Архітектура Європи (бароко та класицизм)
Мета:

- закріпити знання про риси романського та готичного стилів у архітектурі Європи;

- поглибити знання про західноєвропейську архітектуру барокового та класицистичного стилів;

- навчити вирізняти в архітектурі особливості елементів вивчених стилів.

Завдання:

- пригадати вивчені на попередньому уроці особливі риси романського та готичного стилів;

- на прикладах творів мистецтва проаналізувати особливості стилів бароко та класицизм в західноєвропейській архітектурі;

- порівняти характерні особливості вивчених стилів;

- простежити умови формування та розвитку архітектури бароко та класицизму в країнах Західної Європи;

- з’ясувати полярні відмінності цих стилів, втілені в динамічній ірраціональності бароко та раціоналістичній стриманості класицизму.

План лекції:

1. Динаміка та пишність барокової архітектури.

2. Раціональність та врівноваженість архітектури класицизму.

3. Модерн

1. Динаміка та пишність барокової архітектури

Остання третина XVI — XVII ст. в Італії — це період економічного занепаду, зміцнення феодально-церковної ідеології, влади пап і дворянства. В цей час розгортається контрреформація, ідейний організатор якої — орден єзуїтів, каральний орган — папська інквізиція. Найважливішим засобом ідеологічного впливу церкви на маси стає архітектура. Головна увага приділяється спорудженню храмів, планування яких цілком підкорене вимогам культу.

Новий стиль в архітектурі XVII ст. отримав назву бароко. Італійське слово «бароко» означає буквально «дивний», «химерний». В різний час в термін «бароко» вкладався різний зміст. В даний час він вживаний в мистецтвознавчих працях для визначення стилю, що панував в європейському мистецтві між маньєризмом і рококо. Від маньєризму мистецтво бароко успадкувало динамічність і глибоку емоційність, а від Ренесансу — ґрунтовність і пишноту. Риси обох стилів гармонійно злилися в одне єдине ціле.

У територіально роздробленій Італії завдяки руху контрреформації Рим набув нового значення, а будівництво культових будівель отримало сильний імпульс.

Свої «видимі» форми стиль бароко став отримувати з кінця XVI століття. З Італії бароко поширюється по всій Європі, де цей стиль переважає з кінця XVI до середини XVIII ст. У кожній з країн спостерігалися свої особливі політичні, соціальні умови, існували особливі національні традиції, це позначилося і на архітектурі. Тому в кожній європейській країні бароко набувало своїх особливих рис.

В італійській архітектурі стилістична характеристика бароко поширювалася і на зовнішній, і на внутрішній вигляд будівель. У французькій — спостерігалося значне розходження між фасадним і внутрішнім оздобленням споруд, у першому переважали класицистичні засади, у другому — барокові. У англійській архітектурі стиль виступає як своєрідний відтінок, акцент класицизму; тут можна говорити швидше про «бароковий» класицизм, ніж про бароко в чистому вигляді. Але все ж архітектура у всіх європейських країнах мала також і спільні риси.

За висновками науковців, бароко — кризовий стиль, що виникає на хвилі занепаду гуманізму. Але це не відкидало бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва та природи. Якщо Відродження мало незначне поширення в країнах за межами Італії, то з доби бароко почалася справжня експансія західноєвропейської цивілізації на невідомий світ і включення в орбіту своїх інтересів віддалених країн і континентів (доба Великих географічних відкриттів, колонізація Америки, Південної Азії тощо).

Бароко втілює нові уявлення про вічну мінливість світу. Відрізняється грандіозністю, пишнотою та динамікою, пристрастю до ефектних видовищ, сильним контрастом масштабів і ритмів, матеріалів і фактур, світла та тіні, поєднанням ілюзорного і реального. Завдяки химерній пластиці фасадів, складним криволінійним планам палаци і церкви бароко набувають мальовничості та динамічності. Вони ніби вливаються в навколишній простір. Барокові інтер’єри наповнюють поліхромною скульптурою, ліпленням, різьбленням; дзеркала і розписи розширюють простір, а живопис плафонів створює ілюзію розкритих склепінь.

В живописі і скульптурі переважають декоративні багатопланові композиції релігійного, міфологічного або алегоричного характеру, парадні портрети. При зображенні людини віддається перевага стану напруги, екзальтації, підвищеного драматизму. Великого значення набуває емоційна, ритмічна та колористична єдність цілого; в скульптурі — мальовнича плинність форми, багатство аспектів і вражень.

Повернення до античних, співмасштабних людині і конструктивно правдивих ордерних систем у виборі художніх засобів виразності пояснюється загальною гуманістичною спрямованістю культури бароко. Але вже в ранніх роботах ордер використовується для розчленування і посилення виразності стіни на фасаді та в інтер'єрі, а надалі на стінну площину накладаються дві-три ордерні «декорації» різних масштабів, що створюють ілюзію глибини простору. Зодчими був подоланий суворий античний взаємозв'язок конструкції і форми та вироблені, по суті, суто естетичні норми «образотворчої» тектоніки, відповідність якої конструктивній і просторовій логіці споруди дотримувалася в залежності від постановки загального художнього завдання. В епоху бароко ілюзорно-глибинне трактування стіни продовжується реальними об'ємними композиціями у вигляді скульптурних груп, фонтанів (палаццо Полі з фонтаном Треві).

Ще в епоху Відродження починає приділятися особлива увага будівництву міст. Буржуазію не задовольняють криві тісні середньовічні провулки. Виникає ідея міста центричного типу, що відображає синтез раціональних форм римських військових таборів з концентричними структурами міст середньовіччя. Іншою стороною практичного містобудування, що реалізовувало нові принципи у вже сформованих містах, було створення в аморфному міському середовищі композицій, що стали згодом осередками міських ансамблів. Ці ідеї отримали подальший розвиток в добу бароко. Бароко приваблює краєвид в якості одного з основних компонентів міського ансамблю. Триває архітектурне формування міських центрів. При цьому площа втрачає функціональний і демократичний зміст, властивий їй в епоху раннього середньовіччя (місце торгівлі, народних зібрань). Вона стає окрасою міста, його парадної частиною, яка приховує стихію внутрішньоквартальної забудови.

У період бароко головні вулиці прокладаються у вигляді широких проспектів (Віа Корсо в Римі, що виходить на площу дель Пополо). Одним з найбільш цікавих реалізованих містобудівних ансамблів є П’яцца дель Пополо — площа біля основного північного входу в Рим з трьома вулицями-променями, які ведуть у різні райони міста. У точці перетину променів поставлений обеліск, а між вулицями на площі побудовані дві однакові купольні церкви — своєрідні пропілеї, що акцентують початок вулиць. Тут були вперше в широкому масштабі міста реалізовано принципи регулярного планування, що стали основоположними в архітектурі та містобудуванні.

Найбільш яскраво риси бароко в архітектурі характеризують храми, будівництву яких католицизм приділяє особливу увагу. Їх плану, як правило, повертається середньовічна базилікальність. Композиції надається фронтально-осьовий характер з сильним акцентом на головному фасаді і глибинним розвитком внутрішнього простору. Замість спокійної рівноваги ясно розчленованих мас і просторів починає переважати пластична монолітність та динаміка. Ордер, залишаючись основним засобом розчленування, майже повністю втрачає конструктивність; його трактування підкреслено декоративне та пластичне. Ніби виростаючи зсередини стіни, ордер стає невід'ємною частиною самого масиву, засобом його «скульптурної» пластики. Замість співмірної з людиною масштабності часто з'являється навмисна перебільшеність розмірів ордерних форм. У композиції фасадів розкріповані елементи ордера зазвичай збираються до осі, акцентуючи головний вхід. Внутрішня напруженість оброблених ордером мас підкреслюється і елементами пластики — волютами, масивними, часто розірваними фронтонами, нішами, обрамленнями вікон і ніш, скульптурою, картушами і т. д.

Архітектурні форми бароко успадковували риси італійського Ренесансу, проте перевершили його за складністю, різноманіттям й мальовничістю. Сильно розкріповані фасади з профільованими карнизами, з колосальними, на кілька поверхів, колонами, півколонами і пілястрами, розкішними скульптурними деталями, часто коливаються від випуклого до увігнутого, надають споруді руху і ритму. Жодна деталь не є самостійною, як це було в період Ренесансу. Все підпорядковане загальному архітектурному задуму, до якого належить оформлення і прикраса інтер'єрів, а також садово - паркового та міського архітектурного середовищ.

До числа перших творів, в яких вже ясно позначились риси бароко, можна віднести головну церкву ордена єзуїтів — Іль Джезу у Римі, побудовану архітектором Джакомо де ля Порта на основі проекту Віньоли. Глибинний розвиток внутрішнього простору підкреслено на фасаді акцентуванням входу. Його виразність досягається шляхом наростання до центру ордерних форм, створення сильних контрастів світла й тіні, динамічним рухом членувань від країв до осі. Площина фасаду сприймається як масивний «екран», за яким головне — внутрішній простір. Бічні фасади мають другорядне значення, їх спрощена композиція мало пов'язана з основним фасадом.

Одним з найбільших майстрів римського бароко був Джованні Лоренцо Берніні (1598 — 1680). Побудована ним у Римі церква Сант Андреа аль Квірінале (1658) особливо чітко виявляє характерну для бароко тенденцію до виділення на фасаді урочистого порталу. Звернений до вулиці фасад у вигляді величезного порталу, по суті, незалежний від розташованої в глибині ділянки еліпсоподібного об’єму.

Найбільша робота Берніні в Римі — грандіозна колонада перед собором св. Петра, що завершила в середині XVII ст. формування ансамблю. Ідея створення центричної композиції собору, закладена у проектах Браманте і Мікеланджело, в період розвитку бароко була порушена їх наступниками. Шляхом подовження композиція собору з центричної перетворилася в глибинну, фронтально-осьову. Сильно зросло значення фасаду, який на початку XVII ст. був побудований великим майстром бароко К. Мадерно. Оброблена колосальним ордером площина фасаду, рівна по ширині 115 м, при висоті 45 м пригнічує своїм масштабом людину, яка сприймається крихітною поруч з гіпертрофованими формами. Берніні створив велику площу перед фасадом собору. Овальна колонада висотою близько 20 м здається невеликою в порівнянні з фасадом і тим величезним простором, який вона обмежує. Вісь собору панує в композиції, послідовно організовуючи інтер'єр, фасад і простір площі.

Особливо монументальним та урочистим характером відрізнялась архітектура бароко в Австрії. Фішер фон Ерлах та Лукас фон Гільдебрандт — основоположники так званого «австрійського» або «віденського» бароко з такими специфічними рисами як грандіозний розмах, святковість, парадність, дещо важкувата патетика.

В кінці XVII ст. постає необхідність відбудови столиці — м. Відня, яка доручена Ф. фон Ерлаху. Навколо історичної частини міста архітектор створив зелену смугу садів і парків, за якими розташував великі палацові комплекси, головним з яких був Шенбрунський палац і парк , розташований терасами з палацами і павільйонами. Одну з ключових позицій в новому ансамблі зайняла церква св. Карла Борромея. Вона являла собою зразок культової архітектури «австрійського» бароко, відзначалася помпезністю, обтяженістю декором і класичною симетрією у вирішенні фасадів. В архітектурі церкви поєднали риси бароко, класицизму та орієнталізму. Церква є базилікальною спорудою; традиційний двобаштовий фасад, оздоблений шестиколонним парадним портиком, а його головна вісь підтримана двома тріумфальними колонами, що імітують колони Траяна, але в силуеті споруди більше нагадують мінарети. В об’ємі та на фасаді церкви домінує купол.

Молодший сучасник Ф. фон Ерлаха — Гільдебрандт. Його споруди відрізняються більш площинним характером вирішення фасадів, вишуканістю деталей і помірним використанням скульптури. Найвизначніше досягнення архітектора — віденський Бельведер. В ансамбль палацу входять симетрично розташовані будівлі «верхнього» і «нижнього» Бельведеру, між якими розбитий регулярний парк з боскетами, партером, водоймами, фонтанами і сходами. Ансамбль вирізняється завершеністю, гармонійним співвідношенням будівель однієї з одною та з парком.

2. Раціональність та врівноваженість архітектури класицизму

Класицизм (від лат. «сlassicus» — зразковий) — художній стиль в європейському мистецтві, що виник в другій половині XVII ст. Одним з важливих завдань класицизму було звернення до образів і форм античного мистецтва як до ідеального естетичного еталону.

Розвитку класицизму передусім сприяли політичні умови Франції XVII ст., де найбільш яскраво він себе виявив, хоча сама поетика класицизму почала формуватися ще в добу Пізнього Відродження в Італії. У другій половині XVII ст. Франція являє собою централізовану монархію з необмеженою владою короля Людовика XIV. Політичний центр країни — королівський двір. Основною темою в мистецтві класицизму стає громадянський обов’язок і перемога розуму над почуттями, підкорення інтересів окремих особистостей інтересам нації. Зразком гармонійного устрою слугував античний світ, тому зразком для архітектури та мистецтва класицизму стає мистецтво Стародавньої Греції та Риму.

Класицизм був вираженням філософського раціоналізму. Концепція класицизму полягала у використанні в архітектурі античних систем формоутворення, що, однак, наповнялись новим змістом. Естетика простих античних форм і точний ордер протиставлялися випадковості, примхливості стилів бароко та рококо.

Класицизм стимулював археологічні дослідження, що призвели до дивних відкриттів і нових знань про розвинені античні цивілізації. Результати роботи археологічних експедицій, узагальнені в ґрунтовних наукових дослідженнях, заклали теоретичні основи руху, учасники якого вважали античну культуру вершиною досконалості в будівельному мистецтві, зразком абсолютної та вічної краси. Популяризації античних форм сприяли численні альбоми, що містили зображення архітектурних пам'ятників.

Характер архітектури класицизму в більшості випадків залишився залежним від тектоніки несучого муру та склепіння, що стало більш плоским. Важливим пластичним елементом стає портик, в той час як стіни ззовні і зсередини членуються дрібними пілястрами та карнизами. В композиції цілого та деталей, обсягів і планів переважає симетрія. Кольорове рішення характеризується світлими пастельними тонами. Білий колір, як правило, служить для виявлення архітектурних елементів, що є символом активної тектоніки.

Класицизм був провідним стилем передусім у Франції, де панував у всій художній творчості. Він є вираженням освітніх тенденцій французького суспільства того періоду. Цей стиль вніс зміни в планувальну та просторову системи міст, прорізав нерегулярну середньовічну структуру вулиць величним комплексом прямих проспектів і площ, а на перетині їхніх осей розмістив архітектурні монументи. Світогляд класицизму виявляється вже в архітектурі Східного фасаду Лувра (1667 — 1678), що проектувався К. Перро, який одержав верх над проектом в стилі бароко, виконаним італійцем Берніні.

Для кращих пам’яток архітектури французького класицизму характерно:

· простота форми, сувора логічність і врівноваженість загальної побудови;

· тектонічно ясне трактування ордерів;

· панування прямих ліній;

· геометрична чіткість планів і суворість пропорцій;

· декоративна перевантаженість і пишність в оздобленні інтер’єрів (риси, успадковані від бароко).

В другій половині XVII ст. проводиться діяльність по реконструкції центральної частини Парижу. У Парижі започаткована система створення парадних площ, що відіграють велику містобудівельну роль. Вони є вузлами композиції, куди спрямовані головні міські вулиці. Навколо цих площ формуються головні міські ансамблі (площа Перемог, площа Людовика Великого). В архітектурі площ велике значення відіграють тріумфальні арки, що замикають перспективи вулиць (арка Сен Дені в Парижі). Прототипом французьких тріумфальних арок були тріумфальні арки імператорського Риму.

В цей період вперше у французькій архітектурі створюється тип заміської резиденції з великим парком, де центральною частиною всієї композиції є палац, призначений для світських розваг (Шато де Мезон поблизу Парижу, архітектор Мансар; заміська резиденція Во ле Віконт, архітектори Лево, Лебрен, Ленотр). В цей період був створений парк французького типу — регулярний парк.

Визначна пам’ятка французького класицизму — ансамбль королівської резиденції Версаль (архітектори Лево, Лебрен, паркобудівничий Ленотр)

В історії світової архітектури палац і парк у Версалі займають особливе місце. І не тільки тому, що це був найбільший і найбагатший з усіх садово-паркових ансамблів тих часів. У Версалі остаточно сформувалися риси класицистичної архітектури і паркобудівництва. У той час не було подібних палацу і парку, що справляли б таке велике враження.

На початку XVII ст., там, де нині розташований Версаль, була заболочена місцевість, куди їздили на полювання французькі королі, тому в 1624 р. було побудовано для них мисливський будинок. Згодом на вимогу Людовіка XIII архітектор Жак Лемерсьє спорудив тут невеликий палац. У 1661 р. архітектору Луї Лево було доручено перебудувати палац. Він прибудував бічні флігелі. За правління Людовіка XIV французький абсолютизм досяг апогею. Людовік XIV вирішив збудувати найвеличнішу в світі резиденцію поблизу Парижу. Архітектура палацу мала прославити особу короля, що порівнював себе з римськими цезарями. Найбільш точно відображав ідеї французького абсолютизму класицизм з його спокійними й величними формами.

У 1669 р. архітектор Лево почав перебудовувати палац, а видатний французький паркобудівничий Андре Ленотр, що розробив принципи планування французьких регулярних парків, розпочав будівництво парку.

Після смерті Лево будівництвом версальського палацу протягом майже тридцяти років (з 1676 р.) керував талановитий французький архітектор Жюль Ардуен-Мансар. Його помічником був архітектор Робер де Котт, а живописні роботи виконував видатний художник Шарль Лебрен (1619-1690). Мансар будує нові частини палацу, у тому числі два величезні крила, після чого довжина палацу досягла півкілометра, перебудовує парковий фасад, у парку споруджує палац Великий Тріанон. Крім того, він створює ансамбль площі Зброї (Плясдарм), куди сходяться три дороги — «три промені». На спорудженні версальської резиденції працювало від 22 до 36 тис. чоловік.

Площу перед палацом оточили півколом корпуси колишніх королівських стаєнь. Попереду шлях перегороджують високі ковані грати з позолоченими вістрями списів. Ажурні ворота, прикрашені королівським гербом ведуть на широкий двір, з обох боків якого стоять корпуси, а в центрі двору — кінний монумент Людовіка XIV, до якого сходяться «три промені». За ним видно ще два двори, утворені бічними частинами палацу: Королівський і найменший, куди виходить фасад центральної частини,— Мармуровий. Це найдавніша частина ансамблю, побудована ще Лемерсьє. Триповерховий фасад цієї частини зазнав впливу французької архітектури першої половини XVII ст.— високі дахи, мансарди, ліпні окраси. Вхід до палацу — з правого корпусу. Він веде на так звані Сходи послів. Це — північна частина палацу, де на другому поверсі розташовані апартаменти короля. Південну частину займали апартаменти королеви. Від Сходів послів розпочинається анфілада парадних залів — Венери, Діани, Марса, Меркурія, Аполлона, зал Війни і, нарешті, величезна Дзеркальна галерея завдовжки 73 м. Кожен зал оформлено мармуровими панелями, різьбленими та ліпними окрасами, барельєфами та картинами на міфологічні й історичні теми, скрізь — зображення Людовика XIV в античному вбранні, який займається різними видами діяльності.

Головне приміщення палацу — спальня короля з великим ліжком під балдахіном. Вона відокремлена балюстрадою від проходу, по якому, минаючи анфіладу численних залів, проходили придворні та представники аристократичної верхівки, що їх милостиво допускали вітати короля під час церемонії його одягання. Серед величезної кількості кімнат привертають увагу багатством оформлення апартаменти королеви та висока палацова капела, оточена всередині колонадою. За палацом — незвичайної краси широка площа з двома басейнами в гранітному обрамленні, численними скульптурами, які символізують французькі річки.

Основна тема палацу — горизонталь, основний мотив — великий ордер. Фасад має триярусну ордерну структуру: нижній поверх є ніби п'єдесталом, другий — ордер і третій — аттик. Усе врівноважене, величне, у дусі класицизму. За партером широкі сходи ведуть до великого фонтана Латони, далі — зелена смуга Королівської алеї, за нею — басейн Аполлона, а ще далі, майже на горизонталі, видно водну гладь Великого каналу. На території парку численні алеї віялами розходяться від майданчиків з альтанками, статуями, фонтанами. Зона парку на захід переходить у лісопарк. У парку побудовано ще кілька палацових будівель — Великий Тріанон, де розміщувались житлові приміщення короля, та Малий Тріанон — дивної краси споруда, зведена в 1762 — 1768 рр. архітектором Ж. А. Габріелем.

Початок другого етапу французького класицизму пов'язаний із будівництвом храму св. Женевьєви в Парижі (пізніше він отримав назву Пантеону), спрощена форма якого свідчить про виникнення нового естетичного підходу. Храм був закладений на плані, що має форму рівностороннього хреста, з банею в центрі, що піднімаються до висоти майже 120 м. Зовнішні поверхні стін — майже без прикрас, вирішені з використанням класичного контрасту розчленованих і нерозчленованих мас. Автором Пантеону був архітектор Ж. Ж. Суффло, відомий також як автор великої дослідної роботи про античні храми в Греції.

Прагнення використати античні зразки було реалізоване на початку XIX ст., коли в Парижі виникла значна кількість великих будівель в стилі класицизм, а вплив стилю був посилений містобудівним рішенням. Вони стали художнім завершенням паризького діаметру; створили головні орієнтири в плані та силуеті центру міста, композиційно замкнули перспективи вулиць. До античності найбільше наблизилася церква Мадлен, що будувалася, починаючи з 1764 р., за проектом П. Контана де Іврі та завершена архітектором П. Виньоном в період з 1806 по 1842 рр. у вигляді «грецької» храмової споруди периптерного типу. Водночас споруджуються колона на Вандомскій площі, що наслідувала колону Траяна в Римі та Тріумфальна арка на площі Зірки, побудована в 1806 — 1836 рр. за проектом архітектора Ж. Ф. Шальгрена. На зразок римських тріумфальних арок, вона має скульптурне оформлення («Марсельєза»), виконане скульптором Ф. Рюдом. Так, французький класицизм останньої фази свого розвитку став стилем пам'ятників, вираженням репрезентативності та імператорської могутності Наполеона, що і знайшло відбиток в новій назві цього стилю — ампір.

Ідеї класицизму творчо розвивали, зберігаючи при цьому стильову чистоту, Ш. Персье і П. Фонтен, що, працюючи архітекторами імператорського двору, стали найбільш визначними представниками нового стилю. Вони брали участь в перебудові Лувру, спроектували арку Перемоги на площі Карусель (1806) і численні парадні інтер’єри. Їм вдалося досягнути єдності рішень цілих вулиць. Типовим прикладом таких рішень стала вулиця Ріволи в Парижі.

В кінці XVIII ст. до класицизму тяжіє також і архітектура Англії, хоча її розвиток в цей період в однаковій мірі знаходився і під впливом романтизму. Близькість до класицизму виявляється в кафедральному соборі св. Павла в Лондоні (1675 — 1710), проект якого разом з планом перебудови частини Лондона є роботою видатного англійського архітектора К. Рена. Класицизм в чистому вигляді в англійській архітектурі представляють будинок Королівського художнього товариства Р. Адама та Національний Банк в Лондоні (1788) Д. Соуна. Найбільший внесок в архітектуру і містобудівництво зробив Д. Неш — автор реконструкції Ріджент Стріт, Букінгемського палацу, костелів і групи нових житлових будинків в Лондоні на Парк Крещент або Честер Терас (1825). Архітектурні комплекси, створені за проектами Неша, відрізняються архітектурною цілісністю, вишуканістю і строгістю форм, зрілістю культури організації житлового середовища. Класицизм досягає свого розквіту в стильних і комфортабельних інтер’єрах роботи Чіппендейла, Адамса і Шератона. Вони вплинули на організацію житлової забудови в Європі на тривалий період.

В Німеччині розповсюдженню класицизму сприяли дослідження античної архітектури. Передусім це археологічні відкриття і теоретичні роботи І. І. Вінкельманна під назвою: «Міркування про наслідування грецьким творам» і «Історія мистецтва давнини» (1764). Центрами класицизму були Берлін і Мюнхен. Найбільш значні твори німецького класицизму — Бранденбурзькі ворота в Берліні, прототипом яких стали Пропілеї Афінського акрополя (1789, автор К. Г. Лангханс), Нова Гауптвахта, Старий музеї, Драматичний театр в Берліні.

3. Модерн

Модерн — одна з умовних назв стилю світового мистецтва та архітектури кінця ХІХ — початку ХХ ст., у різних країнах відомого як «нове мистецтво». У Франції цей стиль отримав назву «ар нуво» («нове мистецтво»), у Великобританії — «модерн» («новітній, сучасний»), в Німеччині — «югенд-стиль» («молодий стиль»), в Італії — «ліберті» («свобода»), у Бельгії, Австрії — «сецессіон» («розрив, відхід»).

Головними центрами розвитку модерну були Відень та Брюссель. Модерн не став державним стилем, не отримав широкого розповсюдження в масовому зодчестві. Цей стиль мав свою географію, суспільне середовище та типологію будівель. Головним чином модерн розвивався в архітектурі міських особняків та заміських віл. Представники модерну прагнули створити новий універсальний стиль мистецтва, орієнтуючись у своїй творчості на природні форми. Пам'ятники стилю модерн досить легко впізнати. Це, в першу чергу, жива, динамічна маса, вільний, рухливий простір і дивовижний вигадливий, примхливий орнамент, основною темою якого стає лінія, що нагадує або сплетену ліану, або хвилю. Лінія виконує роль основного виразового елемента, що об'єднує загальним мотивом і ритмом всі складові елементи цілого. Але архітектори модерну ніколи точно не цитують природу, створені ними форми абсолютно абстрактні, вигадані, але наділені такою потужною динамікою, що здаються живими.

Характерні риси архітектури модерну:

1. Відмова від ордерної системи, симетрії, осьової побудови плану і фасаду, регулярного членування поверхів і розташування вікон;

2. Експресивність композиції;

3. Використання параболи та інших криволінійних обрисів у віконних і дверних прорізах, металевих карнизах і огородженнях;

4. Розкішність декоративної символічної орнаментики та скульптури;

5. Особлива увага приділяється новим матеріалам (у конструкціях —залізобетон, метал, скло; у облицюванні — кераміка, майоліка).

Найбільш значні архітектори модерну:

Австрія — Отто Вагнер (Майоліковий будинок у Відні), Йозеф Ольбріх (будівля Віденського Сецессіону), Йозеф Гофман.

Бельгія — Віктор Орта (будинок Тасселя в Брюсселі), Ван де Вельде.

Англія — Чарльз Макінтош (Школа мистецтв в Глазго)

Франція — Ектор Гімар (Павільйони станцій паризького метрополітену)

Іспанія — Антоніо Гауді.

Антоніо Гауді — іспанський архітектор (1852 — 1926), представник модерну. Стиль архітектора відрізняється свободою форми, прекрасним почуттям кольору і композиції, органічною єдністю.

Гауді працював в Барселоні та її околицях. Становлення архітектурного стилю архітектора включає декілька фаз. В ранній період творчості він сміливо співставляє різні геометричні маси, потім оздоблює їх поверхні фігурною цеглою і каменем, використовує яскраві керамічні плитки і візерунки з металу. Поєднує в своїх спорудах іспанські і християнські мотиви (стиль близький до мавританського). Характерними прикладами ранніх творів Гауді є будинок Вінсенса, будинок Капрічо, палац Гуель.

Пізніше для споруд Гауді характерний скульптурний підхід до архітектури, потяг до виразної, не пов’язаної з законами тектоніки живої пластики. Плани будівель набувають вільних криволінійних обрисів, динамічна пластика фасадів асоціюється з формами живої, органічної природи (прибуткові будинки Батло та Міла в Барселоні; парк Гуель в Барселоні).

Більшу частину життя Гауді присвятив створенню церкви Саграда Фамілія («Святе сімейство») в Барселоні, в проекті якої поєднав архітектуру готичного собору і надзвичайну складність форм — символічний ліс витих колон, гіперболоподібні склепіння і стіни, дах у формі гіперболічного параболоїда, примхливі бетонні арки.

Гауді замислив собор як архітектурне втілення Нового Завіту. Ліпні рельєфи фасадів мали представляти усе земне життя і справи Спасителя. Фасади собору повинні були увінчуватися високими вежами криволінійних обрисів. Дванадцять веж символізували дванадцять апостолів. Кожен з трьох фасадів був присвячений одному з трьох центральних сюжетів життя Христа: «Різдво», «Страсті Христові» та «Воскресіння». У символіці південного фасаду повинні були відбитися теми Смерті і Пекла, гріхопадіння та його наслідків, щоденної виснажливої праці людини.

Гауді вдалося звести й оформити тільки фасад «Різдво», який конструктивно є східною частиною будівлі. Кілька невдалих спроб продовжити творіння геніального майстра тільки підкреслюють індивідуальність, надзвичайну пластичну виразність і силу його мистецтва. У наш час поступово зводяться шпилі, оформлюються фасади з фігурами апостолів і євангелістів. Не дивлячись на незавершеність, собор вражає своїми фантастичними формами.

Архітектурні рішення Гауді відзначаються розмаїттям форм і фактури, поліхромією, а також вільною виразною побудовою елементів композиції. Складна геометрія творів Гауді в той же час створює враження архітектурної цілісності, ніби споруди — природні об’єкти, які точно відповідають її законам

Интенсивные краски для волос
Звук [ш]. Позначення його буквами Шш
Усний твір – опис товариша
Основные правила хорошего стиля
Написання тексту-міркування
Народные средства для роста волос

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 19
    Гостей: 19
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта