Українська драматургія і театр 70–90 років XIX століття
Мета: познайомити учнів, як і коли в Україні виник професійний «театр корифеїв», навести конкретні приклади зв’язку українського театру з музикою; розвивати мовлення, навички самостійної роботи; виховувати інтерес до минулого України, любов до рідного слова.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: матеріали для підготовки плану-конспекту «Джерела драматургії та театру II пол. XIX століття».

Такі українські актори, як Кропивницький,

Заньковецька, Саксаганський, Садовський —

блискуча плеяда майстрів української сцени,—

ввійшли золотими літерами на скрижалі

історії світового мистецтва.

К. С. Станіславський

ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності.

Оголошення теми й мети уроку

II. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Словникова робота

Корифей — найвидатніший діяч у певній галузі мистецтва, науки.

Аматорський — самодіяльний.

2. Вступне слово вчителя

Перші спроби відродити національний театр з’являються лише в 60-х та 70-х рр. ХІХ ст. У 1873–1874 рр. Марко Кропивницький з успіхом улаштовував українські вистави в Харкові, а 1876 року створив трупу в Катеринославі. Проте Емський указ спричинив

майже п’ятирічний вимушений «антракт» у розвитку національного театру. У 1880 році пункт Емського указу стосовно заборони українських п’єс був переглянутий, унаслідок чого театральні вистави та концерти, хоч і з величезними обмеженнями, але дозволили проводити.

Вісімдесяті роки дев’ятнадцятого століття на Наддніпрянській Україні стали періодом розквіту українського професійного театру, справжнім батьком якого вважають Марка Кропивницького. 10 січня 1882 року М. Кропивницький здійснив постановку п’єси

Т. Шевченка «Назар Стодоля».

Власне, саме з цієї дати й починається літочислення українського професійного театру. Для повноцінного функціонування новоствореної трупи потрібні були кошти та досвідчений керівник. Ним став Михайло Старицький.

На утримання трупи він використав усі гроші з продажу свого маєтку, що дало змогу збільшити персонал трупи, створити власний оркестр, підвищити платню акторам. Уже восени в Єлисаветграді Старицький створив українську професійну трупу, куди ввійшли:

Олександра Вірина, Ганна Затиркевич-Карпинська, брати Тобілевичі — Микола Садовський (театральний псевдонім від дівочого прізвища матері), Панас Саксаганський (псевдонім від назви місцевої річки Саксагань), Іван Карпенко-Карий, їхня сестра Марія

Садовська-Барілотті, Марія Заньковецька та інші самобутні актори, часто звані «корифеями українського театру». Становлення М. Кропивницького, М. Старицького та І. Карпенка-Карого як драматургів та театральних діячів нерозривно пов’язане з глибинними процесами в житті українського народу, з розвитком його культури. У середовищі селян, свідомих своєї національної гідності, представників інших верств української суспільності вони вчилися розуміти людей і життя, під їх впливом задумува-

лися над своїми обов’язками, визначали свої життєві принципи та ідеали, своє місце у світі.

3. Повідомлення учнів про передумови формування літературно-естетичних та театральних поглядів митців

1-й учень. Товаришуючи зі слобідськими парубками, Марко Кропивницький не тільки вивчав від них пісні та слухав казки, а й легко уловлював найтонші психологічні нюанси в їх характерах, як-то: добродушний гумор чи саркастичну насмішку, дотепність, почуття колективізму, доброзичливість, взаємоповагу, статечність, скромність або ж осуд тих чи інших потворних проявів у взаєминах між парубками й дівчатами, у житті в цілому. Такі обставини повсякденного буття формували й відповідний світогляд.

2-й учень. Незабутні враження вже в ранньому дитинстві справили на М. Старицького розповіді, пісні та думи, яких багато знав і майстерно виконував його дядько Олександр. Епічний розмах подій, колоритні типи героїв народного епосу несли в собі ідею боротьби як способу самовираження й самоутвердження цілої нації, формували свідомість майбутнього письменника на героїчних традиціях минулого, викликали бажання діяти. До того ж такі типи хлопчик спостерігав і в сучасному йому житті. Близький сусіда Старицьких капітан Гайдовський, про якого йдеться в бувальщині «Пан капітан. Із галереї старих портретів», був живим утіленням відваги, рішучої безкомпромісності до будь-яких проявів зла й несправедливості. Сам вихований на традиціях козацької вольності, він учив розуміти й цінувати їх і у своїх односельців

як у повсякденному побуті, так і у своїх діях та вчинках.

3-й учень. В атмосфері фольклоризму, на ґрунті народного життя формувалися літературно-естетичні та театральні погляди й І. Карпенка-Карого. Дружина письменника Софія Тобілевич у спогадах стверджує, що його мати була першою вчителькою сина й заклала в душу Івана любов до свого народу, до його художньої творчості, до тих мистецьких і поетичних скарбів, які втілені в його казках, піснях і переказах. Вони викликали глибокі почуття, роздуми над тяжкою долею селянина, гордість за героїчні

подвиги витязів-козаків. Усе це вчило тонко відчувати й розуміти думки, настрої, прагнення, характер народу в цілому, отже, і задуматися над своїм життям. Так само виховувала мати й інших дітей, створюючи тим самим у своїй родині світ благородства, пісенності, допитливості, мрійливості, взаєморозуміння.

4. Клас одержує завдання підготувати план-конспект «Джерела драматургії та театру

II пол. ХІХ століття» за поданим матеріалом

Матеріал для конспектування

У другій половині XIX ст. паралельно з розвитком професійного театру поширився аматорський рух, що сприяв піднесенню національної культури. Аматорські вистави були популярними в Чернігові, Полтаві, Єлисаветграді, Києві. В аматорських гуртках розпочинали діяльність реформатори українського театру І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Старицький. У цей період посилюються утиски українського театру з боку царського уряду — Емський акт 1876 р.,

циркуляр 1881 р. Категорично заборонялися українські вистави історичного й соціального змісту. У 1883 р. київський губернатор заборонив діяльність театральних труп на підвладній йому території — Київщині, Полтавщині, Волині, Поділлі. Репресивні

заходи царського уряду все ж не могли знищити глибокі україн-

ські театральні традиції.

У 1890 р. І. Карпенко-Карий і П. Саксаганський утворили «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського», яке було найкращим українським театральним колективом. На його основі в 1900 р. виникла об’єднана трупа корифеїв українського театру — «Малоросійська трупа М. П. Кропивницького під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької».

Одним із найвидатніших діячів українського театру корифеїв був І. Карпенко-Карий. Він написав 18 оригінальних п’єс. Серед них — «Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий» та ін. Його акторська творчість

позначена щирістю і психологічною глибиною почуттів, філософським розумінням суспільного буття.

З театром корифеїв пов’язана творчість Марії Заньковецької. Її прирівнювали до видатних актрис світу — італійки Елеонори Дузе та француженки Сари Бернар.

Театр корифеїв знаменує собою розквіт українського професійного театру XIX ст.

У Галичині до 1848 р. українського театру не було, тут діяв театр німецький і польський. Поширювались аматорські гуртки в Коломиї, Львові, Перемишлі.

Український професійний театр Галичини виник 1864 р. у Львові при культурно-освітньому товаристві «Руська бесіда». Його основоположником став український актор і режисер О. Бачинський.

На Буковині при чернівецькій «Руській бесіді» 1869 р. утворилися аматорські гуртки. Театральна діяльність активізувалась із заснуванням 1884 р. «Руського літературно-драматичного товариства» під керівництвом С. Воробкевича, відомого українського письменника, композитора, педагога. Він написав 18 музично-драматичних творів, побутових драм, комедій, що становили основу театрального репертуару.

Творчу допомогу театрові надавав І. Франко. Свої роздуми про завдання театру він виклав у низці статей — «Руський театр у Галичині», «Наш театр» та ін.

Український театральний процес кінця XIX — початку XX ст. засвідчує спільність із модерністськими тенденціями Європи.

Перші спроби підготовки професійних акторів пов’язані з діяльністю драматичної школи, заснованої 1904 р. у Києві при музичній школі М. Лисенка.

Творчою лабораторією став один із найкращих тогочасних театрів — театр М. Садовського: 1906 р.— у Полтаві, з 1907 р.— у Києві.

М. Садовський розвивав кращі здобутки театру корифеїв у поєднанні з європейськими традиціями. У складі трупи працювали М. Заньковецька, М. Старицька, Лесь Курбас, якого М. Садовський запросив зі львівського українського народного театру товариства «Руська бесіда». Музичне оформлення спектаклів здійснювали композитори М. Лисенко та К. Стеценко, художнє — В. Кричевський. Таким чином, створилися передумови розвитку українського театру-модерну, основи якого заклала драматургія Лесі Українки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся.

Українська музика була невід’ємною складовою побутово-реалістичного й романтичного театру, доповнювала його психологічну дію, чіткіше окреслювала людські характери. Тут багато важив неповторний чар української народної пісні.

Народна пісенна творчість пов’язана і з розвитком професійної української музики («Катерина» М. Аркаса, «Підгоряни» М. Вербицького, «Осада Дубна» П. Сокальського та ін.), стає основою фортепіанної музики та камерних вокальних творів П. Сокальського, С. Воробкевича, М. Лисенка. Композитори охоче писали музику для хорів, використовуючи народний обрядовий мелос: щедрівки, купальські й весільні пісні тощо. Це сприяло

піднесенню української пісні на рівень високого професійного мистецтва.

Поміж усіх видів і жанрів музичного мистецтва найнесприятливіші умови склалися для розвитку опери. Д. Антонович пояснював це тим, що для опери були затісні рамки українського музично-драматичного театру; фахової підготовки актори не мали,

відсутньою була національна оперна традиція і, головне, не було державного опікування українською культурою.

Одним із відомих композиторів XIX ст. був С. Гулак-Артемовський — оперний співак, драматург, що навчався в Київській духовній семінарії. У 1839 р. М. Глинка, О. Даргомижський та М. Волконський влаштували концерт і на зібрані кошти відправили талановитого юнака до Італії. Дебют С. Гулака-Артемовського відбувся на сцені Флорентійської опери.

Найважливіше досягнення С. Гулака-Артемовського — створення за власним лібрето першої національної опери «Запорожець за Дунаєм» (1862 р.). Сюжет опери підказаний М. Костомаровим. Майже 20 років царська цензура забороняла постановку

опери. На українській сцені її вперше поставив 1884 р. М. Кропивницький.

У другій половині XIX ст. виникає система української музичної освіти. Відкрилися музичні училища в Києві, Одесі, Харкові, Львові.

Серед українських професійних композиторів вирізняється творчість П. Ніщинського і П. Сокальського. П. Ніщинський закінчив Афінський університет, де здобув ступінь магістра наук. В Одесі організував хори і керував ними. Вершиною його творчості вважається музична картина «Вечорниці», написана для п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».

П. Сокальський заснував 1864 р. в Одесі Товариство любителів музики. Він створив близько 40 фортепіанних п’єс, 40 романсів, опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна».

Особливий внесок у розвиток національної музичної культури зробив М. Лисенко (1842–1912) — видатний композитор, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, теоретик музики й педагог, засновник професійної школи. Навчався в Петербурзькій та Лейпцігській консерваторіях. Активно освоював у своїй музиці шевченкіану (понад 80 вокально-хорових творів різних жанрів).

Композитор збагатив майже всі жанри української музики. Йому належать опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Енеїда», дитячі «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».

М. Лисенко — основоположник інструментальних жанрів в українській музиці, створив численні фортепіанні твори. З іменем Лисенка пов’язаний розвиток національної музичної освіти. Він організовував хори, недільну школу для хлопців-селян, викладав у приватних музичних школах, 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу. Тут навчались українські композитори К. Стеценко, Л. Ревуцький, О. Кошиць.

Видатними творцями духовної музики на зламі XIX–XX ст. були К. Стеценко та М. Леонтович.

Розвитку професійної музичної освіти сприяло відкриття консерваторій у Києві, Одесі, Харкові. Почали діяти Одеський Український музично-драматичний театр, Харківський театр опери та балету.

Значну роботу з розбудови музичної культури в Західній Україні проводили композитори І. Лаврівський, С. Воробкевич, В. Матюк, А. Вахнянин, О. Нижанківський, Д. Сочинський, В. Барвінський, С. Людкевич.

У Львові 1903 р. заснована музична школа (з 1907 р.— Вищий музичний інститут, з 1939 р.— державна консерваторія імені М. В. Лисенка). У 30-х роках діяли 9 філій музичного інституту — у Бориславі, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Яворові та інших містах.

Давні традиції має музично-театральна культура Львова. Тут у 1842 р. відкрився приватний міський театр С. Скарбека, один із найбільших у Європі (нині в цьому приміщенні — театр імені М. Заньковецької). На його сцені дебютували вихованці Львівської консерваторії С. Крушельницька, М. Менцинський, О. Мишуга, Ф. Лопатинська, О. Носалевич, виконавська майстерність яких набула світового визнання.

У новій українській музиці одним з провідних діячів був В. Барвінський.

У період першої світової війни з’являються стрілецькі пісні. Вони відображають ідеї національно-визвольного руху на західноукраїнських землях. Для січових стрільців писали пісні І. Франко, О. Маковей, Д. Макогон, Б. Лепкий, Л. Лепкий, Р. Купчинський. Музику створювали композитори Ф. Колесса, В. Барвінський, М. Гайворонський, Л. Лепкий, Р. Купчинський, Л. Леонтович.

III. Закріплення вивченого матеріалу

1. Фронтальне опитування

· Яке значення мало створення професійного театру для розвитку української культури взагалі й літератури зокрема?

· Які перешкоди стояли на шляху нового українського театру?

· В якому стані перебував західноукраїнський театр другої половини ХІХ ст.?

· У чому виявилися реалізм та народність українського театрального мистецтва?

· Пояснити, як народна пісенна творчість пов’язана із розвитком професійної української музики XIX ст.?

· Назвіть та охарактеризуйте кращі твори українських композиторів другої половини XIX століття, розкрийте їх значення у збагаченні сценічного мистецтва.

· Розтлумачте значення слів трупа, корифей, ансамбль, режисер, репертуар, талант.

2. Літературна гра «Знайди помилку»

· Емський акт 1876 р. сприяв розвитку українського театру. (Посилював утиски)

· У Галичині до 1848 р. існував тільки український театр, а діяльність німецького та польського заборонялася. (Навпаки)

· 10 січня 1882 року М. Старицький здійснив постановку п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». (М. Кропивницький)

· І. Карпенко-Карий написав 19 оригінальних п’єс. (18)

· М. Лисенко навчався в Московській консерваторії. (Петербурзькій та Лейпцігській)

IV. Домашнє завдання

1. Скласти тестові завдання на тему «Українська драматургія та театр 70–90 років XIX століття» або підготувати повідомлення про життєвий та творчий шлях М. Заньковецької.

2. Творчій групі — підготуватися до уроку-вистави.

Что делать если бросил парень?
Закріплення букви б. Мовні ігри, анаграми. П. Король «Снігова баба і зайчик»
Советы по увеличению груди
Успеть понравится за 12 секунд.
Укладка волос: виды фенов
Ділення багатоцифрових чисел на трицифрові, коли частка містить нулі

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта