збірок
«Молодість», «Досвітні симфонії»
ІІІ.Підсумок уроку
1. «Ланцюжок думок»
У чому трагізм життєвої долі Миколи Хвильового?
2. Бесіда
• Чим вражає літературний процес в українському письменстві 20-х рр. ХХ ст.?
• Прокоментуйте основні естетичні орієнтири, поставлені М. Хвильовим перед українськими письменниками.
• Що означає «дві дійсності» 20-х рр. у творчості тогочасних письменників?
• Що зумовлювало експериментальні пошуки української поезії 20-х рр.? Що розуміється під «стильовим новаторством» української прози 20-х рр.?
• Яку проблематику порушували прозаїки 20-х рр.?
• Які нові жанри з’явилися в українській прозі 20-х рр.?
ІV. Домашнє завдання
1. Опрацювати теоретичний матеріал підручника. Знати основні етапи життя і творчості Миколи Хвильового.
2. Прочитати новелу «Я (Романтика)».

Что никогда нельзя говорить мужчине
Різноманітність рослин у природі (водорості, мохи, хвощі, папороті, хвойні і квіткові росли)
Домашний педикюр!
Додавання і віднімання круглих чисел
Красота – Как выпрямить волосы утюжком
Звук [ДЖ]. Позначення його буквосполученням «ДЖ»

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 55
    Гостей: 55
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта