Провідна роль поезії у 20-ті роки. Павло Тичина — найбільший модерніст цього періоду
Мета: допомогти учням зрозуміти основні тенденції української поезії 1920-х років, познайомити із життєвим і творчим шляхом П. Тичини, його ранніми збірками, формувати вміння характеризувати основні мотиви ранньої творчості, розвивати навички аналізу поезій, особливих ознак індивідуального стилю поета, удосконалювати навички виразного читання, виховувати почуття людяності, любові до мистецтва, розвивати розуміння прекрасного.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання: портрет П. Тичини, виставка творів поета, аудіозапис романсів та хорових творів на слова поета, книга В. Стуса «Феномен доби», репродукції картин Сандро Ботічеллі «Весна», Михайла Жука «Біле і чорне», опорна схема аналізу ліричного вірша.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Повідомлення учня «Роль поезії у 20-ті роки»
2. Виступ першого учня-«літературознавця»

Павло Тичина — один із найвидатніших українських поетів, рівних якому знайти дуже складно. Народжений у бідній родині, він бачив життя села, міста, церкви, літературної громади, інтелігенції особисто та зсередини.
Тичина бачив національне відродження, радянське будівництво, бачив мир і війни — і все те викарбувалося на сторінках його книг. Поет, який бачив Україну в найрізноманітніших її проявах, який став Україною, переплавив її в собі, а потім виплеснув зі свого серця, подарувавши іншим. Вивчення та дослідження творчого спадку Павла Тичини є дуже актуальним, необхідним для правильного розуміння українського національного духу — поет відчув його найглибшу сутність, яка полягала в піснях, у народнопісенній поезії.
Перша друкована збірка Павла Тичини — «Сонячні кларнети» вийшла на початку 1919 року, коли поетові було вже двадцять вісім, але відомо, що писати він почав набагато раніше. Перший відомий вірш датовано 1906 роком — роком смерті батька. Цей вірш, який називався «Під моїм вікном» і був присвячений батькові, почуттям, які охопили дітей після його загибелі. Небагату родину небіжчика Григорія Тичини — бідного дяка з села Піски — тепер і поготів обсіли злидні:
А як батько вмер —
Мов прийшла зима:
Жити стало гірше, тяжче —
Хліба…й то нема.
Незважаючи на тяжкі обставини, юнак продовжив тоді займатися в монастирському хорі, в Чернігівській семінарії, а душевний смуток виливав у поезії.
Тичина познайомився з літературними колами Чернігова, з 1911 року часто по суботах відвідував літературні вечори в Михайла Коцюбинського, де читав свої вірші, спілкувався з талановитою молоддю.

Підтримка маститого письменника окрилила юнака, допомогла йому рухатися на шляху до себе, творчо розвиватися. Пізніше Тичина згадував: «Коцюбинський, від’їжджаючи з Чернігова до Італії, повіз із собою й мої юнацькі вірші, щоб прочитати їх Горькому». Дружба з такими людьми, як Коцюбинський, дуже допомагала Тичині. В його творах того періоду часто з’являються мотиви смутку, проте поетичне відчуття пересилило печаль, і рання поезія
митця все більше наповнюється радісними, оптимістичними нотами, як наприклад, у вірші «Блакить мою душу обвіяла», де Тичина пише:
Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця намріяла.
Душа причастилася кротості трав
Добридень я світу сказав!
Наступна строфа цього віршу розкриває патріотичні настрої юного поета, любов до рідної землі, до її природи й сільського життя:
Струмком серед гаю як стрічка
На квітці метелик мов свічечка
Хвилюють, маюють, квітують поля —
Добридень тобі, Україно моя!

Ентузіазм молоді можна черпати з його віршів повними долонями — Тичина ладен кинути виклик усьому світові, один з його віршів 1911 року починається й закінчується словами:
Молодий я, молодий,
Повний сили та одваги,
Гей, життя, виходить на бій,
Пожартуєм для розваги!
В інших віршах цього періоду також відчувається глибоке переживання селянської долі, і це не просто співчуття селянам, а переживання сільського хлопчика, який залишився свого часу без батька, з п’ятьма сестрами та чотирма братами, маючи занадто швидко подорослішати, щоб вижити. Що стосується описів природи в ранній ліриці Тичини, то вони ніколи не стають просто пейзажами, їхнє місце поруч із головним ліричним героєм.
Навчаючись найкращих, наймелодичніших поетичних прийомів, Тичина не став нічнім послідовником, не намагався когось переписати. Юний поет неухильно проступав шляхом мистецького становлення, формував і вдосконалював свій власний стиль.
3. Виступ другого учня-«літературознавця»

У багатьох віршах раннього періоду (1906–1915) помітно, як молодий Тичина невтомно поширював тематичні й стилістичні обрії своєї літературної творчості. Цікаво в цьому сенсі проаналізувати перший друкований вірш Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить…» (1911). Складається він з двох шестирядкових строф, у яких перші рядки — запитання, а останні — ствердна відповідь. Така композиція поезії-мініатюри робить її стрункою і елегантною.
Від української народної пісні взятий прийом паралелізму: шелестіння липи місячної весняної ночі й сон коханої, сон старих гаїв-дідуганів і солов’їне тьохкання.
Картина-елегія намальована лаконічними засобами: короткі речення передають схвильований стан душі ліричного героя. Не міг палкий юнак із ліричним хистом оминути в ранній творчості своїй і кохання до жінки. Щирістю почуттів і мистецькою довершеністю позначений, наприклад, вірш «Коли в твої очі дивлюся…» (1911). Ліричний герой в очах коханої, «чудових, ясних» побачив і «небо прозоре», і справжнє диво — «брильянтових зір ціле море».
Але досить їй заговорити, як одразу ж розкривається душевна вбогість обраниці, і на думку спадає затуманене осіннє поле, де тільки «суха бадилина хитається…Спить груддя важке».
Привабливість людини — передусім її інтелектуальному розвитку, зокрема в світтовідчуванні, в мові. Заговорить така людина — мов пісня з її вуст поллється. Зовсім інша героїня поезії — байдужа, нецікава. З душевним болем ліричний герой звертається до неї у поезії: «Кохана, чом серце твої не таке?» Не таке, як її принадні чудові очі…
Рання поезія Павла Тичини — це свідоцтво, свідок і освідчення. Свідоцтво того, що від першого вірша, від першої пісні поетична творчість Тичини була сповнена глибокого ліризму, мелодійності та хисту. Свідок процесу творчого зростання поета, який, обдарований римами та нотами, зміг розвинути свій талант і стати справжнім майстром, від якого в захваті сучасники та нащадки. Освідчення поета в коханні — в коханні, яке охоплює й жінку, й Батьківщину, й увесь білий світ, що йому сам поет кидає виклик. Творчість Тичини — це освідчення у виклику. Його стиль повен ентузіазму, вірші насичені питаннями, прозріннями та пориваннями. Таким підійшов Павло Тичина до видання своєї першої збірки — до гри в безсмертя на кларнеті.
Перша друкована збірка Павла Тичини — «Сонячні кларнети» вийшла на початку 1919 року, коли поет був уже відомим, і збірки від нього чекали.
Тичина вже давно писав, і вже майже сім років друкувався в журналах — перед виходом «Сонячних кларнетів» він мав уже чималий поетичний доробок, що міг би скласти першу, «передкларнетну» збірку. Збірка «Сонячні кларнети» явила найкраще зі здобутків Павла на шляху творчої реалізації, відобразила його експерименти зі словом, із піснею, з розмірами та стилями.
Тут сповна розкрилося як те, чого поет навчився в народу, так і те, що він створив сам, і з народом поділився.
У «Сонячних кларнетах» Тичина відкрив поліфонію не в поєднанні різних типів інтонації — наспівної, говірної, ораторської, — а в самому наспівному інтонаційному ладі. Специфічна властивість інтонаційної структури вірша в збірці «Сонячні кларнети» — раптові емоційні сплески в оповідному тексті (вигуки, запитання) — якесь достоту людське зітхання, спонтанний, внутрішній, незбагнений порух душі, емоційні пориви. Наприклад, у поезії «Дощ» можна добре побачити, як посеред спокійного чистого тексту, з’являється схвильований вигук:
Квітчастий луг і дощик золотий,
А вдалині, мов акварелі, —
Примружились гаї, замислились оселі…
Ах, серце, пий!
Повітря, мов прив’ялий трунок.
Це рання осінь шле цілунок
Такий чудовий і сумний.
Якщо з наведеної строфи прибрати четвертий рядок, вірш втратить суто тичинівську інтонацію тієї схвильованості, живої сердечності, яка й робить лірику поета неповторним феноменальним явищем справжнього мистецтва.
Особливості синтаксису й архітектоніки в ранніх збірках поета дістали наукову оцінку в нарисі Ф. Майфета «Матеріали до характеристики творчості Тичини», в якому автор спеціально дослідив словесно-композиційні повтори у вірші поета 20-х років, показав величезне розмаїття численних типів синтаксичного паралелізму й дав їх класифікацію:
1) повтор піввіршів («Над мною, підо мною, Горять світи, біжать світи»); як його різновид — обернений паралелізм, так званий хіазм — повтор однорідних словоформ на початку й кінці рядка («Квітчастий луг і дощик золотий»);
2) повтор рядків («Тікай шепнуло в береги, — лягай, — хитнуло смолки»);
3) повтори у межах періодів, строф, вірша («О люба Інно…») та інші. За цими ж параметрами досліджені такі звукові й синтаксичні фігури, як анафори, епіфори, стик кільця.
Присутність повторів свідчить і про певний характер вірша.
Збільшення кількості повторів — це й збільшення кількості емфатичних пауз, які, своєю чергою, посилюють словесні й фразові акценти й, отже, сприяють загальній тонізації вірша. Посилення ролі емфатичних пауз — одна із основних ознак вірша Тичини 20-х років ХХ ст. певною мірою вона виявляє особливості психічної структури поета — імпульсивність, гостроту, динаміку його емоційних реакцій. Універсальна система повторів і емфатичних пауз у Тичини визначає сугестивність, впливовість його вірша. Оскільки впливова сила ритму є силою повторів, то поєднання різних типів повторів (метричних, звукових, словесних, фразових тощо) багатократно збільшує їх дієвість. Впливовість ритму підвищується тим, що повторюється форма кола; коло — рядкове, строфічне, композиційне — найбільш сугестивна ритмічна форма, властива танку, музиці, поезії (хоровод, хороколо). Коло є найчастіше вживаним засобом композиційного розподілу матеріалу у поезії
Павла Тичини 20-х років.
У створенні оригінальної, тонко розгалуженої завершеної строфи поет поєднує різнометричні стопи, причому не в межах рядка (кожний рядок у його вірші чистий, однометричний), а тільки в межах строфи, надаючи строфічній цілості виняткової заокругленості, інтонаційної чистоти (отже, користується рядковими, а не рядково-стопними логаедами (логаеди з грець. словоспів).
Індивідуальні «словоспіви», мелодійні строфи ми знаходимо в цілому ряді віршів збірки «Сонячні кларнети» («Я стою на кручі», «Хор лісових дзвіночків», «На стрімчастій скелі», «З кохання плакав я», «О панно Інно…» та ін.).
Отже, перша збірка лірики Павла Тичини є значним поступом як на творчому шляху самого митця, так і для української поезії в цілому. На етапі її створення Тичина вже випрацював неповторний власний стиль, який запозичив мелодійність та інструментарій народнопісенної поезії, але вдосконалив її новими зворотами, компонуванням кількох розмірів і жанрів у межах одного вірша, драматичним ліризмом тощо. Вірші молодого Тичини мелодійні,
співучі та ліричні, тут мало говірних віршів, а багато з творів, які ввійшли до «Сонячних кларнетів», пізніше були покладені на музику видатними композиторами.
4. Звучить аудіозапис поезії «Ви знаєте, як липа шелестить..?»
5. Евристична бесіда (роздуми вчителя та учнів над збіркою «Сонячні кларнети»)
6. Виступ учня-«критика»
Перша книжка поезій П. Тичини з незвичайною назвою «Сонячні кларнети» (тоді писалося «Сонячні») вийшла друком у 1918 р. На обкладинці — соняшники.

Кларнет — духовий інструмент. Назва його походить від латинського clavus, що означає «ясний». Так названо інструмент за його звук — чистий, ясний, бадьорий Сонячні кларнети — музика сонця, а сонце — джерело всього живого, символ життя, радості, розквіту, щастя. Винесений у заголовок книжки цей незвичайний образ-символ якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Назва збірки — це поетичне вираження авторського розуміння гармоній всесвіту.
«Сонячні кларнети» — збірка Тичини, яка стала епохальною книжкою поезій, про яку заговорила вся літературна Європа. В. Стус у книжці «Феномен доби» пише, що «Компліменти були великі».
7. Виступ учня-«літературознавця»
У віршах збірки «Сонячні кларнети» поєдналися дві музи — музика й поезія з братом живописом. Тому картини заговорили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами. До збірки П. Тичина включив найкращі свої твори. «Сонячні кларнети» поділяються на три тематичні групи.
До першої належить лірика з пейзажними й любовними мотивами.
Це музичні, граційні, живописні вірші (уже відомі нам) «Гаї шумлять», «А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків» та такі, як «О панно Інно…», «Арфами, арфами…», «Ви знаєте, як липа шелестить..?» та інші. Поезії вражають красою образів і глибинним розумінням законів природи. Цю групу віршів справді можна назвати «Світлою нотою збірки».
Друга збірка — це вірші про народне горе, принесене Першою Світовою війною. «Хтось гладив ниви…», «Іще пташня…». У них відчувається справжній трагізм; поет майстерно передає найтонші настрої й почуття.
Третя група тематично поєднується з другою: Україна й революція («Одчиняйте двері…», «По блакитному степу», «Скорбна мати» та інші). Поет з позицій власного розуміння добра і зла, справедливості й народної моралі осмислює, що несе революцію рідному народові. Ці дві групи можемо назвати «скорбними нотами» збірки.
8. Випереджальне завдання
Збірка «Сонячні кларнети» в оцінці літературної критики (учні по черзі читають висловлювання, записують у зошити).
Літературознавець Олександр Білецький
«Ніби щойно прокинувшись, він (П. Тичина), відкрив очі на світ і основне начало всесвіту побачив у ритмічному русі, гармонійному звукові, музиці.
Цей ритм всесвіту і є «Сонячними кларнетами».
Поет Микола Бажан
«Ніколи не забуду тієї безсонної ночі дев’ятнадцятого року, коли мій друг приніс мені книжку з рясними соняшниками на обкладинці. Ми з ним сиділи в лісі при багатті (бо виїхали всім технікумом на заготівлю дров): читали, і п’яніли, і кричали з радості, насолоджуючись красою українського слова, яке з такою нечуваною нами досі музичністю грало, співало, бриніло, гриміло, лилося зі сторінок тієї книги…»
Критик Леонід Новиченко
«Сонячні кларнети» явили вже поета сформованого і високо оригінального в художньому розумінні. Наче відбувся якийсь могутній внутрішній стрибок…
Звідки взяв молодий поет ці розливи сонячного світла, що струменять у його віршах? Звідки прийшла до нього, нарешті, дивовижна, незрівняна музика, якою все перейняте в його поетичному світі, музика, що поступає не лише як провідний принцип віршованої форми, але й однією з основ образної системи і всього світовідчуття поетового? Марно шукати відповіді на подібні питання, тут — таємниця таланту».
Письменник Василь Барка
«Тичина — кларнетист, можливо, був найвизначніший лірик світу у свої «класичні роки (1914–1924)».
9. Аналіз поезії «Ви знаєте, як липа шелестить..?»
Жанр поезії — пейзажна. Це своєрідна форма художнього пізнання людської душі.
Вірш «Ви знаєте, як липа шелестить..?» — пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні зразки, де картини природи пов’язуються душевними настроями, а події людського життя часто замальовуються як певна паралель до явищ природи.
Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі.
Картини природи і людські почуття чергуються:
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? (пейзажний етюд)
Кохана, спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі (переживання ліричного героя)
Такий паралелізм збуджує в читачів роздуми й переживання.
Риторичні запитання («Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?», «Ви знаєте, як сплять старі гаї?»), риторичні окличні речення («А солов’ї!.. Та ви вже знаєте, Як сплять гаї!) привертають увагу до краси весняної ночі, готують слухача до сприйняття наступної картини.
Вражають інтонації цього твору: ніжність, мелодика слова, чаруюча принадність пейзажних картин незрівняної української ночі.
Тичининська ніч нагадує пізній вечір картини Білокур, відтворений на картині «Квіти і берізоньки ввечері» (Учні розглядають картину).
У музиці «Сонячних кларнетів» оживає ніжна любов, таємниць світу, чари молодості, краса природи. Доказом цього є поезія «Арфами, арфами…».
10. Виразне читання напам’ять учням вірша «Арфами, арфами…»
11. Слово вчителя
12. Аналіз вірша за схемою (фрагменти виступу)
У поезії всього чотири строфи. Фабула розмежована й поділена за строфами рівномірно. У першій змальований прихід весни. Поет подає дивної краси її живописний портрет: «Йде весна, запашна, квітами-перлами закосичена».
Друга строфа віщує грозу картиною хмар — дум, якими вкривається небо.
У третій — ліричний герой милується весною, що дзвенить потічками й співом жайворонка.
В останній строфі в артистичній асоціативно-образній формі розкривається піднесений душевний стан персонажа, який звертається до коханої із закликом відкрити своє серце весні.
Композиції кожної строфи відповідає певна структура фрази з виділенням найважливіших слів-епітетів. Вони виносяться на кінець речення й віршованого рядка (самодзвонними, ніжнотонними, перламутровими), символічні за змістом позиції.
Головні, ударні рядки в поезії закінчуються чоловічими римами, наповнюючи енергією й усі інші рими. Для надання урочистості, відкритості, поет майстерно користується властивостями голосних звуків. Візьмемо в першій строфі звук «а», яким розпочинається вірш: «Арфами, арфами… Йде весна запашна». Він створює ілюзію широти, лунності, розложистості. Звуки [а] й [о] — музичні крила цієї поезії. Характерно, що вірш написаний не одним розміром, а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність, які відзначилися ще літературознавцями 20–30-х років.
«Арфами, арфами…» вражає не тільки гармонійністю звуків, а й чарівними живописними картинами. Передусім портретом закосиченої весни (бачимо тут спектр райдуги). А далі сріблястий тон («квіти-перли») переплітається з голубим кольором, що допомагає ліричному герою вираженню глибокої романтичної задуми. Живописна палітра розширюється: «золотистими», «блакить», «перламутровий», «вогневий». Кольори поєднуються, виграють різними відтінками, допомагаючи відтворити складний спектр почуттів юної закоханої душі.
13. Виступ учня-«аналітика»
Тичинина весна дуже схожа на дівчину весну, змальовану Сандро Боттічелі, струнку юнку в розкішній світлій сукні, оздобленій витканими ніжними квітковими візерунками. Її золотисто-пшеничне волосся уквітчане вінком.
На лебединій шиї різнобарвна гірлянда. Юне обличчя сумне й мудре, тонкі руки підтримують троянди, які падають, а потім потопають у темно-зеленому трав’яному килимі. Як і Сандро Боттічелі, Тичина читає книгу природи очима мрійника й хлібороба. Отож, весну він бачить з «колосом вій».
14. Інсценізація уривка з біографічної повісті Станіслава Тельнюка «Павло Тичина» (виконують підготовлені учні)
Автор. Якось П. Тичина прочитав у товаристві свій вірш «Арфами, арфами…». Усім він сподобався, тільки одна дівчина, на ймення Поля, сказала:
Поля. А я знаю подібний у Вороного «Весна»:
Має крилами весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар
Попелястих, пелехатих.
Автор. Павло Тичина також знав цей вірш і зрозумів, що Поля хоче натякнути, ніби його, Тичинин вірш, неоригінальний чи навіть запозичений!
Знітився, не знав, що відповісти. Втрутилась Інна — сестра Полі.
Інна. У вас, Павле, зовсім інша музика, зовсім не той настрій… Микола Кіндратович милується весною, як, пробачте, добродушний дідок — молодою дівчиною. Він намагається описати її ще кращою, ніж вона є… А у вас — весна — ваша ровесниця, як ось Поля чи я. І ви говорите те, що бачите й відчуваєте.
Автор. Павло мовчки дивився на дівчат і думав про Полю. Гарна, миловидна, запальна… Він розумів, що вона йому дуже-дуже подобається. А от чи він їй? Він ще не знає, що буде далі… А далі буде так. Він з Полею стрічатиметься не раз. Покохає її щемно-безнадійно. Читатиме вірші, говоритиме про музику, але Поля чогось не договорюватиме…
Учитель. Цьому моменту в житті Тичини художник Михайло Жук присвятив своє загадкове панно «Біле і чорне».
На передньому плані — дві постаті: темноволосий юнак в античному одязі й русява дівчина зі схрещеними на грудях руками. Хлопець насолоджується чарівними звуками сопілки. Задума й стриманість на ніжному личкові юнки.
Його півпостать охоплюють широкі чорні крила, а її — білі. Створюється таке враження, що вони пильно рухаються до нас.
Навколо юнака й дівчини буяють квіти. Ближче до нього — соняшники, чорнобривці, жовті гвоздики (спектр теплих кольорів), а біля неї — віоли, синьота лазорева, татарська гвоздика (холодні тони).
Портрет юнака написаний з двадцятилітнього П. Тичини, а дівчини — з Поліни Коновал (доньки чернігівського поета й драматурга І. О. Вороньківського), яка була першим юнацьким коханням поета. Художник знав історію нещасливої любові свого учня…
Переконавшись, що дівчина його не кохає, перестраждавши й перемучившись, Тичина напише вірш «О, панно Інно…» і подарує сестрі Поліни.
15. Виразне декламування вірша вчителем
16. Аналіз поезії учнями
Для вираження глибокого драматизму ліричного почуття автор використовує взаємодію музичного й живописного. Він двічі звертається до зорових образів. Білим кольором зимового пейзажу («сніги») підкреслюється самотність героя, який мучиться й страждає від кохання. А думка-загадка, що любов загублено, подається в супроводі такої промовистості деталі «цвіли луги». Музикальність, яка йде від логічних, ритмічних і психологічних пауз, обірваних і номінативних речень («Вікно. Сніги. Зимовий вечір… Тиша. Ми), від цілої системи синтаксичних повторів та зорової образності, надає поезії великої естетичної цінності. Переживання персонажа такі глибокі, що здорові враження переплавляються в музичні, і навпаки, — в здорові: наприклад: «Я ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів» (зорові перейшли в музичні); «І раптом небо … шепіт гаю… О ні! То очі Ваші» (музичні перейшли в зорові).
Вірш «О, панно Інно…» складається всього з двох восьмирядкових строф (рівновеликі ямбічні рядки скріплені двома римами), а скільки в ньому трепетного почуття, щему, ніжності. Здається, перед нами звичайні прості слова.
Але тисячі разів чужі слова письменник увів у свій контекст, і вони набрали особливої ритмічності й образності, заграли, як відшліфований діамант.
17. Звучить романс «О, панно Інно…»
18. Виступ учня-«теоретика»
Вітаїзм також — віталізм (від лат. vitalis — життєвий). Стильова течія початку ХХ ст., проявилася в кількох модерністських напрямах (неоромантизм, футуризм, експресіонізм). Головна ознака — відтворення безперервного потоку життя, погляд на людину як на біологічну істоту. Джерело вітаїзму — учення Ф. Ніцше про «діонісійське» (темне, інстинктивне) начало культури. В українській літературі вітаїзм також стверджував життєвість, незнищенність нації. Представлений творами М. Хвильового, Є. Маланюка,
О. Ольжича, У. Самчука.

Експресіонізм (від франц. expression — вираження, виразність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ століття.

Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад
духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст.
Визначальні риси експресіонізму:
• зацікавленість глибинними психічними процесами;
• заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
• оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;
• суб’єктивізм і зацікавленість громадянською темою.

В український літературі експресіонізм започаткував Василь Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму.
Класичний експресіонізм утвердив Осип Турянський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість Миколи Куліша («97»), частково — Миколи Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза Миколи Хвильового (зокрема твір «Я (Романтика)»), Івана Дніпровського, Юрія Липи, Тодося Осьмачки.
Кларнетизм — світоглядно-естетична концепція Павла Тичини, унікально виражена за допомогою багатьох поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора й епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо.
Термін, запропонований Ю. Лавріненком та В. Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П. Тичини й походить від назви його збірки «Сонячні кларнети» (1918). Кларнетизм указує на «активно ренесансну одушевленість життя» (Ю. Лавріненко). Синтетичне мислення схильного до «кольорового слуху» та «слухового кольору» П. Тичини («Арфами, арфами…», «Гаї шумлять…», «Пастелі» та ін.) зумовлювало одночасну «мальовничу музичність» і «музичну мальовничість» його лірики. Водночас кларнетизм виявився містком, що перекидався від ідейно-естетичних, почасти врізнобіч спрямованих пошуків попередніх поколінь до синтетичного типу мислення, що не вкладалося в жодну стильову течію. Так, органічний для П. Тичини символізм переплітався з елементами авангардизму, імпресіонізму, імажинізму, про що поет писав у щоденнику, а разом з тим — і неоромантизму, неореалізму та необароко. Вплив тичининського кларнетизму на українську літературу XX ст. виявився одним із визначальних.
IV. Закріплення вивченого матеріалу
1. Визначте найголовнішу ознаку поезій збірки «Сонячні кларнети»
Найголовнішою ознакою поезій є тонке спостереження навколишнього світу, замилування його гармонією. А ще — несподіваність першовідкриття.
Побачити все довкола ніби вперше — на це здатний не кожен. Так дитина відкриває світ… Душа поета теж дитина, сповнена любов’ю і захопленням.
У поетичному сплаві «Сонячних кларнетів» поєднані розповідь, музика, спів, живопис — усе, що було близьким натурі поета. Кожна картина — жива, радісна, інтонаційно багата. І все ж тут переважає музичне світовідчуття. Василь Стус у книжці «Феномен доби» наводить слова А. Ніковського: «З духу музики зародилася ця лірика»).
2. Розкрийте особливості творчої манери, поетичного новаторства П. Тичини
Надзвичайно висока, порівняно з попередниками й сучасниками, образність відтворення світу.
Створення разом з іншими поетами світової літератури (Поль Верлен, Лайнер Марія Рільке, Артур Рембо) нової поетичної мови ХХ ст.
Своєрідне порівняння фольклоризму та модернізму.
Слово вчителя
Тичина став поетом, яким Україна пишається перед світом. Оригінальний стиль, щирість інтонацій, дивовижність його поезій кличуть нас у світ, де панує гармонія і краса. «А серед усього того, — пише Сергій Єфремов, — стоїть цей дивний мрійник із очима дитини і розумом філософа, з вразливою, спраглою краси душею художника й потужною мовою справжнього майстра слова…».
Так, ідеал П. Тичини — гармонія природи й людини, інтелекту й духовності, почуття й обов’язку, національного й загальнолюдського, землі й космосу.
V. Домашнє завдання
1. Вивчити напам’ять вірші «Арфами, арфами…», «О, панно Інно…»
2. Написати акварель за мотивами збірки «Сонячні кларнети».
3. Скласти міні-твір «Мої враження від світлої ноти «Сонячних кларнетів» або «Мій найулюбленіший вірш П. Тичини».

Как правильно умываться молоком?
15 шагов к триумфу. Твой стиль
Женские страшилки или правда нашей жизни
Закріплення вивчених способів додавання і віднімання в межах 100
Довіра і співпраця
Задачі на знаходження невідомого від’ємника. Знаходження значень виразів

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта